Православні церкви при установах м. Херсона

Written by adminkordi. Posted in Константы № 13

Дмитро Ганченко
заступник начальника відділу державного архіву Херсонської області

Державний архів Херсонської області зберігає у своїх фондах документи, що дають можливість розкрити важливі моменти історичної долі херсонських православних церков. Це метричні книги XIX — початку XX ст., що складають фонд Церкви м. Херсона і повіту (у яких, зокрема, є відомості про священнослужителів, іноді — про самі культові споруди), а також документи першої половини 20-х років XX ст., які відносяться до фонду Відділ управління виконавчого комітету Херсонської повітової ради (договори на користування церквами, описи майна, відомості про вилучення цінностей з храмів, протоколи засідань «ліквідаційної комісії з проведення в життя декрету про відокремлення церкви від держави»). Певну інформацію містить фонд Херсонська губернська креслярня — хоч, досліджуючи історію культових споруд, насамперед можливо виявити відомості про виділення землі та будівництво самостійних церков, згадки ж про домові церкви зустрічаються у зв’язку із заснуванням відповідних закладів:

Історією розвитку православ’я на південноукраїнських землях у різний час (у першу чергу — дореволюційний) займалося чимало дослідників, у працях яких міститься також фактичний матеріал про заснування та функціонування православних церков і монастирів. їх історія відображалася і в спеціальних публікаціях у «Записках» Одеського товариства історії та старожитностей, «Херсонских епархиальных ведомостях» та інших виданнях. У наш час у дослідженнях істориків та краєзнавців півдня України даний напрямок продовжується.

Але треба відзначити, що не зважаючи на, здавалося б, не малу кількість публікацій, які до того ж носять в основному публіцистичний характер, історія православних церков та монастирів на півдні України майже не досліджена. Адже тільки Херсонська єпархія на початку XX ст. налічувала 730 церков і 5 монастирів. Із них описані окремі періоди історії монастирів і частини парафіяльних церков, у першу чергу -найвизначніших споруд. І, в цілому, менше уваги приділено історії церков, що функціонували при різноманітних установах та організаціях — військових частинах, в’язницях, освітніх закладах, лікарнях, дитячих притулках. Це були переважно домові храми (рідше — самостійні споруди), повністю ліквідовані у відповідності до Декрету про свободу совісті, церковні та релігійні товариства від 2 лютого 1918 p., постанов народного комісаріату юстиції, місцевих органів влади, що приписували закривати культові споруди при установах і організаціях¹. Тому вважаю за необхідне систематизувати відомості писемних джерел стосовно історії православних церков при установах м. Херсона.

Херсонські церкви почали з’являтися у перші ж роки існування міста. Наприкінці XVIII ст. в Херсоні розміщувалося 8 піхотних полків, інженерна рота і гарнізонний батальйон². Ці військові формування, що розташовувалися на території фортеці та військового форштадту, будували глинобитні казарми. Такими ж були й 10 полкових церков, що були зведені як тимчасові і проіснували недовго. Стосовно історії церков, що знаходилися у віданні головного священика армії та флоту, опубліковано небагато відомостей. Збереглися згадки про відкриття у 1915 р. домової церкви 44-го запасного батальйону на території Морських казарм на Забалці (жодна споруда казарм не збереглася), про заснування десь на межі 70-80-х років XVIII ст. церкви Казанської ікони Божої Матері при Херсонському військовому шпиталі. Шпиталь у громадянську війну був зруйнований, із Богородице-Казанської церкви у 1922 р. вилучені цінності, а сама церква була закрита і приміщення її до сьогодні не збереглося, як і приміщення полкових церков³. Хоча у 1926 р. О.Петражицький, характеризуючи визначні пам’ятки м. Херсона, згадував, що «в б. военном лазарете находится старинная церковь, выдержанная в прекрасном стиле Екатериненской эпохи»⁴.

У XIX ст. в Херсоні були відкриті і дві церкви при виправних закладах.

З 1830 р. при Херсонській губернській в’язниці («Тюремному замку») діяла Миколаївська церква. Згідно з планом закладу, складеним ще у 1823 р., на першому поверсі передбачалися власне місця для ув’язнення, лікарня, кімнати для наглядачів і церква⁵. Під час громадянської війни приміщення в’язниці були зруйновані і впродовж першої половини 20-х років XX ст., разом із церковною спорудою, — розібрані. Пізніше на їх місці збудовано житловий будинок (просп. Ушакова, навпроти пам’ятника Джону Говарду)⁶.

