Похід за правдою ціною життя: міщани проти Херсонської міської влади в кінці ХVІІІ ст.

Written by adminkordi. Posted in Константы № 12

Юлія Коник
заступник начальника відділу державного архіву Херсонської області

У 1899 р. Петербурзький Сенатський архів передав Херсонській губернській вченій архівній комісії цілий масив документів, які стосувалися Херсонської губернії та частково її попередників – Катеринославського і Вознесенського намісництв, Новоросійської і Миколаївської губерній. Нині вони знаходяться на зберіганні у держархіві Херсонської області. Головним чином, це рапорти цивільних губернаторів, судово-слідчі справи, клопотання жителів губерній міністру юстиції, генерал-прокурору тощо. Кожна з цих справ становить інтерес для мікроісторичних досліджень. В даній статті висвітлюються перипетії однієї з таких судових справ, яка вирізняється яскравістю сюжету і кількістю задіяних у ній державних мужів високих рангів. Досить широка і географія справи: повітове місто Херсон, губернське місто Новоросійськ,(1) столичне місто Санкт-Петербург. Йдеться про виступ херсонського міщанина проти зловживань міської влади в останні роки ХVIII століття. Цей протест закінчився трагічно для самого протестувальника, але розворушив судово-бюрократичний апарат на різних рівнях і створив прецедент. Отож, ця історія безсумнівно заслуговує на увагу.

Дещо надмірне вживання цифр і дат у тексті є свідомим: операції з грошима херсонської міської каси стали головним предметом судового розслідування, а хронологія подій наводиться так детально для кращого ілюстрування динаміки судового процесу.

Отже, у 1796 р. Павлові І дісталося у спадок царювання над імперією з громіздким і заплутаним адміністративним апаратом і судовою системою. Не було винятком і міське самоуправління: згідно з Жалуваною грамотою містам (1785) питаннями міського життя одночасно відали городничий, міська дума, яка складалася з представників усіх шести станів міського населення, а також магістрат, що являв собою зібрання найіменитіших і найзаможніших купців і ремісників. Міська громада обирала зі свого середовища так званих окладників для збору державних податків і грошей на міські потреби.

У 1798 р. одним з окладників у місті Херсоні був міщанин Семен Щека. 8 березня того року він подав до Новоросійського губернського правління скаргу на дії херсонської думи і магістрату, звинувативши їх у самовільному розпуску окладників і встановленні непомірного збору з купців і міщан на міські потреби – від 25 до 30 крб. з особи на рік.1 Указом від 18 березня губернське правління доручило херсонському городничому Григорію Зоріну провести розслідування, а думі наказало розраховувати розміри зборів лише за згодою самих платників.

Тим часом Щека, посилаючись на указ правління, закликав купців і міщан нічого не платити в міську касу, аж поки він сам вирахує потрібні суми, і прилюдно називав членів думи і магістрату грабіжниками.(2) У відповідь магістрат назвав Щеку «розсіювачем у народі брехні», звинуватив у протизаконному підбурюванні жителів не платити зборів не лише в міську, а й у державну казну. В результаті його арештували і засудили до публічного покарання батогом.(3) Поки він перебував у в’язниці, купці і міщани продовжували скаржитися губернському правлінню на ще більші утиски: буцімто дума та магістрат самовільно віддали на відкуп в одні руки соляну пристань і сінокісний степ навколо приміських хуторів, і через це загинуло багато міщанської худоби; крім того, магістрат віддав у міську поліцію 18 кращих людей замість десяцьких.(4) Городничий же рапортував, що слідство успішно триває, і окладні книги міста ретельно перевіряються спільно з представниками від невдоволених міщан.

