Вiра Констянтинiвна Шенфинкель
В.К.Шенфінкель народилася в Херсоні у квітні 1867 року. Батько її був земельний заказник і працював у діда В.К., що орендував міську землю недалеко Херсону.
Родина К.Шенфінкеля складалася з трьох синів та дочки і дуже бідкувала. Дід В.К. був своєдур, неначе щедринський тип, як казала В.К., а від нього матеріяльно залежала родина Шенфінкелів.
Дитинство В.К. було невеселе. Бідність та постійні матеріяльні нестатки не прикрашали радістю її молоді літа. Але, не вважаючи на бідність, В.К. вступила в херсонську дівочу гімназію і 1884 року закінчила 7 клясів. За 8-му клясу вона склала іспити в Харкові. Потім виїзд до Петербургу й навчання на Вищих жіночих курсах імені Бестужева-Рюміна.
В кінці 1889 року В.К. повернулась до Херсону. Батько її на той час уже помер, і родина бідувала ще більш.
В.К. мала в Херсоні постійну роботу від Петербурзького статистичного Комітету і на цей заробіток годувала себе, свою матір і братів.
Закінчивши освіту, вона почала працювати в Херсонській, тоді Громадській, Бібліотеці. Праця в Бібліотеці була добровільна, неплатна, але вона дуже захоплювала В.К., що працювала щоденно серед книжок [по] 6-7 годин.
Справами Бібліотеки в ті часи керувала виборна дирекція. На початку 1890 року В.К. було обрано на [посаду] одного з директорів Б[ібліоте]ки.
Робота В.К. до того часу, як її 1909 року було усунуто з [цієї] посади за розпорядженням губернатора, була неплатна, почесна, але всі свої вільні години В.К. віддавала б[ібліоте]ці, допомагаючи її розвиткові. Бібліотечна робота цілком її задовольняла. В своїй автобіографії В.К. пише, що ця робота давала їй «величезне моральне задоволення», і вона вже тоді «величезної надавала ваги культурно-освітній ролі бібліотек у справі розвитку самосвідомосте народніх мас».
За тих часів Херсон був «ведмежим кутком», і Херсонська Бібліотека була яскравим променем у «темному царстві» його провінційного життя. Таким променем, що давав радість і знання і малому й великому, Херсонська Бібліотека залишалася протягом усієї довгої роботи В.К. в її стінах.
З перших кроків своєї діяльности в Бібліотеці В.К. науково обробляла статистичні матеріяли [що]до вивчення читачів, їхніх інтересів тощо.
Звідомлення Херсонської Бібліотеки, що їх наукову частину мало не цілком складала В.К. (це в самих [тих] звідомленнях потверджувала [і її] Дирекція), яскраво підкреслюють ту наукову роботу, що провадилася в Бібліотеці. Ці звідомлення, крім того, що подають докладну історію Бібліотеки та її життя на протязі 55 років існування, мають величезне значіння в напрямі вивчання читацьких мас і цього значіння ніколи не втратять. Спеціяльні журнали тих часів оцінювали звідомлення Херсонської Бібліотеки як «зразкові» ([наприклад,] «Библиотекарь»).
Праця В.К. в Бібліотеці не обмежувалася тільки вивчанням читачів та бібліографічною роботою, вона завжди мала громадський характер.
Шанування вчених та літераторів у зв’язку з [їх] ювілеями або їхнім перебуванням у Херсоні, літературні вечірки, популярні лекції та інше — все це входило в план діяльності Бібліотеки й переводилося невтомним піклуванням і трудами В.К. Цю роботу В.К. [було] підкреслено в протоколі Дирекції Бібліотеки від 24 червня 1909 року, коли В.К. усунули з роботи за розпорядженням губернатора Бантиша.