Наприкінці XVIII ст. на території Херсонської фортеці (по сучасній вул. Перекопській, буд.10) за проектом архітектора В.Ванрезанта (Ванрезані) був збудований військовий арсенал. У 1814 р. він був перебудований і почав використовуватися як військовий шпиталь, з 1869 р. — Херсонське виправно-арештантське відділення, з 1906 р. -Херсонська каторжна в’язниця. У 1885 р. у східному корпусі арештантського відділення була заснована церква Покрови Пресвятої Богородиці. Вона являла собою двоповерховий будинок площею 410 кв. м. Перший поверх був житловим для причту, другий (приблизно у двічі вищий) — власне храмом. 4 невеликих дзвони знаходилися між колонами з боку прилеглої вулиці. У храмі були окремі входи для арештантів та решти парафіян⁷.

Після Лютневої революції каторжна в’язниця була ліквідована. Будинок колишнього арсеналу почергово займали то майстерні громадських робіт, то військова частина, або концтабір, а після відновлення у місті в січні 1920 р. радянської влади — «Допр» (будинок громадських примусових робіт). Церква вже не мала ніякого відношення до цих організацій. Переходи, що вели від основної будівлі до храму були перекриті. Ще 30 березня 1919 р., у відповідь на клопотання віруючих, Херсонська рада робочих і солдатських депутатів ухвалила перетворити Свято-Покровську церкву на виключно прихідську⁸. Проте ліквідаційна комісія з відокремлення церкви від держави на засіданні 22 вересня 1921 р. ухвалила рішення закрити храм⁹. І, незважаючи на листи-звернення робітників різних підприємств Херсона (електрична станція, водопровідна майстерня, насосна станція, цех «Тяжеловоз») щодо збереження Свято-Покровської церкви¹⁰, у 1921 р. вона була зачинена¹¹. З 1959 р. і до сьогодні в її приміщенні розташовується Херсонський телецентр.

Православні церкви в Російській імперії обов’язково діяли при освітніх закладах. В писемних джерелах виявлена інформація про долю церков у м. Херсоні, що були засновані при першій чоловічій та другій жіночій гімназіях, сільськогосподарському училищі та Духовній семінарії.

12 березня 1815 р. у місті була відкрита губернська чоловіча гімназія, для якої у 1863 р. за проектом губернського архітектора Л.Є.Тоннеса було збудоване нове приміщення у Дніпровському провулку (сучасний провулок Д.Любарської, між вулицями Леніна та Дзержинського). У 1867 р., за сприянням губернатора П.М.Клушина (першого Почесного громадянина міста Херсона), на відзначення спасіння життя імператора Олександра II 4 квітня 1866 р., при гімназії була зведена церква св. Олександра Невського (освячена 9 (22) квітня 1867 p., перший настоятель -учитель Закону Божого о. Георгій Вуколов). Це була домова церква — одноповерхова будівля храму була однаковою за висотою з двоповерховою гімназією і логічно її продовжувала, створюючи єдиний комплекс. У 1922 р. Олександро-Невська церква вже не функціонувала. її приміщення було переобладнане у спортзал, який зараз належить гімназії № 20¹².

З 1 (14) вересня 1874 р. розпочалася робота Херсонського земського сільськогосподарського училища (офіційне відкриття -8 (21) жовтня 1874 р.) у новозбудованому приміщенні на території Казенного саду. 9 (22) січня 1887 р. при директорові А.О.Ніколаєві в училищі була освячена церква в ім’я Великомучениці Тетяни. Вона мала понад 200 парафіян з учнів і службовців училища і функціонувала ще деякий час після революції¹³. Остання згадка в документах держархіву області про храм, як діючий, відноситься до квітня 1920 р.¹⁴, остаточне його закриття відбулося у листопаді 1921 р.¹⁵

У 1920 р. на базі училища був створений сільськогосподарський технікум, з 14 серпня 1928 р. — сільськогосподарський інститут ім. О.Д.Цюрупи, з 2 червня 1998 р. -аграрний університет. У 1939 р. було завершено будівництво нового корпусу інституту, в якому він і продовжив свою роботу з 1944 р. 30 грудня 1998 р. в університетській аудиторії був відкритий студентський храм-каплиця Св. Мучениці Тетяни, а 25 січня 1999 р. — освячений¹⁶.

Старі приміщення сільськогосподарського інституту у повоєнний час були передані Херсонській школі-інтернату № 2, яка використовувала будинок колишньої церкви для бібліотеки, малої актової зали та (на другому поверсі) — музею. На початку 1990-х років інтернат був перепрофільований у Херсонський обласний ліцей, а будинок колишньої церкви, у зв’язку з аварійним станом, — розібраний.