Губернське правління передало справу на розгляд до Новоросійської палати суду і розправи. Допитані купці та міщани свідчили на користь Щеки і стверджували, що він закликав платити державні податки. До того ж виявилося, що магістрат засудив Щеку без участі поліції, тобто з порушенням процедури. Отже, 18 січня 1799 р. палата визнала його невинним і наказала звільнити з-під варти.(5)

Щека одразу включився в подальшу боротьбу і 8 лютого 1799 р. надіслав губернському правлінню клопотання, в якому просив захистити його і місто від свавілля думи та магістрату,  пропонував накласти арешт на їхнє майно для забезпечення кількатисячної громадської суми, витраченої ними невідомо куди.(6)

Скарги від херсонців продовжували надходити, а рапорту від городничого Зоріна про завершення слідства все не було, і 20 травня 1799 р. губернське правління, щоб заохотити його до пришвидшення справи, наклало на нього штраф у розмірі 25 крб.(7) Напевно, це не дуже подіяло, оскільки восени Щека написав нову скаргу – цього разу вже імператору.

В листопаді 1799 р. на ім’я новоросійського військового губернатора Михайла Коховського надійшов указ з Петербурга за підписом статс-секретаря Бріскорна, в якому наказували віддати під суд та накласти арешт на майно членів думи, магістрату і городничого, обрати на їх місце інших, провести ревізію міської каси. Поки триватиме слідство, було велено забезпечити Щеці захист і сприяння, щоб не було йому перешкод у наданні доказів.(8) Крім того, для нього робилися копії з усього листування.

Хід виконання цього наказу і його успішність, на жаль, ніяк не відбилися в документах слідства, підшитих в архівну справу. Проте відомо, що 23 червня 1800 р. невтомний Щека об’явився на головній гаупт-вахті Петербурга з паспортом чорноморського козака Самодина, давши новий поштовх у розвитку історії. Він попросив вартового пустити його на нічліг у караульний будинок і пояснив, що хоче особисто просити царя(9) – очевидно, вже не довіряв посередникам. Вартовий доповів петербурзькому військовому губернатору Петрові фон дер Палену, який наказав перевірити документи прибульця. При Щеці знайшли багато паперів – чернеток, копій указів, скарг і клопотань у справі проти херсонської думи і магістрату.

Пален, знаючи, що новоросійське губернське начальство розпочало слідство у цій справі, розцінив бажання поспілкуватися з імператором як безпідставне і наказав відвести Щеку в поліцію як волоцюгу з чужим паспортом. Той з відчаю при вечірній перевірці колодників зарізав своїм ножем чергового офіцера.(10) Одразу ж його допитали в присутності Палена і генерал-прокурора Петра Обольянінова. В своєму рапорті імператору Обольянінов процитував Щеку, який сказав, що «…пригнічений тільки тим, що не міг піднести Вашій Імператорській Величності скаргу, якої нікому іншому не хотів подати, наважився когось із начальників зарізати і таким чином зробитися відомим Вашій Величності».(11)

Своїм вчинком Щека таки зробився відомий імператору: 27 червня 1800 р. в Петергофі Павло І звелів сенаторам Голохвастову і графу Іллінському розібратися у херсонській справі і судити винних – як за суттю, так і в повільності розслідування. Що ж до Щеки, то судити його в І департаменті Петербурзької палати суду і розправи карним судом як вбивцю.(12)

Того ж дня генерал-прокурор Обольянінов доручив здійснити «швидке і точне виконання» майбутнього вироку петербурзькому віце-губернатору Степану Заваліївському. У постскриптумі значилося: «Після покарання ж, якщо залишиться живий, відіслати його в Нерчинськ в роботу найтяжчу».(13)

І того ж таки дня справу Щеки слухав петербурзький повітовий суд, який представив своє рішення в палату суду і розправи. Вона, ніскільки не забарившись, 28 червня винесла вирок: «вчинити жорстоке покарання батогом, вирізавши ніздрі, затаврувавши літерами, заклепавши в кайдани, відправити в Нерчинськ у найтяжчу роботу…»(14) Щека опинився під карним судом якраз у період, коли смертна кара вже півстоліття як була юридично скасована, і півстоліття лишалося до заборони використання батога як знаряддя покарання. Фактично ж після виконання такої процедури, певно, міг вижити далеко не всякий засуджений.

