Селянські повстання на півдні України 1919 -1920 рр. Класифікація та чисельність

Written by adminkordi. Posted in Константы № 11

Історію України взагалі та повстансько-партизанського руху зокрема ми розпочинаємо пізнавати в наш час заново, так як багато їх сторінок було сфальсифіковано. Однією з таких ,,білих плям» є повстанський рух в Україні 1917-1920 років і його найвище піднесення в 1919-1920 роках на Півдні.. Повстанський рух селян Півдня України мав глибокі історичні корені.. Починався він ще в період заселення цих окраїнних територій, на які весь час нападали вороги і проти кого боролося волелюбне селянство. (1)

Причинами повстань 1919-1920 років проти більшовицької та денікінської влад послужили невирішеність аграрного та національного питань (2), реквізиціі, примусова мобілізація (3). Головна відміннісгь між більшовицьким (ліва диктатура) та білогвардійським (права диктатура) режимами полягала в земельному та релігійному питаннях. Більшовики на першому етапі дали селянам України частину землі — близько 5-6 млн. десятин (4), проте зразу ж почали насаджувати комуни, а денікінці намагалися реставрувати поміщицьке землеволодіння. Правда, білогвардійці, на відміну від більшовиків, проголосили свободу віросповідання і торгівлі.. Проте ці відмінності вплинули лише на інтенсивність повстансько-партизанського руху.

Проблема класифікації селянських повстань, особливо антибільшовицьких, не знайшла широкого відображення в працях радянських істориків. Повстання розглядалися в двох категоріях: позитивні — керовані більшовиками та негативні — куркульсько-націоналістичний бандитизм (5). Тільки в наш час почали друкуватися роботи, де з’являються спроби класифікувати селянські повстання6.

Опираючись на джерельний матеріал:, головним чином архівний, ми вважаємо за потрібне в повстансько-партизанському русі селян Півдня України 1919-1920 рр. виділити чотири напрями. Два головних — антибільшовицький і антиденікінський та два перехідних — стихійний, або суто селянський, і ,,бандитський» (кримінальний). Початок повстань найчастіше був стихійним, де головну роль відігравали традиції „селянської вольниці». Пізніше повстання отримувало політичне забарвлення — антиденікінське чи антибільшовицке, або просто скочувалося до грабунків. Великий вплив на повстансько-партизанський рух селян Півдня України мали представники лівих партій: більшовики, боротьбисти, борьбисти, анархісти, які намагалися використати стихійний рух у власних цілях, політизували його. Проте повністю підпорядкувати „селянську вольницю» партійній дисципліні ніякій партії не вдалося, так само як і викоренити елементи „бандитизму». Кримінальний момент проявлявся у всіх типах повстань і був характерною ознакою часу.

Найбільш яскраво виявив себе повстансько-партизанський рух селян Півдня України в двох напрямах: антибільшовицькому і антиденгкінському (7). Виступи селян проти більшовицької влади не можна назвати «антирадянськими», хоча цей термін представлений в історичних працях (8). На нашу думку, більш точнішою є назва «антибільшовицькі» повстання, так як селяни позитивно сприймали систеу Рад, вважаючи її справедливою. Головним гаслом повсталих весною-літом 1919 р. було: „Ради без комуністів і ЧК !»(9) .

Антибільшовицькі повстання були, головним чином, стихійними. Вплив партій, зокрема, есерівських чи анархістів, прослідковувався на Півдні України слабко, лише в діях їх окремих представників. Проте типи повстань були різноманітними: армійські (заколоти М.Григор,єва, Н.Махна та полковників Левашевського і Макарова у Вознесенському (10)), національні (повстання німецьких та болгарських колоністів на Одещині та Миколаївщині (11)), селянські („куркульська республіка» біля Великої Врадіївки (13) , виступи в Козлово-Нечаяному; Великій Коренисі (14)), Виникали ці повстання стихійно, жорстоко подавлялися і не змогли перерости в організований повстанський рух з певними цілями і завданнями. Незважаючи на це, окремі прояви антибільшовицького руху селян продовжувались до встановлення денікінської влади і під час її існування. Антибільшовицький рух «підготував» прихід А.Денікіна, знекровивши військові частини Червоної армії. Проте й нова — денікінська влада — була зовсім не селянською, і скоро проти неї піднявся ще більший повстанський рух, який змінив свій напрям з антибільшовицького на антиденікінський.