У 1863 р. в місті була заснована чотирикласна прогімназія, для якої у 1896 р. у Пестельському проїзді (нині — вул. Перекопська, 3) був збудований новий будинок для учбового корпусу та пансіону. 31 травня (13 червня) 1898 р. єпископ Новомиргородський пр. Мемнон (Вишневсь-кий) освятив закладення гімназичної церкви в ім’я Св. Мучениці цариці Олександри. Храм збудовано за проектом губернського інженера Казимира Квінто в еклектичному стилі. Це самостійна споруда, у зовнішньому вигляді якої зустрічаються запозичення з російського зодчества XVI-XVII ст. (наметовий дах, цибулясті маківки, оформлення входу до церкви), візантійські закомари, елементи готичного стилю (вітражі). Стіни зведені з місцевого каменю із застосуванням червоної цегли. Основна частина храму має кубічну форму, з північного боку до нього прилягає напівкруглий вівтар, з південного — притвір з дзвіницею вгорі. На п’яти банях і дзвіниці були встановлені залізні хрести із дзеркальним склом. Всередині церкви знаходився мармуровий іконостас роботи одеського скульптора Б.В.Едуардса. Ікони були написані художником Академії мистецтв Г.О.Литвиновим і місцевим вчителем малювання К.П.Овчаренком. У 1902 р. прогімназія була перетворена у Маріїнсько-Олександрівську 2-гу жіночу гімназію. І в тому ж році 25 серпня (7 вересня), відбулося освячення гімназичної Царице-Олександрівської церкви¹⁷.

У 1917 р. до Херсона з міста Тарту евакуювався Юріївський вчительський інститут. За рішенням уряду П.П.Скоропадського на його базі був створений Херсонський український учительський інститут, який і розмістився в будинку 2-ї жіночої гімназії (зараз це — корпус інженерно-технологічного факультету Херсонського державного університету). Церква ж деякий час функціонувала як культова споруда, але в 1921 р. була закрита¹⁸. Не обминула храм у травні наступного року і кампанія з вилучення церковних цінностей.

Тим часом у Херсоні оформилася громада Української автокефальної Православної Церкви, яка 5 жовтня 1922 р. подала заяву на реєстрацію¹⁹. Питання було вирішене позитивно, і віруючим передали храм святої Олександри. Настоятелем був отець Кирило Липовець (чи Липовецький), до складу релігійної громади входили, зокрема, письменник Микола Чернявський, етнограф і музикознавець Андрій Грабенко (Конощенко). Але вже у 1927 р. церкву св. Олександри було закрито. Приблизно в цей час було знято дзвони, а о. Кирило трагічно загинув у Херсоні.

Церкву передали інститутові (з 1919 р. — Херсонський інститут народної освіти, з 1930 р. — педагогічний інститут), який спочатку розмістив у її приміщенні бібліотеку, потім спортзал, кафе, майстерні. Іконостас був вивезений з Херсона (до сьогоднішнього дня в храмі залишилось від нього лише 2 мармурові кіоти).

У 1990 p., незабаром після відновлення діяльності Автокефальної церкви в Україні, віруючі почали клопотатися про повернення храму, приміщення якого громада отримала 20 квітня 1992 р., коли на урочистій церемонії ректор педагогічного інституту професор А.І.Ніцой передав секретареві Херсонсько-Таврійської єпархії УАПЦ  о. Олександру ключі від церкви та документацію²⁰ . На Великдень, 26 квітня 1992 р. відбулося перше богослужіння21. Настоятелем храму був о. Роман.

У 1997 р. громада Свято-Олександрівської церкви остаточно перейшла у підпорядкування Української Православної Церкви Київського Патріархату. Поступово проводяться реставраційні роботи: у 90-х роках встановлено головну баню з хрестом; у 2001 р. — дзвони на дзвіниці, у 2007 р. — баню та хрест на дзвіниці. У вересні 2002 р. були проведені святкові заходи з нагоди 100-річчя функціонування храму, у яких, зокрема, взяв участь Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

У 1818 р. в Херсоні почало діяти духовне училище, а 7 (20) листопада 1910 р. при ньому була освячена домова церква св. Іоана Золотоустого. Семінарія з церквою відтоді займали триповерховий будинок з дзвіницею на фасаді, що був зведений у псевдоросійському стилі за планом архітектора Д.Т.Плаксицького і розташувався на Ярмарковій площі (сучасна пл. Свободи). Він був пошкоджений і розібраний у роки громадянської війни²².

Існували у Херсоні також церкви при медичних установах.