З Херсонською Бібліотекою та В.К. зв’язується ім’я відомого Закушняка, що в її стінах ще офіцером почав свої художні читання. Пригадується, як поліція зробила Бібліотеці попередження за читання «Марсельєзи» Андреева…
В травні 1907 року В.К. було заарештовано, й вона декілька тижнів просиділа в колишній Єлисаветській в’язниці для політичних (у Херсоні). ‘Арешт В.К. відбувся через те, що в Бібліотеці мали притулок політичні діячі тих часів. В.К. сама була учасницею потайних революційних гуртків за часів царату, вона вміла ховати їх у Бібліотеці. Обережно й дипломатично В.К. зробила Бібліотеку культурним центром, навколо якого групувалася революційна молодь. Небіжчики нарком Владимиров (рідний брат В.К.), Цюрупа та їхні товариші багато чим завдячують Херсонській Бібліотеці та її керівникові В.К. (див.: Л.Р.Коган. «В.К.Шен-финкель» — некролог у [журналі] «Красный Библиотекарь» за 1928 рік, № 8).
В очах місцевої адміністрації В.К. була пострахом, а Бібліотека — вогнищем соціялізму.
На цей період діяльності В.К. припадає складання і випуск основного каталога [Бібліотеки] та двох додатків до нього.
Основний каталог В.К. склала в співробітництві з другим добрим генієм Бібліотеки — М.Є. Беккером, що теж велику частину свого життя віддав Бібліотеці, за що потім вона і вшанувала його, утворивши відділ його імени.
В складанні основного каталога брали участь і бібліотекарі К.О.Шипинська та А.А.Попова, і член Бібліотеки А.П.Де-лятицька. Але головне керівництво, редакцію та безпосередню участь в значній частині всієї роботи взяла на себе В.К., через що Дирекція Бібліотеки 5 лютого 1896 року ухвалила «выразить В.К.Шенфинкель благодарность за понесенный ею громадный труд и при напечатании каталога обозначить в предисловии, что каталог этот составлен членом дирекции В.К.Шенфинкель» (див. звідомлення Бібліотеки за 1896 рік, стор. 7).
Основний каталог Бібліотеки було видано тільки у 1897-98 роках, але ніякої передмови він не має, й постанова Дирекції в життя переведена не була. Але ім’я В.К. як автора цього каталога відоме всім, хто знав Бібліотеку та її каталоги.
А хто з бібліотечних діячів не знав каталогів Херсонської Бібліотеки, що містять у собі покажчики журнальних статей!
До основного каталога 1898 року записано все книжкове майно Бібліотеки, систематично поділене на відділи. За дуже цінний у цьому каталозі треба визнати покажчик всієї журнальної літератури з 1872 року, теж поділеної на відділи. Крім того, В.К. з журнальних статей складала збірки за авторами. Такі збірки заведено до каталога як книжки, і багато читачів визнають їх за книжки, немов їх видавали автори.
Робота над каталогізацією книжкового майна не зупинялася, а зростання Бібліотеки і приплів книжок примусили видати додатки до основного каталога: перший у 1901 році і другий у 1905 році.
Додатки до основного каталога розроблено за зразком останнього і складено за допомогою М.Є.Беккера (див.: «Памяти М.Е.Беккера (1842-1909). Речь, произнесенная Л.Т.Осин-ским на общем собрании членов Херс[онской] Общественной] Библиотеки] 20 декабря 1909 года». Херсон, 1910, стр. 15; або витяг з неї: «Вестник Европы», 1910, № 4).
Якнайжвавішу участь брала В.К. і в організації двох філій Бібліотеки на краях міста — на Військовому у січні 1899 року і на так званій Забалці (передмістя за балкою) у січні 1901 року. Філію на Військовому заснувала сама В.К., філіял «за-балкою» було засновано з почину місцевого діяча А.А.Мелетіна, який пожертвував на це гроші; але організацію філії переводила Бібліотека й, особливо, В.К.
Ці філіяли з перших часів свого існування обслуговують робітничу людність, що мешкає по краях міста, і їх треба визнати за перші справжні робітничі бібліотеки в Херсоні.
У 1909 році, як зазначалося вже раніш, В.К. було виключено зі складу директорів Бібліотеки.
В справі канцелярії херсонського губернатора за № 1 від 1910 року сказано, що «Херсонская Общественная Библиотека, под заведыванием Шенфинкель, является очагом революционной пропаганды и противоправительственной деятельности».