У рапорті генерал-прокурору 29 червня петербурзький віце-губернатор Заваліївський писав, що на суді Щека не висловив ніякого каяття. Пізніше віце-губернатор особисто відвідав його у міській в’язниці і спитав, що він відчуває на серці. Той відповів, що ніколи нічого подібного не робив, за вчиненим жалкує, але повернути назад нічого не може.(15)

Наступні два дні життя були подаровані Щеці завдяки плутанині з затвердженням вироку. За законом 1798 р. його не можна було здійснити, поки з ним не ознайомиться цивільний губернатор, який якраз знаходився у від’їзді. В таких випадках закон передбачав посилати карні справи на затвердження цивільним губернаторам, де б вони не знаходилися. Заваліївський так і зробив, відправивши вирок навздогін за губернатором Хотяїнцовим, за що отримав «по шапці» від генерал-прокурора. Обольянінов, посилаючись на особливість справи, звелів заново написати вирок на основі журналу засідання палати і негайно привести його у виконання.(16) Заваліївський дуже вибачався, терміново написали новий вирок, а тут якраз отримали його перший екземпляр з позитивною губернаторською резолюцією. Отже, усі перешкоди було усунено, і 2 липня 1800 р. Щеку було піддано тілесним покаранням. Після цього він прожив трохи більше двох днів, лежачи у каретній частині Петербурзької поліцейської експедиції. Помер він 5 липня і був похований в Петербурзі на Волковому кладовищі.(17)

Тим часом справа його жила. Сенатори Андрій Голохвастов і князь Кирило Багратіон, взявши усі знайдені у Щеки папери, 20 липня прибули в Новоросійськ. Станом розслідування справи в Новоросійській палаті суду і розправи вони не задовольнилися – не знайшли там усіх потрібних документів, а насамперед книг з записами про витрати коштів, зібраних з херсонських обивателів. За цим відрядили в Херсон радника Новоросійської карної палати – надвірного радника Івана Гладкого.(18)

14 серпня 1800 р. Гладкий повернувся в Новоросійськ, привізши з собою херсонські прибутково-видаткові книги за 1791-1800 рр. та детальний перелік осіб, які мали будь-яке відношення до збору і витрачання коштів, а також до зберігання самих книг. Палата засіла за вивчення книг і знайшла там цікаві речі. Проаналізувавши фінансові записи, вона виявила, що протягом цих років Херсонська міська дума з відома магістрату витрачала чималі суми на потреби, не передбачені законами. Про зміст цих записів і виявлені порушення ми дізнаємося з копії рішення 1-го департаменту Новоросійської палати суду і розправи від 31 серпня 1800 р.(19)

Так, купецтво дозволило видати гласному Карасьову на міські потреби 250 крб., тоді як в указі про видачу, підписаному тодішнім міським головою Дофіне, фігурувало вже 300 крб., і звіту про витрачання цієї суми не виявилося. Видано 344 крб. за оренду будинку для проведення виборів до думи і магістрату, про що відсутня будь-яка звітність. Видано міському голові Петру Фендрикову 1000 крб. невідомо, на які міські потреби. Навпроти якогось затертого запису проставлено 100 крб., про витрачання яких дума не змогла сказати нічого певного. Видано протоколісту Харченку 50 крб., за які він не розписався. Отримана від єлисаветградського купця Коваленка сума в одному місці дорівнює 25, в іншому – 30 крб. Видано тому ж таки Фендрикову 2000 крб. і чотири сувої турецької парчі, витраченої зовсім не для міста. Видано гласному Єгору Долженкову на міські потреби 2508 крб., з яких половина пішла «на утримання себе», та ще повернуто йому з міської суми 700 крб., які він нібито витратив з власної кишені. Видано ратману Пєнкіну 294 крб. на поїздку до Вознесенської казенної палати з ревізькими сказками міста, які витрачені ним більш ніж сумнівно. Видано купцям Долженкову і Ямному 500 крб. на міські потреби, з яких 88 крб. вони витратили незаконно. Видано купцю Алфімову 500 крб., з яких 310 крб. він витратив незаконно. Видано гласному Белякову 1123 крб., які витрачено ним також невідомо на що.(20)

