За комуністичну працю!
Напередодні позачергового XXI з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу на заводі зародилася нова форма соціалістичного змагання — змагання за звання колективів і ударників комуністичної праці.
Ініціатором цього патріотичного починання був колектив робітників депо Москва-Сортувальна, де в перші роки Радянської влади відбулись комуністичні суботники, які В. І. Ленін назвав «великим почином».
Згодом комуністичні суботники стали традиційними. В 1920 р. з небаченим трудовим піднесенням пройшов Всеросійський першотравневий суботник, в якому взяв участь і В. І. Ленін.
В 1953 р. прославлений колектив тепловозоремонтного цеху депо Москва-Сортувальна виступив з новим почином—взяв зобов’язання і включився в боротьбу за право називатися колективом комуністичної праці, а окремі робітники — ударниками комуністичної праці.
Патріотичне починання москвичів було широко підхоплено по всій країні.
Включився в цей рух і колектив Херсонського консервного заводу. Сотні робітників і службовців зобов’язалися: «Працювати, вчитися і жити по-комуністичному!»
Характерною особливістю змагання за комуністичну працю є те, що в ньому органічно переплітаються боротьба за дальше піднесення продуктивності праці і високу якість продукції, за виховання людини майбутнього, поведінка якої на виробництві і в побуті відповідала б високим вимогам морального кодексу будівника комунізму.
Партійна, профспілкова та комсомольська організації заводу провели велику роботу, в результаті якої в змагання за колектив комуністичної праці відразу ж включились 32 бригади, а за звання ударника комуністичної праці — 42 чоловіка.
Новій формі соціалістичного змагання на заводі було надано широкої гласності. На робочих місцях в цехах з’явились вимпели: «Тут працює бригада, яка бореться за звання колективу комуністичної праці». Про це змагання проводили бесіди агітатори, писала стінна преса.
Зобов’язання, які брав па себе робітник і колектив, записувались в спеціальну картку, на зворотному боці котрої робилась помітка про їх виконання. Кожного місяця на загальних зборах цеху або в профгрупах підбивали підсумки, визначали переможців. Коли зобов’язання успішно виконувались протягом півтора-двох років, цеховий комітет обговорював хід і результати змагання на робітничих зборах. Якщо учасники змагання заслуговували, цехком клопотав перед завкомом про присвоєння бригаді або зміні звання колективу комуністичної праці, а окремим робітникам — ударника комуністичної праці.
Присуджувались ці звання один раз на рік колективам і робітникам, які мають високі показники в роботі й суворо дотримуються заповідей бригад і ударників комуністичної праці, розроблених на заводі. В них записано:
- працювати зразково, не відмовлятись ні від яких завдань, виконувати будь-яку роботу з бажанням, ставитись до праці, як до потреби;
- в будь-якій справі проявляти кмітливість, думати, а не механічно виконувати її;
- цех, зміна, бригада повинні жити під девізом: «Один за всіх, всі за одного»;
- один ледар — ганьба для всіх; один прогул — пляма на усіх;
- один допустив брак — біда цілого колективу;
- свої знання і досвід зроби надбанням інших;
- якщо сусід відстає — допоможи йому;
- сам не можеш виконати — звернись до товариша;
- відпрацювавши — не марнуй часу, тебе чекають школа, технікум, інститут;
- е вільна хвилина — бери в руки книжку;
- вчися так, щоб потім більше користі принести своєму народові;
- турбуючись про підвищення культури, борись проти лихослів’я, грубощів, пияцтва, сварок;
- не проходь мимо хуліганства і безкультур’я;
- скривдили при тобі людину — заступись за неї:
- поважай старість;
- будь ввічливим, привітним, тактовним;
- бережи сировину і матеріали. Як зіницю ока бережи соціалістичну власність.
Бригаді або зміні, які успішно виконують взяті зобов’язання і мають в своєму складі не менше 75 процентів ударників, присвоювали звання колективу комуністичної праці. Бригадам, удостоєним цього звання, вручались свідоцтва, змінам — дипломи, робітникам — посвідчення.
Першими удостоєними звання колективу комуністичної праці були: бригада з жерстяно-банкового цеху, очолювана Світланою Ломахіною, бригада з лісотарного — Надії Дюміної і зміни з томатно-сокового цеху Валентини Олександрівни Тюлєєвої, Маргарити Іванівни Реут і Григорія Павловича Гавриша, які довели виробіток томатного соку до 300 тисяч банок за добу, з консервного — Віри Федорівни Зінченко і Катерини Миколаївни Авраменко, які добилися виробітку 50 тисяч банок м’ясних консервів за зміну.
Серед цехів першими звання комуністичних було присвоєно консервному і паросиловому, потім — п’яти змінам, трьом дільницям і 73 бригадам. Уже в 1961 р. в цехах, на дільницях, в змінах і бригадах комуністичної праці працювало 1426 чоловік. За звання зміни, дільниці і бригади комуністичної праці продовжували боротися 1628 чоловік.
Рух за комуністичну працю давав свої чудові плоди.
Робітники консервного цеху, борючись за звання ударників комуністичної праці, успішно справились з планом випуску м’ясних консервів і перевиконали додаткове спеціальне завдання — дали 5250 тисяч банок. Таку кількість м’ясних консервів завод випустив у літній період вперше за всю свою історію.
Колектив паросилового цеху, наприклад, працював у дуже складних технічних умовах, коли відбувався ремонт паропроводу і водопроводу, каналізаційної мережі, усіх технологічних цехів, і з честю справився зі своїми завданнями.
— Нашої праці не видно, — говорили робітники цеху. — Виробничники або будівельники, наприклад, попрацювали славно, і роботу їх видно. А в нас що? Гонимо пару. А її ж в руки не візьмеш, не зважиш?
Це так, але без паросилового цеху немає консервного виробництва. Це в цеху добре розуміли. Котли з броненосця «Три святителя» продовжували працювати на семирічку.
На заводській дошці Пошани, безпосередньо в цехах, з’являлось все більше й більше портретів ударників комуністичної праці.
В 1962 р. на заводі відбувся зліт ударників і бригад комуністичної праці, на якому було представлено десятки колективів і сотні робітників заводу.