І справді, В.К. була тільки одним з директорів — формально, але фактично вона завідувала Бібліотекою і давала напрям її роботі. З неї в усі часи життя була людина поступова, тому і Бібліотеку під її керівництвом адміністрація визнавала за вогнище крамоли…
Знову почала працювати В.К. в Бібліотеці з вересня 1912 року, але в січні 1914 року її було вдруге усунуто з розпорядження департаменту поліції (справа канцелярії херсонського губернатора № 151 від 1913 року), і тільки революція повернула В.К. до Бібліотеки у квітні 1917 року.
Але на протязі всього часу, коли В.К. було усунуто від справ Бібліотеки, вона не поривала зв’язок з нею і провадила далі свою наукову роботу. Так, року 1911 вона закінчила складати «Систематический указатель отдела имени Михаила Евгеньевича Беккера. I. По вопросам городского самоуправления (книги и журнальные статьи)», що його того ж таки року й було надруковано.
Цей покажчик спеціяльна література відзначила як зразковий спис книжок і статей з питаннів місцевого господарства (див.: «Городское Дело», 1911 рік, № 15-16, стор. 1196-1197), або як «попытку систематизации муниципальной литературы» (див.: «Изв[естия] Арх[ива] Общественного] Управления]», 1911 рік, №2, стор. 115).
1913 року, теж в часи усунення від роботи, В.К. закінчила складати «Указатель книг и статей отдела имени кн[язя] Г.А.Потемкина по истории и современному состоянию Новороссийского края».
Цей покажчик журнал «Русский библиофил» (1914 рік, № 1, стор. 89-90) визнає за найкраще складений систематичний огляд усього, що зібрано в Бібліотеці з «Моуогозкіса».
Нарешті в цей період [було] складено й видруковано 1911 року третій додаток до основного каталога.
Громадська діяльність В.К. у цьому періоді майже припинилася. В Бібліотеці працювати їй було не можна, а поза Бібліотекою вона ніколи не працювала.
Бібліотечна робота в Херсонській Бібліотеці з усуненням В.К. зазнала великої шкоди, тому що в складі директорів, як зазначено в протоколі № 6 Дирекції від 24 червня 1909 року, «нет таких, которые имели бы такой обширный личный опыт, как В.К., и могли [бы] посвятить Библиотеке столько времени, энергии и труда, как она».
Ось як Дирекція оцінювала роботу В.К.: «Если в Библиотеку за время деятельности В.К. притекали в достаточной степени материальные средства, вполне достаточные для обслуживания поставленных ею целей, если Библиотека являлась центром культурного общества в Херсоне и всегда принимала на себя почин в деле чествования выдающихся литераторов и общественных деятелей, то всему этому Б[иблио-те]ка обязана прежде всего и больше всего неустанным заботам и труду Веры Константиновны. Но главным образом дирекция считает священным своим долгом отметить тот выдающийся труд В.К., созданный под ее непосредственным руководством, которым вправе может гордиться и [его] автор, и Библиотека, это — каталоги» (див. протокол № 6 від 24 червня 1909 року).
На протязі всіх років невільного вигнання В.К. не поривала зв’язку з Бібліотекою. Цей зв’язок підтримували [і] співробітники Бібліотеки, які цінили В.К. як робітника й людину.
Працю над покажчиками цього періоду переводила В.К. за колективною допомогою співробітників Бібліотеки.
Революція поклала край невільному вигнанню В.К. з Бібліотеки, але за місцевими умовами тільки у квітні місяці [1917 року] вона почала офіційно працювати.
Роки 1917-1918 В.К. витратила на впорядкування бібліотеки, справи якої було дуже занедбано.
1919 року В.К. зорганізувала перші бібліотечні курси для сільських робітників. Ці курси закінчувалися під грюкіт білогвардійських гармат. Херсон обстрілювали офіцери, що засіли в Олешках (місто проти Херсону).
У травні 1920 року В.К. завідувала бібсекцією. На початку її завідування в Херсонському повіті було тільки 25 бібліотек. За [час керівництва] В.К. це число збільшилося до 71 бібліотеки і 75 хат-читалень.