Окрему статтю видатків становили прийоми високопосадовців. Найбільше було витрачено на катеринославського правителя Йосипа Хорвата: у вересні 1794 р. – 831 крб., у жовтні 1796 р. – 2534 крб. р., а в листопаді 1796 р. – ще 3000 крб. Коли ж громада поцікавилася, чому його перебування коштувало їй таких грошей, дума і магістрат пояснили, що сума видана Хорвату виключно з вдячності за вигоди, які він пообіцяв добитися для міста Херсона. Платники податків, очевидно, висловили настільки активне незадоволення, що міський голова Петро Фендриков і бургомістр Волков повернули 2500 крб. до громадської каси.(21)

Також у фінансовому звіті значилося, що у грудні 1795 р. було витрачено на пригощання Київського митрополита Гавриїла 595 крб., у травні 1796 р. на зустріч вознесенського правителя Петра Оболенського 1168 крб., у червні 1797 р. на зустріч новоросійського військового губернатора Миколи Бердяєва 328 крб. та ще близько 30 крб. для підкріплення зустрічаючих. В 1799 р. новоросійський цивільний губернатор Іван Селецький перевів свого секретаря Новохатського на утримання Херсонської думи, і на це було витрачено 251 крб.(22)

Крім того, згадали, що секретар магістрату Яків Дорошенко розсилав губернським чиновникам приватні листи з якимись таємничими посилками. Коли у жовтні 1798 р. чергова партія посилок прибула в Новоросійськ, невсипущий Щека усно і письмово просив новоросійського губернського прокурора Василя Шкларевича арештувати і розпечатати їх у губернському правлінні, аби пересвідчитись у дачі хабарів. Прокурор спершу їх затримав, а потім розсудив, що публічне розкриття приватних посилок викличе до нього ворожість та й взагалі є незаконним (саме в такому порядку). Тож посилки роздали власникам, а Щеці повернули його клопотання. Усі одержувачі і відправник були допитані і показали, що виноградне вино, оливки, лимони і олія зовсім не були хабарами, а надсилалися Дорошенком «для скуштування в надії на покладання на нього комісії».(23)

Отже, Новоросійська палата суду і розправи дійшла висновку, що встановити істину в епізоді з посилками вже не вдасться, але й без того визнала очевидними порушення і зловживання херсонської влади і нарахувала 14823 незаконно витрачені нею за п’ять років карбованці. По справі «розкрадання херсонськими міським головою, бургомістром та іншими членами магістрату і думи на недозволені витрати з міської громадської суми»(24) палата вкупі з відрядженими сенаторами винесла ряд рішень, які представила на затвердження в Сенат:

• стягти означену суму з міського голови і осіб, що були членами думи і магістрату за період з 1794 по 1800 рр., та повернути її в херсонський міський капітал;(25)
• переобрати весь склад думи і магістрату, заборонити підсудним займати будь-які державні та громадські посади і оголосити про це по всій Новоросійській губернії, «…щоб і по інших містах робити подібні свавілля остерігалися…»;(26)
• 417 крб. 50 коп., незаконно зібрані з тридцяти восьми херсонців буцімто за зарахування їх до купців і міщан, стягти з винних (купців Івана Волкова, Григорія Балашева, Степана Абрамова, Івана Єндаловського, Івана Пєнкіна і міщанина Соколова) і повернути постраждалим. Крім того, цих шістьох засудили до місяця ув’язнення на хлібі і воді з подальшою забороною усіляких громадських діянь, пов’язаних з грошима;(27)
• заборонити займати будь-які посади секретареві магістрату колезькому реєстратору Якову Дорошенку – за незабезпечення порядку у фінансових книгах, і письмоводителям думи: титулярному раднику Живоглядову та дворянину Григорію Римарєву – за те, що знали про незаконні витрати і не доповіли відповідним органам;(28)
• з городничим Зоріним, який усіляко зволікав з розслідуванням справи, палата хотіла «вчинити згідно з законами», проте відклала це до часу і підключила докази до іншої справи проти нього, відкритої за особистим імператорським указом і ще не доведеної до кінця;(29)
• відправити на ревізію до Новоросійської казенної палати прибутково-видаткові книги Херсона у супроводі купців Кобіна, Карасьова, Смирнова і Шапошникова, обраних громадою для перевірки рахунків. Оскільки ці четверо, які продовжили справу Щеки у пошуках правди, вже деякий час берегли книги «на власному своєму утриманні і втрачаючи комерцію», то палата постановила врятувати їх від розорення шляхом виплати з коштів засуджених певних сум на розсуд громади;(30)
• доручити новоросійському губернатору пильно наглядати за дотриманням Положення про міста в Херсоні і заборонити думі самовільно робити будь-які витрати з міських сум, щоб запобігти в майбутньому подібним прецедентам;(31)
• стягти з підсудних гроші, витрачені палатою на проїзди сенаторів з Новоросійська до Херсона і назад, та повернути херсонському міському капіталу кошти, витрачені на посильних від Гладкого до Одеси і Миколаєва, де шукали деяких причетних до херсонської справи;(32)
• передати в Сенат і Новоросійське губернське правління список колишніх губернаторів, на прийоми яких в Херсоні свого часу витрачалися міські гроші. Вони мали пояснювати свою непричетність в Сенаті, оскільки юрисдикція губернської палати суду і розправи на них не поширювалася.(33)