На початку XIX ст. на Забалці було зведено дерев’яну церкву св. Миколая. До 1819 р. вона належала до військового морського шпиталю, після чого стала парафіяльною. У 1842 р. замість дерев’яної церкви було збудовано кам’яний храм (згідно з Указом від 4 лютого 1801 p., вже заборонялося  будувати  дерев’яні храми²³), який діє і донині і є пам,яткою архітектури державного значення.

У 30-х роках XIX ст. по вул. Говардівській (нині — просп. Ушакова, 67) була збудована лікарня — Богоугодний заклад для «больных и призреваемых», перетворений, із введенням у 1864 р. у Херсонській губернії земських установ, у губернську земську лікарню. Будинок, зведений у неокласичному стилі із буту, являє собою триповерхову споруду із цокольним поверхом. Центральна частина головного та дворового фасаду завершена трикутним фронтоном. Вхід підкреслює тамбур з трикутним фронтоном. 25 березня (7 квітня) 1860 р. на верхньому поверсі лікарні була освячена церква Благовіщення Пресвятої Богородиці. Першим її настоятелем став клірик Свято-Духівської церкви о. Олександр Мухін²⁴.

У травні 1922 р. з Благовіщенської церкви були вилучені церковні цінності, а її незабаром — закрито. Весь будинок продовжувала займати лікарня, яка у повоєнний час отримала статус обласної. У 1995 р. храм у лікарні було відроджено — 18 липня освячено Свято-Сергіївську церкву. Зараз храм функціонує у спеціально відведеному приміщенні терапевтичного відділення обласної лікарні на тому ж поверсі будинку, що і раніш²⁵.

12 (25) січня 1914 р. відбулося офіційне відкриття міської лікарні імені Тропіних²⁶. У її дворі знаходилась каплиця, яка не збереглася до нашого часу. Можна припустити, що вона припинила своє існування в перші роки радянської влади. З 2003 р. при лікарні відновлено функціонування храму, який освячений в ім’я образу Пресвятої Богородиці, званої Цілителька (храм належить до парафії св. Варвари) і діє в одноповерховій споруді на території лікарняного комплексу.

У 1864 р. на так званій Монастирській слобідці у будинку Перепелицинського притулку при Корсунському (Корсунської ікони Божої Матері) монастирі була освячена церква Різдва Богородиці (будівництво почалося у 1862 p.). Прикрасою церкви був іконостас із 18-ма іконами, різьбленням і позолотою. У 1921 р. в будинку притулку розмістилася дитяча колонія, від приміщень якої релігійна громада храм ізолювала. Але під приводом того, що церква розділяла будинок для дітей на дві частини й ускладнювала сполучення класів, її у квітні 1922 р. було ухвалено закрити²⁷. З серпня 1931р. на території колишнього монастиря почалося будівництво Херсонського консервного заводу (з 1963 р. — консервного комбінату), який у повоєнні роки розмістив у будинку колишнього притулку і церкви своє заводоуправління.

У 1852 р. було відкрито Миколаївський дитячий притулок і школу для повних сиріт²⁸ (3 1896 р. він розташовувався на Забалці, у новому будинку, спорудженому за проектом архітектора Є.П.Бутмі-де-Кацмана²⁹). Установа, де виховувалися дівчатка, контролювалася херсонським губернським опікунством відомства імператриці Марії. З 1897 р. при притулку почала діяти Свято-Миколаївська церква, але у 1923 р. вона була ліквідована³⁰. У радянські роки приміщення колишнього Миколаївського притулку займали різні організації (школа, шпиталь, дитячий будинок), зараз споруда є корпусом механізації Херсонського державного аграрного університету.

Серед церков при сучасних херсонських установах є і такі, що не мають історичних попередниць.

З 1994 р. діє храм у Північній виправній колонії № 90. У 1998 р. була освячена церква св. Луки (як самостійний приділ Катерининського собору) при обласному кардіологічному диспансері. Вона займає невелике приміщення на другому поверсі нового корпусу лікарні. З 1999 р. діє церква ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» при лікарні Дніпровського району ім. О.С.Лучанського та храм свв. Косми і Даміана при обласному протитуберкульозному диспансері. У 2004 р. відкрито храм св. Агапита Печерського при обласному центрі здоров’я та спортивної медицини, розташованому на території консервного комбінату. У 2005 р. розпочав функціонування храм Різдва Іоана Предтечі при обласній дитячій клінічній лікарні (розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 1454 від 29.12.2005 р. затверджено статут парафії Різдва Іоана Предтечі). У клінічній лікарні Суворовського району, на першому поверсі діє каплиця святої блаженної Ксенії Петербурзької (від храму Різдва Пресвятої Богородиці).

