Родина Гошкевичів у документах і пам’яті
Наталя Макієнко
провідний спеціаліст державного архіву Херсонської області
ДОКУМЕНТИ ФОНДУ ХЕРСОНСЬКОГО ПОВІТОВОГО ВІДДІЛУ НАРОДНОЇ ОСВІТИ ПРО РОДИНУ ГОШКЕВИЧІВ
Останні десятиліття розвитку української історичної науки засвідчили підвищення інтересу дослідників до регіонально-історичної проблематики. Невід’ємною рисою сучасних досліджень стала їх антропоцентричність – приділення особливої уваги ролі особистості в історії. Враховуючи вищеназвані тенденції, актуальності набуває висвітлення діяльності осіб “другого плану”, які не стали визначними в загальнодержавних масштабах, але зробили певний внесок у розвиток культурно-господарського життя регіонів.
На теренах Херсонщини помітне місце серед відомих громадських діячів кінця ХІХ – середини ХХ ст. займають брати Гошкевичі: лікар Михайло Іванович, археолог та музеєзнавець Віктор Іванович та священнослужитель Леонід Іванович.
У фонді Херсонського повітового відділу народної освіти державного архіву Херсонської області зберігаються документи, які надають можливість дізнатися про діяльність Михайла Івановича та Віктора Івановича Гошкевичів на культурно-освітній ниві у 1921-1922 рр. Також важливими та цікавими документами фонду є неопубліковані анкета та автобіографія сина Михайла Івановича – Миколи Михайловича Гошкевича.
Оскільки постать Віктора Івановича Гошкевича вже достатньо досліджена (праці В.П. Билкової, С.Г.Водотики, В.Б.Пиворовича, І.Ю. Сінкевич та ін.), звернемося до документів, що висвітлюють життя та діяльність Михайла Івановича та Миколи Михайловича Гошкевичів.
Задля окреслення постаті Михайла Івановича Гошкевича варто зупинитися на основних моментах його біографії. Народився він 8 червня 1853 р. в м. Києві. У 1871-1876 рр. навчався на медичному факультеті Київського університету. Одразу ж по тому був призначений воєнним лікарем у діючу армію під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. [7, арк. 2]. По завершенні війни М.І. Гошкевич залишив воєнно-медичну службу і працював земським дільничним лікарем Переяславського повіту Полтавської губернії. З 1881 р. він був призначений на посаду херсонського міського лікаря. Обіймаючи цю посаду, Михайло Іванович займався питаннями санітарного благоустрою міста, розробляв питання санітарної статистики. Досягнення М.І. Гошкевича у царині санітарної статистики були відзначені на кількох виставках: У 1896 р.– на Всеросійській виставці у Нижньому Новгороді дипломом ІІІ розряду і на гігієнічній виставці у Варшаві – золотою медаллю, у 1900 р. – на Херсонській виставці срібною медаллю (1).
У 1896 р. Михайла Івановича було призначено на посаду помічника херсонського губернського лікарського інспектора, яку він обіймав до встановлення радянської влади в регіоні. Крім того, понад 25 років він був лікарем та викладачем гігієни у середніх навчальних закладах м. Херсона [7, арк. 2]. До 1901 р. удостоєний таких високих нагород: за службу в передових шпиталях діючої армії – ордена св. Станіслава 3-го ступеня з мечами, за праці про холерну епідемію в 1892 р. – св. Анни 2-го ступеня, за участь у Всеросійському переписі населення 1897 р. у якості голови переписної комісії по м. Херсону – св. Володимира 4-го ступеня (1).
З приходом радянської влади Михайло Іванович був зарахований на службу до Херсонського повітового відділу охорони здоров’я та призначений на посаду шкільного санітарного лікаря. Згодом – постійним членом центрального бюро лікарської експертизи при секції страхової медицини. На цій посаді М.І. Гошкевич перебував щонайменше до жовтня 1922 р. (в автобіографії, датованій 22 вересня 1922 р., він зазначає, що перебуває й понині на згаданій посаді [7, арк. 2]). Як свідчать документи фонду (анкета, списки викладачів), у 1922 р. Михайло Іванович також викладав у Херсонському інституті народної освіти (ХІНО) предмети “Шкільна гігієна” і “Дитячі хвороби” та в деяких трудових школах м. Херсона предмети “Гігієна” й “Охорона праці” [7, арк. 2 зв.].
На початку 1922 р. на Херсонщині досягнув свого апогею голод. Тяжке матеріальне становище та нестача їжі позначилися на житті родини М.І. Гошкевича. У своєму листі до голови комітету сприяння вченим у м. Миколаєві Василя Фідровського від 31 березня 1922 р. він пише: “Тяжке матеріальне становище, нестатки примушують мене турбувати Вас своїм цим проханням. …Живу виключно службою, все своє рухоме майно встиг уже розпродати і попереду може бути голод… Переконливо прошу про підвищення мені розміру мого академічного продовольчого пайка…” [2, арк. 55a]. Така складна ситуація склалася в сім’ї Михайла Івановича ще й тому, що дружина перебувала на його утриманні, а з березня 1922 р. академічний продпайок для нього зменшили. В наявних у фонді списках викладачів, яким видано продпайок у квітні та травні 1922 р., М.І. Гошкевич не значиться взагалі. Отже, схоже, що прохання Михайла Івановича, викладене в листі, залишилося без уваги. З яких причин це сталося, можна тільки здогадуватися. Можливо, через те, що він перестав займатися викладацькою діяльністю, або через те, що був представником дореволюційного чиновництва та досить активним громадським діячем того часу.
