Сестрі в Олешки
Віра Баранюк
науковий співробітник державного архіву Херсонської області
Протягом 1927-1929 років у тихе провінційне містечко Олешки почали зрідка надходити листи та поштові листівки з-за кордону: з Берліна, Парижа, Мадрида, що звичайно ж, дивувало місцевих обивателів і насторожувало відповідні органи.
Адресовані листи Вікторії Лісовецькій, що мешкала у скромному будинку по вулиці Червоноармійській разом зі своїм сином.
Автор листів — Григорій Олександрович Черняхівський, брат Вікторії, чоловік відомої української письменниці Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської. Листування продовжувалось і у 1930-ті роки. Родинне листування — то ще один штрих до історії цієї незвичайної сім’ї. Глибока повага, любов, турбота про сестру, постійна підтримка і матеріальна допомога у скрутні часи простежуються і за короткими листівками, які надсилав Черняхівський чи Людмила Михайлівна до Олешок навіть у найважчу для них пору.
Кілька слів про Черняхівського: професор, член президії Всеукраїнської академії наук. З 1919 по 1929 рік очолює кафедру гістології та ембріології Київського медичного інституту, працював в Інституті експериментальної патологоанатоми, голова медичної секції інституту української мови Всеукраїнської Академії Наук, автор багатьох підручників, наукових праць, громадський діяч1. Мав братів: Євгена, професора медицини, завідувача кафедри клінічної хірургії, працював у галузі серцево-судинної хірургії, трансплантації нирок. Це його учень, херсонський хірург Ю.Вороний, у 1933 р. провів першу у світі трансплантацію нирки; Михайло, професор медицини. Очолював кафедру загальної хірургії Варшавського університету; Микола: відомо, що проживав у Новосибірську.
Дружина Олександра Григоровича -Людмила Старицька, дочка відомого українського літературного і театрального діяча Михайла Старицького. Людмила Старицька-Черняхівська автор трилогії «Богдан Хмельницький» (у співавторстві з батьком), драматичних творів «Сапфо», «Гетьман Дорошенко»; «Іван Мазепа», «Милість Божа», «Останній сніп», повісті «Діамантовий перстень», перекладач, автор театрознавчої праці «25 років українського театру»2.
Сестра Олександра Григоровича Вікторія («Вітя», як лагідно називає її брат) проживала в Херсоні, її чоловік Петро Іванович Лісовецький очолював Херсонське відділення державного банку Росії, помер у 1919 р.3 Вікторія з сином переїжджає до Олешок. Лісовецькі жили скромно: Бориса, як особу дворянського походження та ще й колишнього офіцера, денікінця — позбавили виборчих прав, роботу знайти неможливо, до того ж у Бориса були проблеми зі здоров’ям. Олешківська влада ставилась до сім’ї Лісовецьких насторожено, та й вони від влади були не в захваті. Мали власний скромний будинок на вулиці Казарменній (Червоноармійській) в Олешках4.
Виживали завдячуючи допомозі Олександра Григоровича і Людмили Михайлівни. У держархіві збереглось більше 20 квитанцій грошових переказів, що надходили з Києва… Суми незначні: 10,15,20 карбованців, невеликі посилки. Завжди на квитанції коротенькі листи, що незмінно починалися словами «Любі Вітя і Боря». Іноді грошові перекази за дорученням чоловіка відправляла Людмила Михайлівна.
Відомо, що у 1927 році Олександр Григорович приїздив до Олешок, гостював у сестри.
У 1929 році ДПУ організувало гучну справу Спілки визволення України, коли під удар була поставлена українська академічна наука. Не обійшло лихо і Черняхівських. Ще раніше, у 1926-1929 роках Олександр Григорович виїжджав за кордон у відрядження, працював у лабораторіях Берліна, Мадрида. Разом з ним була і дочка Вероніка («Рона», як її називали в сім’ї). Вероніка працювала перекладачем. За кордоном вона вийшла заміж за Тейчера Геккена, але шлюб був нетривалим, незабаром вони розлучились.
Першою з сім’ї восени 1929 р. була заарештована Рона, потім батьки. У лютому 1930 р. дружина Євгена Григоровича, брата О.Г.Черняхівського, пише до Олешок Лісовецький:
«Уважаемая Виктория Григорьевна!
Об Александре Григорьевиче я должна Вам написать, что там большое несчастье. Началось с ареста Роны, а потом арестовали его и Людмилу Михайловну. Все они в Харькове, где почти все заключенные по делу, о котором Вы верно читали в газетах, т.наз. СБУ.