У 2001 р. у парку Леніна навпроти приміщення MBС було розпочате будівництво каплиці при обласному управлінні Міністерства внутрішніх справ, яка зведена в пам’ять правоохоронців, що загинули при виконанні службового обов’язку. 26 листопада 2002 р. були освячені й встановлені баня і хрест на храм.

Каплиця при управлінні МВС у Херсонській області. 2004 р.

У квітні 2003 р. в церкві був встановлений дерев’яний іконостас. Каплиця, названа на честь флотоводця Ф.Ф.Ушакова, канонізованого Російською Православною Церквою, була відкрита і почала функціонувати 9 травня 2003 р.

Таким чином, протягом останніх років намітилась тенденція з відродженням церков при організаціях та установах.

---

ДЖЕРЕЛА

1. Декреты Советской власти. — T.l: 25 октября 1917Г.-16 марта 1918г.-М.,1957.-С.373-374; Державний архів Херсонської області (ДАХО), ф. Р-1887, оп. З, спр. 694,арк. 18,40; спр.695,арк.52, 127.
2. Херсонский адрес-календарь на 1896 год. С историческим очерком г. Херсона. — Одесса, 1895. -С. 10.
3. Горностаев Е.В. По страницам истории православных церквей Херсона: Хронологико-историческое описание. — Херсон, 1998. — С. 11, 24-25, 100; ДАХО, ф. Р-1887, оп. 3, спр. 695, арк. 215.
4. Вся Херсонщина в адресах на 1926 год: Статистико-экономический информационный справочник. — Херсон, 1926. — С. 145.
5. ДАХО, ф. 14, on. 1, спр. 1025, арк. 4.
6. Горностаев Е.В. Вказ. праця. — С. 55.
7. Там само, с. 67; Мостовий В. Храм при в’язниці — ув’язнений храм // Сповідь на Голгофі: Альманах. — Херсон, 2001. — С. 61.
8. ДАХО, Ф. Р-1887, оп. 3, спр. 698, арк. 4.
9. Там само, арк. 1.
10. ДАХО, ф. Р-1887, оп. 3, спр. 695, арк. 48-50.
11. Там само, арк. 68, 95, 132.
12. Горностаев Е. Восстановится ли школьный храм? // Площадь Свободы. Херсон. — 1998, 17 апреля. — № 15.
13. Ушкаренко В.А., Мартынова Т.Д. Херсонский государственный аграрный университет. Исторический очерк-Херсон, 1999. — С. 141.
14. ДАХО, Ф. 137, оп. 40, спр. 252, арк. 105 зв.
15. ДАХО, ф. Р-1887, оп. 3, спр. 695, арк. 112.
16. Іванов В.О. Відродження осередків духовної культури // Аграрник. — 1999, лютий. — № 1.
17. Горностаев Е.В. Вказ. праця. — С. 77-79.
18. Вірлич А., Марущак О. Доля єдиної автокефаль-ної // Сповідь на Голгофі: Альманах. -Херсон, 2001.-С. 36.
19. Паталах О. Освячений…»кабінет» // Наддніпрянська правда-1990,28 жовтня. — № 248.
20. Паталах О., Валенко В. Довга дорога до храму. Від минулого… До сьогодення… // Голос Таврії. -1992, травень. — № 13.
21. Комарова І. Відроджений храм // Наддніпрянська правда. — 1992, 1 травня. -№ 74.
22. Горностаев Е.В. Вказ. праця. — С. 80-81; Пиворович В.Б., Дяченко С.А. Улицами старого Херсона. — Херсон, 2002 — С. 180.
23. ДАХО, ф. 207, on. 1, спр. 413, арк. 1.
24. ДАХО, ф. 137, оп. 5, спр. 1, арк. 162 зв.-ІбЗ зв.
25. Горностаев Е.В. Вказ. праця. — С. 61-62.
26. Зубрис Г.И., Ремыга Л.Т. Бессмертны добрые деяния: Больнице им. А. и О. Тропиных — 85 лет. -Херсон, 1999.-С. 8-9.
27. ДАХО, Ф. Р-1887, оп. 3, спр. 698, арк. 101
28. Орлова 3., Шинкаренко О. З історії благодійництва на Херсонщині. — Херсон, 2000. — С. 9.
29. Пиворович В.Б., Дяченко С.А. Вказ.праця.-С176.
30. ДАХО, ф. Р-1887, оп. 3, спр. 695, арк. 137, 215.

Теги: религия