Провінційний книжковий огляд
Журнал «Крымский архив» видається з 1994 року. За п’ять років своєї історії побачило світ три випуски. Кожен із них є самодостатнім, текстуально закінченим твором укладача — головного редактора «Крымского архива» академіка Володимира Павловича Казаріна і його тісного творчого колективу з Кримського центру гуманітарних досліджень.
Другий випуск журналу присвячений 75-річчю закінчення громадянської війни і був невід’ємною частішою більш великого проекту Центру гуманітарних досліджень. Цей видавничий проект включив у себе матеріали кількох наукових конференцій істориків, філософів, філологів, інших культурних і політичних заходів, що відбувались в листопаді 1995 року в кримських наукових закладах.
У центрі уваги упорядників випуску — закінчення бойових дій у Криму та евакуація білогвардійських військ з півострову. Хоча війна на цьому не завершилась, продовжувалось й масове знищення «класово-ворожих елементів» в тому ж Криму. Про це красномовно свідчать спогади, які друкуються на сторінках журналу.
Упорядники відібрали тексти, які присвячені невідомим сторінкам кримської історії або взагалі раніш були недоступні для широкого загалу читачів. Перевага надавалась Його величності фактур — в різних його формах. У журналі надруковані уривки зі спогадів відомого земського діяча, голови Кримських губернських земських зборів Володимира Андрійовича Оболенського «Крим при німцях», спогади та документи учасників останнього Білого ходу («Кримська катастрофа», «Останні дні Криму»), документи, присвячені українсько-кримським переговорам у 1918 році, доповідна записка відомого татарського радянського діяча М. Султан-Галієва про Крим перших радянських місяців з красномовною назвою «Росія знову може стати перед фактом втрати Криму…», невідомі оповідання з літературної спадщини російських письменників Івана Шмельова та Сергія Сергєєва-Ценського, дослідження про діяльність Таврійської архівної комісії в 1917 — 1920 роках, яке переконує, що і в буремні роки руїни є місце науковій роботі.
Загалом, перед нами постає Крим майже в усіх тодішніх його проявах — білий, червоний (дійсно — червоний — від крові), голубий (в кольорах своєї незалежності), зелений, і в переважності своїй — очима російської інтелігенції, для якої всі національні прояви були лише «визверем» »кучки шовинистов, делавших карьеру» (Оболенський), прихід Радянської влади — «навалою гунів» (Шмельов), а Крим для них залишився загубленим раєм, 75-річчю втрати якого і присвячено вихід загалом цікавого випуску «Крымского архива», непересічного книжкового проекту на теренах незалежної України.
Н. Махно и махновское движение: из истории повстанческого движения в Екатеринославской губернии. Сборник документов и материалов/сост. Г. А. Борисов, Д. Ю. Мешков, М. А. Скок. -Днепропетровск: АО «DAES» 1993. — 79 с.
Тимков Олег. Махновський рух на Херсонщині. Спогади очевидців, архівні матеріали, гіпотези. — Новоронцовка, 1995. — 56 с.
Кость Блакитний, отаман Степової дивізії. Збірник документів і спогадів/упорядники Гребенюк Г. С., Коваль Р. М., Коротенко В. В., Маслак О. О., під редакцією Р. М. Коваля. — Київ: «Незборима нація», «Просвіта», 1997. -96 с.
Тема повстанського руху в Україні ще багато років буде в центрі уваги дослідників національних змагань 1917 — 1923 років. Але по-різному можна підходити до висвітлення проблем драматичної історії. Ми добре пам’ятаємо історіографічні опуси минулих років. Подібні підходи ще багато років потрібно буде зживати зі своєї пам’яті.
Збірка документів і матеріалів, яка була підготовлена в редакції газети «Незборима нація» за допомогою працівників державного архіву Полтавської області, ставить собі за мету «повернути сучаснику, насамперед, молодому і завзятому українцю, віру в себе, в можливість українського народу зорганізуватись, щоб, поставивши національну честь і гідність над усе, таки здобути омріяну… українську Україну». На мій погляд, укладачам вдалося сповна втілити свою пропагандистську мету. Створено ще один міфологічний образ. В ряд до колишніх глянцевих українських героїв Щорса, Котовського, Пархоменка встав і отаман Кость Блакитний, який на сторінках нової книжки «пильно дивиться на своїх соколів і зрідка, ледве помітно, посміхається в пухнасті чорні вуса».