Першим з означених осіб, ще до розгляду справи в Петербурзі, відгукнувся з Харкова колишній новоросійський військовий губернатор Микола Бердяєв. В архівній справі збереглася копія його листа, адресованого генерал-прокурору і датованого 18 вересня 1800р.(34) За його словами виходило, що витрачені на його прийом у Херсоні 360 крб. є суцільною неправдою. Він відвідав місто на Великдень 1797 р. і захворів так, що кілька днів не виходив зі спальні. Херсонські можновладці принесли йому паску, крашанки, лимони і апельсини. Бердяєв прийняв підношення, оцінивши його вартість максимум у 3-4 крб., «щоб неприйом хліба й солі не поставили вони собі за образу».(35) Коли ж хвороба відступила і Бердяєв зайшов до своєї буфетної, то побачив там своїх трьох служників у компанії представника херсонського купецтва і міщанства. Знаючи, як негативно громада сприйняла розмір витраченої на прийом Хорвата суми, він буцімто так злякався можливості звинувачень у хабарництві, що велів гнати херсонця з двору, а своїх людей побив кийками. Під кінець пояснення Бердяєв скромно припустив, що своєю тодішньою активною діяльністю по розшуку біглих солдатів і рекрутів багатьом не догодив і внаслідок цього став жертвою ворожих наклепів.

27 вересня 1800 р. слідчу справу було доставлено на затвердження у 4-й департамент Сенату, який відав військовим управлінням. Там її слухали на засіданні 31 жовтня і цілком схвалили вирок, винесений Новоросійською палатою суду і розправи.(36) Пояснення Бердяєва були визнані цілком задовільними. Решті високопоставлених фігурантів надіслали укази за їх новими місцями служби: Оболенському в Московську, Хорвату в Курську, а Селецькому в Новоросійську губернію. З митрополитом Гавриїлом доручили розбиратися Святійшому Синоду. Герольдмейстерській експедиції повідомили, щоб слідкувала за недопущенням визнаних винними членів херсонської міської думи і магістрату до обіймання будь-яких посад, а їхні маєтки виставили на аукціонні торги.

На цьому справа могла б закінчитися, якби повірений від засуджених вже згадуваний Яків Дорошенко не подав на ім’я нового імператора Олександра І скаргу на дії Новоросійської карної палати. У скарзі йшлося про те, що вона навіть не потурбувалася допитати підсудних, не ознайомила їх з вироком і представила його на затвердження в Сенат без їхніх підписів під екстрактом зі справи.(37)

Дорошенкові не прийшлося кидатися з ножем на офіцерів, аби привернути увагу імператора, який буквально з перших днів свого правління декларував прагнення покінчити зі свавіллям у судовій системі і розпочати реформи. 19 липня і 11 вересня 1801 р. спільному зібранню 1-го, 5-го і 6-го департаментів Сенату, яке займалося розглядом найважливіших державних і судових справ, були дані монарші повеління переглянути рішення 4-го департаменту.