Вероятно, тут сыграло роль замужество Роны и поездки Алекс.Григ, за границу».
Був суд. На судовому політичному спектаклі О.Г.Черняхівського звинувачували у керівництві групою СВУ у медичній секції Всеукраїнської Академії Наук, у зв’язках з контрреволюційними емігрантськими організаціями. Людмилу Михайлівну Старицьку — в активній участі в діяльності СВУ, у зв’язках з міжнародною контрреволюцією.
Громадський обвинувач Панас Любченко вимагав смертної кари. Та пролетарський суд «змилостивився», подружжя Черняхівських одержало 5 років ув’язнення. У червні 1930-го р. їх звільнили, можливо, через похилий вік, можливо, через клопотання якоїсь поважної особи.
Олександр Григорович пише до сестри в Олешки: «Сьогодні, 27 червня, я і Людмила Михайлівна були звільнені. На днях їдемо до Києва, але я ще не знаю, як повернуться мої справи і де я буду працювати. Але якось-то буде. Треба влаштовуватись і працювати».
А повернулось так, що Олександру Григоровичу заборонили жити і працювати в Києві, його фактично вислали до м. Сталіно, (Донецька).
«Любі Вітя і Боря!
Ми нарешті усі з’їхались до Києва. Але працювати в Києві не можу. Мені запропонували місце професора у Сталіні (Юзівка). Довелось погодитись», — пише О.Г.Черняхівський до Олешок у червні 1930 р.
«Люба Вітя! Посилаю тобі 15 крб. Коли у мене улаштується нова служба як слід, то сподіваюсь посилати тобі більше. У Сталіно засновують новий медінститут і я буду там професором гістології».
«Любі Вітя і Боря! Посилаю 20 крб. Я тільки-що повернувся із Сталіна, моя справа вже вирішена. Я вже маю бумагу, що я професор Сталінського медичного інституту».
«Люба Вітя! Посилаю 20 крб., ми з Людою переїхали до Сталіна. Трудно усе заводити заново, та це пустяк. Рона живе і працює у Харкові перекладачем. Може поталанить тут добре попрацювати, відношення непогане», — записка на грошовому переказі від 16 грудня 1930 р.5
У Київ Черняхівським дозволили повернутись у 1935 р.
Репресії проти родини Черняхівських не пройшли безслідно для Лісовецьких у Цюрупинську. У лютому 1931 р. Борис Лісовецький був заарештований, звинувачувався як офіцер денікінської і врангелівської армій.
Взагалі, Лісовецький Борис давно був на обліку у Херсонському окружному прикордонному відділі ДПУ. Про себе в анкеті ще в 1925 р. писав: «Народився 26 травня 1892 р. в с.Мазепинці, українець, син дворянина, закінчив 1-у Херсонську чоловічу гімназію, Московський юридичний ліцей, Московський університет (юридичний факультет) і прискорений курс Михайлівського артилерійського училища. Зараз безробітний, працюю вдома по сільському господарству».
У вину заарештованому ставилось і те, що, « має у Києві родичів, котрі засуджені у справі СВУ, дядько його Черняхівський О.Г.-професор Київського медінституту. У 1927 р. гостював у Лісовецького, і безумовно, останній знав про існування даної контрреволюційної організації»6.
Постановою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 27 травня 1931 р. Лісовецького Бориса Петровича засуджено до ув’язнення в концтаборі терміном на 5 років. Відбував покарання у системі Свірських виправних таборів Ленінградської області.
Щодо Черняхівських: у 1938 році заарештована і розстріляна Вероніка; Людмила Михайлівна, не знаючи про її смерть, їде до Томська шукати дочку по таборах.
Олександр Григорович, хворий і згорьований, помер на 72 році життя. Влітку 1941 року Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська була заарештована органами НКВС, по дорозі до Казахстану в столипінському вагоні вона і померла. Місце її поховання невідоме.
ДЖЕРЕЛА
- Злочин / Упоряд. П.Кардаш. — К., 2005 — С.96,101
- Хорунжий Ю. Повернення із забуття. Олександр Черняхівський. — К.: «Зона», 1999. — С. 12-18.
- Державний архів Херсонської області, ф. 195, оп.1, спр.18.
- Там само, ф.Р-435, оп.1, спр.159, арк.10.
- Там само, ф.Р-4033, оп.7, спр.493, арк. 17,20,25.
- Там само, ф.Р-710, оп.1, спр.86, арк.217.