Книга складається, головним чином, з двох великих текстів — белетризованої оповіді Юрка Степового «В Херсонських степах», яка була видана в Мюнхені ще в 1947 році, і архівних документів — підбірці інформаційних зведень, що зберігаються в державному архіві Полтавської області і колекції документів ЦДАВО України. Крім них, використовувалися й інші джерела — маловідома література 20-х років, спогади представників діаспори.
Безумовно цікаві, вони залишають і деякі запитання. Це стосується белетризованої частини. Наприклад, розділ «Звільнення Херсона», в якому йдеться про те, як Степова дивізія захопила Херсон. Цей факт, який, ймовірно, відбувся літом 1920 року зовсім невідомий в херсонській історіографії, набуває якихось неймовірних рис. У книзі наводяться слова генерала Миколи Капустянського про знищення в нашому місті цілої дивізії червоних (стор. 64). І ми можемо на цьому етапі вивчення історії лише констатувати обмеженість своїх знань про минуле рідного краю.
Протилежна за формою, хоча розкриває ту ж саме тему повстанського руху; є книга про іншого селянського ватажка — батька Махна. Ця книга була підготовлена виключно працівниками держархіву Дніпропетровської області і складається з різноманітних за формою та змістом документів, які дають можливість читачеві з калейдоскопу історичних фактів зробити свій портрет Нестора Махна і махновського руху.
Хронологічні рамки документів — з 1908 по 1966 роки. Головний масив документів відноситься до 1919 року. Перед нами рапорти повітового справника, які інформують про початок діяльності Нестора Махна, заклики головнокомандуючого радянської революційної робітничо-селянської армії батьки Махна, накази як самого Махна, так і червоного командування, повідомлення з різноманітних газет, у тому числі таких вже рідкісних як «Голос махновця», своєрідна полеміка між Л.Троцьким (друкується його стаття «Махновщина») і ідеологами революційного повстанського руху, документи про боротьбу з махновщиною (накази, секретні й інформаційні зведення, повідомлення), спогади учасників тих подій. Читач має можливість безпосередньо доторкнутись до того складного часу, коли Південь України полихав селянською війною.
Книга має інформаційно-довідковий апарат. Подано тематичний перелік відомостей про інші документи державного архіву Дніпропетровської області, в яких ідеться про махновський рух.
Доповнить та розширить наше представлення про махновський рух спогади свідків того часу, архівні матеріали, фольклор часів махновщини, які були видані молодим дослідником Олегом Тимковим в книзі «Махновський рух на Херсонщині».
Вражає і викликає повагу географія зібраних спогадів. Олег Тимков, який мешкає в Новій Воронцовці, зумів записати розповіді мешканців Нововоронцовського, Великоолександрівського, Високопільського, Бериславського районів Херсонщини.
Легенди та перекази про батьку Махна і махновців, що відтворюються на сторінках книги, можливо й не несуть достовірної інформації, не дають відповіді на питання про рушійні сили, причини й механізм розвитку повстанського руху на півдні України, але невигадливі оповіді придають автентичності, достотності — справжності — подіям, які неоднаразово описувалися істориками-науковцями у вельми заангажованих дослідженнях.
Народний погляд на батьку Махна і махновців доповнюється архівними матеріалами доби встановлення Радянської влади і перед нами постає неупереджена картина кількох епізодів селянської війни в одному з районів степової Таврії.
Безумовно, тема повстанського руху ще маловідома. Необхідно ще більше досліджень про ці героїчні сторінки в історії нашої України. І в першу чергу — друкування документів і матеріалів.
Книги, які вийшли про двох українських отаманів Блакитного і Махна значно доповнять і розширять наші невеличкі пізнання в цій галузі нашого минулого.
САК Ольга Геннадіївна
— старший науковий співробітник державного архіву Херсонської області