Тоді ж В.К. склала і надрукувала «Азбуку библиотечного дела» для повітових бібліотек і понад 20 гасел, присвячених бібліотекознавству і книжкам. На жаль, нам не пощастило розшукати ці друковані матеріали.
Того ж таки року В.К. читала лекції з пропаганди книги на 3-х бібліотечних семінарах, що їх організував «Поарм 6», та організувала бібліотечний семінар на курсах позашкільної освіти та лікнепу.
Крім цього, В.К. почала організовувати так звані «голосні читальні», що мали завданням пропаганду книги та революційних ідей. Такі читальні були зорганізовані при профспілках «Шитвопром» і «Нарзв’язок», а також при бібліотеці «Єст» («Ецо»).
1921 року В.К. на протязі 3 місяців переводила семінар для бібліотекарів Сивашської дивізії і на протязі цілого року -художнє оповідання по спілчанських клубах.
Художнє оповідання, гарним майстром якого, подібно до Закушняка, була В.К., дуже її цікавило. Щоб його поширити, В.К. 1922 року перевела роботу над практичним оповіданням для вчительських курсів.
Останні роки, не вважаючи на розвиток хвороби, проходили в кипучій діяльності; в її праці чергувалися бібліотечна робота, семінари, лекції, вечірки і виставки.
З головних моментів за ці роки треба відзначити бібліотечний семінар на курсах Окрполітосвіти (1923), лекції з пропаганди книги на губерніяльному бібліотечному семінарі в Одесі з практичними роботами (1925), організацію усного журнала «Красный библиотекарь» і читання доповідей.
Це тільки канва бібліотечно-громадської роботи В.К. за революційні роки.
Суто бібліотечна робота за революційні роки поновилася. Крім складання покажчиків до журнальних статей з красного письменства (роки 1911-1918), з бібліографії бібліотекознавства (1911-1927), з історії матеріялізму (1920-1927), В.К. складала ілюстровані плякати-каталоги з різних питань із списками рекомендованої літератури. Ці каталоги наприкінці життя В.К. покладено в основу плякатного музею при бібліотеці (50 плякатів).
1 квітня 1920 року до Бібліотеки як III філію було приєднано бібліотеку колективного] товариства «Помощь» (див. пам’ятку автора цих рядків «Библиотеки Старого Херсона»). В.К. цю бібліотеку 1924 року реорганізувала в спеціяльну дитячу Центрочитальню.
1925 року В.К. на передмісті «Млини» зорганізувала IV філію [Бібліотеки], що, як і перші дві філії, обслуговує робітництво.
За цей самий період В.К. почала поширювати бібліотечний вплив на село. 1923 року на кошти, що зібрали співробітники Бібліотеки, вона зорганізувала селянську філію в Чорнобаївці. Цю філію В.К. періодично поповнювала літературою з сільського господарства, красного письменства та дитячими книжками.
Друкування звідомлень припинилося, тому що не було на це коштів. Тільки наприкінці життя В.К. пощастило гарно видати звідомлення бібліотеки за 1926-27 роки. Це зві-домлення — останній друкований твір В.К., якщо не лічити її статтю, надруковану напередодні її смерти в журналі «Красный Библиотекарь».
В.К. була хвора на вістряк печінки. Хвороба дуже заважала її праці в Бібліотеці на протязі останніх років, але вона, перемагаючи болі, продовжувала свою роботу.
В.К. гасла з кожним днем, а 27 квітня 1928 року її не стало.
Л.Г.Коган присвятив В.К. некролога («Кр[асный] Библиотекарь», 1928, № 8), де він каже, що «личной жизни у В.К. не было. Она целиком отдавала себя делу, жила его радостями, болела его печалями. Она не умела отдыхать, не любила лечиться, не признавала ночного покоя. В свободный от административной работы час В.К. хваталась за книгу или новый журнал. Она с глубочайшим интересом следила за новинками — и научными, и литературными — и была большой начетчицей. Вот почему самоучки видели в ней незаменимого руководителя и друга».
Дійсно, В.К. була живий довідник по всіх галузях знання, і кожного, хто звертався до неї, вона задовольняла, передаючи йому все, що їй було відоме…
1930