4 жовтня відбулося засідання зібрання, на якому був присутній Олександр І. Сенатори угледіли, що дійсно – Новоросійська карна палата не тільки не допитала засуджених у встановленому законом порядку, але й не звернула увагу на значні розбіжності між свідченнями: обвинувачі стверджували, що побори сягали понад 25 карбованців з купецької і міщанської душі на рік, а відповідачі – що не більше шести карбованців з копійками.(38)

Отже, спільне засідання Сенату розсудило, що Новоросійська карна палата поставилася до розслідування однобоко і відступила від закону, не давши засудженим виправдатися.(39) Було вирішено передати усі матеріали справи разом з апеляцією Дорошенка для повторного розгляду в Новоросійськ – цього разу до цивільної палати. Аргумент: «…несумісно тій самій палаті входити в пересудження власного свого розгляду…»(40) Рішення ж 4-го департаменту про стягнення з засуджених 14823 крб. спільне зібрання трьох департаментів Сенату не мало права відмінити і звернулося до присутнього на засіданні імператора. Той «усно звеліти зволив» зупинити стягнення до завершення нового слідства.(41)

На жаль, документи архівної справи не відобразили подальші події, і ми можемо тільки здогадуватися, чим остаточно завершилося слідство. Однак, можна з великою долею вірогідності припустити, що на хвилі розпочатого Олександром І перегляду судових справ, амністування, відновлення прав та привілеїв муніципалітетів вирок членам херсонської міської думи і магістрату був якщо не скасований, то значно пом’якшений.

Як би там не було, смерть міщанина, який виступив проти зловживань владою, допущених херсонською міською думою і магістратом в кінці ХVIII століття, не можна назвати марною. Якби він зі своєю віковою народною вірою в «доброго царя» не подався в Петербург, а спокійно чекав на завершення слідства у законному порядку, навряд чи слідство зайшло б так далеко, а херсонська громада відчула б захист держави – хоча б до певної міри. В результаті маємо судову справу, яка на окремо взятому прикладі ілюструє порядок і особливості судочинства на рубежі двох століть та двох царювань.

---

ДЖЕРЕЛА

1. Державний архів Херсонської області. Ф. 14. Херсонська губернська креслярня. Оп. 1, спр. 438, арк. 3, 4.
2. Там само, арк. 4 зв.
3. Там само, арк. 3, 5.
4. Там само, арк. 4, 6-6 зв.
5. Там само, арк. 3, 5 зв.
6. Там само, арк. 5 зв.-6.
7. Там само, арк. 3 зв., 6 зв.
8. Там само, арк. 3 зв., 6 зв.-7.
9. Там само, арк. 2.
10. Там само, арк. 2 зв.
11. Там само, арк. 3 зв.
12. Там само, арк. 10-12, 24.
13. Там само, арк. 11 зв.
14. Там само, арк. 18.
15. Там само, арк. 19.
16. Там само, арк. 14-14 зв., 20-20 зв.
17. Там само, арк. 21-23 зв., 25.
18. Там само, арк. 30.
19. Там само, арк. 31-32 зв.
20. Там само.
21. Там само, арк. 32, 52.
22. Там само, арк. 36 зв., 51-52 зв.
23. Там само, арк. 37-38.
24. Там само, арк. 32 зв.-38, 40-41.
25. Там само, арк. 32 зв.-33.
26. Там само, арк. 33 зв.
27. Там само, арк. 34-34 зв.
28. Там само, арк. 34 зв.-35.
29. Там само, арк. 35.
30. Там само, арк. 36.
31. Там само.
32. Там само, арк. 36-36 зв.
33. Там само, арк. 36 зв.-37.
34. Там само, арк. 47-48.
35. Там само, арк. 47.
36. Там само, арк. 50-53 зв.
37. Там само, арк. 41 зв.
38. Там само, арк. 42.
39. Там само.
40. Там само, арк. 42-42 зв.
41. Там само, арк. 43