Антиденікінські повстання виникали теж стихійно, але під впливом лівих партій отримували певне політичне забарвлення. Окремі прошарки села — заможні селяни — підгримували денікінський режим і продовжали антибільшовицьку боротьбу. Тому серед повстань періоду денікінщини можна виділити, по-перше, антиденікінеький напрям — власне селянські загони (червоно-зелений рух у Криму (14)), більшовицькі (Ананьївський та Дніпровський повіти на Херсонщині (15)) борьбистсько-боротьбистські (загони в катакомбах біля Одеси (16)), націюнальні повстання (єврейські (17) та болгарські (18)), махновщина — як вияв селянської ідеології; по-друге, антибільшовицький напрям. Він був представлений загонами, куркульської самооборони», які створювалися білогвардійськими офіцерами при підтримці поміщиків та релігійними виступами (Безюківський монастир на Херсощині (19). Діяли в цей період і просто бандитські формування.

Найвищим етапом розвитку повстансько-партизанського руху антиденікінського спрямування на Півдні України було створення формувань державного типу — Висунської та Баштанської республік. Причини іх утворення сягають в глибоке минуле — період заснування цих сіл козаками-бунтарями (20). У Висунську і Полтавці-Баштанці весь час трималися традиції непокірної »селянської вольниці», яка проявляла себе в 1905, 1918, а особливо в 1919 роках. Поєднання волелюбних традицій із специфікою повстанського руху на Миколаївщині привело до створення цих повстанських формувань. Звичайно, не маючи ні економічних, ні фінансових, а також територіальних даних, окремими державами Висунськ і Полтавка-Баштанка бути не могли (21). Головне завдання „республік» — це об’єднання селян для боротьби з денікішциною. Проте ці формування не були вже чисто селянськими, як створені на початку загони. Крім сільських активістів, які почали повстання, з’явилися представники лівих партій, що розходилися в розумінні подальшої долі селянства, але перед лицем смертельної небезпеки змогли об,єднатися з „селянською вольницею» і створити життєвий організм, що зміг протягом двох місяців протистояти денікінським військам. Проте така спілка не могла бути постійно, бо між партійною дисципліною та „селянською вольницею» точилася боротьба за сфери впливу, що і стало головною причиною розгрому Висунської та Баштанської республік.

Антиденікінський повстанський рух селян був логічним продовженням антибільшовицького і зіграв вирішальну роль у розгромі денікінщини. У цьому плані показовими є ряд виступів селян — Тернівські повстання на Миколаївщині та дії отамана Павловського на Херсонщині, які навесні 1919 року були антабільшовицькими, а восени – антиденікінськими (22). Вони підтвердили, що повстанський рух селян Південної України був єдиним. Селянство навесні та влітку 1919 року своїм ворогом вважало більшовицьку владу, а восени 1919 — взимку 1920 рр. — денікінську.

Не менш складним питанням, ніж типологія повстансько-партизанського руху, є проблема кількості повстанських загонів на Півдні України в 1919-1920 роках. Даних про їх навіть приблизну чисельність не виявлено, та й підрахувати всі прояви повстанського руху практично неможливо, бо переважна іх кількість взагалі не фіксувалась. Тому ми можемо опиратися лиш на власні, дуже приблизні підрахунки. За ними було встановлено, що в період з весни до літа 1919 року повстань антибільшовицького напряму на Півдні України було близько 2382 З, а антиденікінських з осені 1919 до зими 1920 рр. — 32124 . Таким чином, селяни Півдня України в 1919-1920 роках підняли не менше 559 повстань різних типів.

Класифікація повстань селян Півдня України в 1919-1920 роках, подана нами в даній роботі, носить умовний характер і не претендує на всеоб’ємність, так як практично неможливо ввести кожен прояв партизанства в схему типів і напрямів, бо чисті типи на практиці зустрічалися рідко. Найчастіше повстанський рух був повною мішаниною різних груп населення і партій, які ставили перед собою завдання боротися з денікінщиною чи більшовизмом або задовольняти власні інтереси. Дана класифікація має на меті систематизувати прояви партизанства, встановити керівництво партій у повстаннях селян і показати різноманітність форм повстанського руху на Півдні України.