Цікава деталь: в анкеті в графі “чин за царської влади” Михайло Іванович записав просто “чиновник”[6, арк. 1], у той час, коли мав чин дійсного статського радника (прирівняний до вищих посад в губернській ієрархії). А в графі “яким політичним силам симпатизуєте” відповів, що прихильний буде до тих політичних сил, які дадуть йому можливість спокійно працювати на науково-літературній ниві [6, арк. 1-1зв.]. Про відданість М.І. Гошкевича обраній справі свідчать і такі рядки з цитованого вище листа: “…весь час… упродовж 45-річної лікарської діяльності віддаю виключно науково-літературній роботі (зараз, напр[иклад], закінчую укладання підручника з охорони праці для своїх слухачів, в котрому відчувається гранична необхідність за відсутності такого в нашій літературі)” [2, арк. 55зв.-55а]. Чи був закінчений і виданий згаданий підручник, поки що невідомо.
Саме в цей скрутний для Михайла Івановича час до Херсона приїздить його син – Микола Михайлович Гошкевич. Судячи з документів фонду Херсонського повітового відділу народної освіти, він був не менш цікавою особистістю. Микола Михайлович народився в 1878 р. По закінченні Херсонської чоловічої гімназії в 1897 р. вступив на природниче відділення Київського університету (закінчив у 1901 р.). Згодом закінчив хімічне відділення Київського політехнічного інституту, отримавши звання інженера-технолога (1907). Служив у навчальному відділі Міністерства торгівлі та промисловості Російської імперії, де завідував технічними середніми та нижчими навчальними закладами в системі Міністерства [5, арк. 58]. Як повідомляє М.М. Гошкевич в автобіографії, за його безпосередньої участі були організовані нові навчальні заклади: політехнічні курси та школи шоферів у Петербурзі, Києві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Він також викладав у практичній хімічній школі в Петербурзі.
У 1916 р. в житті М.М. Гошкевича відбулися досить радикальні зміни. З досі нез’ясованих причин він опинився у Східному Сибіру, де викладав математику, фізику та французьку мову в Балаганській змішаній гімназії і вищому початковому училищі. У 1919 р. працював інженером в Іркутську. Зі встановленням радянської влади Миколу Михайловича призвали на службу до Іркутського губернського раднаргоспу в хімвідділ на посаду спеціаліста з ремонту та організації винокурних, пивоварних, дріжджевих, крохмальних та інших заводів [5, арк. 58]. Спеціалізацію Миколи Михайловича саме в цій галузі підтверджує список його опублікованих науково-літературних робіт та запатентованих винаходів, поданий як додаток до автобіографії. Наведемо назви деяких з них: “Контроль пивоваренного производства. СПб., 1909 г.”, «Пивоваренное производство в России. СПб., 1909 г.» та ін. [4, арк. 57-57зв.]. У цей же час він читав лекції в Іркутському політехнікумі з біології, ботаніки, зоології, неорганічної хімії та технології. З утворенням в Іркутську підприємства «Рауспирт» він став заступником директора підприємства.
У 1920 р. М.М. Гошкевич був запрошений на викладання до Херсонського сільськогосподарського технікуму [5, арк. 58]. Судячи з документів, у березні 1922 р. він прийняв пропозицію (можливо, через тяжке становище батьків) стати викладачем рибопромислового факультету Херсонського сільськогосподарського технікуму та ХІНО, де мав викладати курс органічної хімії [3, арк. 56]. Але надалі Микола Михайлович не значиться у жодному списку викладачів. Причини цього поки що не вдалося з’ясувати. Варто лише зазначити, що в автобіографії, датованій 20-м вересня 1922 р., Михайло Іванович Гошкевич повідомляв: «Маю одного сина, який перебуває на Радянській службі в Вуг[чапнас]» [7, арк. 2 зв.]. Тобто, через півроку (з дати заповнення анкети для сільськогосподарського технікуму) Микола Михайлович не працював у навчальних закладах Херсона. Оскільки документи фонду Херсонського повітового відділу народної освіти хронологічно обмежуються 1923 р. (рік ліквідації повітів як адміністративно-територіальних одиниць), подальші долі Михайла Івановича та Миколи Михайловича Гошкевичів за його документами прослідкувати неможливо.
Отже, документи фонду Херсонського повітового відділу народної освіти містять біографічні дані про відомого херсонського лікаря, громадського діяча Михайла Івановича Гошкевича, висвітлюють його життя та діяльність у 1922 р., а також відкривають краєзнавцям особистість його сина – Миколи Михайловича Гошкевича.
ДЖЕРЕЛА
- Юг. – 1901. – 13 грудня.
- Лист Михайла Гошкевича до Василя Фідровського // Державний архів Херсонської області (ДАХО). – ф. р-413, оп. 1, спр.74, арк.55-55а.
- Анкета Миколи Гошкевича // ДАХО. – ф. р-413, оп. 1,спр. 74, арк.56.
- Список рукописних, опублікованих праць та запатентованих винаходів Миколи Гошкевича // ДАХО. – ф. р-413, оп. 1, спр. 74, арк.57-57 зв.
- Автобіографія Миколи Гошкевича // ДАХО. – ф. р-413, оп. 1, спр.74, арк.58-58 зв.
- Анкета Михайла Гошкевича // ДАХО. – ф. р-413, оп. 1, спр. 95, арк.1-1 зв.
- Автобіографія Михайла Гошкевича // ДАХО. – ф. р-413, оп. 1, спр. 95, арк.2-2 зв.