---

ДЖЕРЕЛА

1. Борьба.-1920.-10 марта
2. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО), ФЛ.2, Оп.І, спрЛ55, арк.9.
3. Кін Д. Повстанськийй рух проти денікінщини на Україні // Літопис революції. -1926. -№3-4. -С.70.
4. Верстюк В.Ф. Внутренний фронт: стратегия и тактика борьбы // Украина в 1917-1921 гг. -К., 1991. -СП.
5. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. -К., 1987. -С.47; Супруненко Н.М. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине. -М., 1966. -С.214, 219.
6. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. -К., 1993. -С. 172.
7. Кин Д. Крестьянство и гражданская война // На аграрном фронте. -1925. -№11-12. -С. 134.
8. ВерстюкВ.Ф. Внутренний фронт: стратегия и тактика борьбы // Украина в 1917-1921 гг -К., 1991. -С.102.
9. Деникинское подполье в Николаеве (Введение) // Летопись революции. -1926. -№ 3-4. -С.9.
10. Одеський комуніст. -1919.-19 серпня.
11. Коган С, Межберг Н. Повстання куркулів у німецьких колоніях на Одещині (1919) // Літопис революції. -1929. -№2. -С.138-157; Ряппо Н. Революционная борьба в Николаеве /7 Леотопись революции. -1924. -№ 4. -С.29-30.
12. Боротьба за владу Рад на Миколаївщині. — Миколаїв, 1959. -С. 131.
13. Обласна комсомольська організація. Хроніка подій. // Ленінське плем’я. -1978. -23 лютого.
14. Борьба за Советскую власть в Крыму. -Т.2. -Симферополь, 1961. -С.224-226.
15. Державний архів Херсонської області (далі — ДАХО), Ф.Р,614, оп.1, спр.278, арк.35.
16. ДАОО, Ф.П.2, оп. 1, спр.224, арк.76.
17. Державний архів Миколаївської області (далі — ДАМО), Ф.Р.940, оп.2, спр.293, арк.1-7.
18. Ряппо Н.  Революционная борьба в Николаеве // Летопись революции. -1924. -№ 4. -С.40-41.
19. ДАХО Ф.Р.3264, оп. 1, спр.32, арк.9-10.
20. Лобода В.В. Топономія Дніпро-Бузького межиріччя. -К., 1979. -С.45.
21. Раппепорт Г. Висунська народна республіка // Всесвіт; -1927. -№ 45. -С. 12-13.
22. ДАХО, Ф.Р1650, ОП.1, спр15, арк.127,389.
23. Підраховано за: Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО), Ф,5, оп.5-1, спр.240,265; Державний центральний архів вищих органів державної влади і управління України, Ф.2, опі, спр. 179,382; ДАМО, Ф.Р940, оп.2, спр.4; ДАОО, Ф.П.2, оп.1, спр.155, 161,1198, 1218,1271; ФЛ.З, оп.З, спр.7; ФЛ.З, оп.1, спр.14; ДАХО, Ф.РЛ565, оп.1, спр.35; Ф.Р1570, оп.1, сіір.127,211; Ф.Р1925, оп.1, спр.214,267.343,471; Ф.Р3264, оп.2, спр.З; Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. -К., 1969; Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -К., 1972.
24. Підраховано за: ЦДАГО України, ФЛ, оп.З, спр.26,62; ДАМО, Ф.Р.152, оп.1, спрЛІ; Ф.Р.940, оп.2, спрЛ,4, 62,210,216,255,266,293; ДАОО, Ф.П.2, оп.1,спр. 161,208,224,363,364,571,613,1198; Ф.П.З, оп.З, спр.6; Ф.П.12233, оп.1, спр.З; ДАХО, Ф.Р614, оп.1, спр.278; Ф.Р885, оп.1, спр.5; Ф.Р949, опЛ, спр.32; Ф.Р1570, оп.1, спр.46,68,78,95,126; Ф.Р1650, оп.1, спр.15; Ф.Р.1925, оп.1, спр.101,146,262,471,540,553,635,665; Борьба за советскою власть в Крыму; Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. -К., 1974; Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область, Одеська область, Херсонська область.

 © КОТЛЯР Юрий Вадимович
— завідувач Березнеговатським історичним музеєм (Миколаївська область).