Інтерв’ю, взяте у постачальника
Майже сорок років пропрацював на підприємстві Ісаак Зіно-иійопич Кравцов. На різних посадах побував, а в той час, про який піде мова, він був постачальником.
Багато труднощів виникло у будівельників, які споруджували комбінат, монтажників, що налагоджували устаткування, консервників, котрі випускали першу продукцію. Важко було і постачальникам. Щоб забезпечити заявки на матеріали і сировину, доводилось вишукувати шляхи і методи їх «добування», бути винахідливим, сміливо ризикувати. Варто було десь допустити помилку, і це вело за собою зрив монтажу устаткування, простоювання цеху або брак у роботі.
Дістати інструмент, сировину, устаткування в ті роки було дуже складною справою. Не кажучи вже про те, що не вистачало м’яса і крупи, цукру і овочів, мало було металу, болтів, цвяхів, жерсті…
Від постачальників вимагалась певна гнучкість в роботі, вміння оперативно приймати рішення, добре знати людей, до яких доводилось звертатись.
І. 3. Кравцов поступив на роботу, коли було введено в дію першу чергу заводу, а будівництво тривало. Буквально кожна гайка і кожен цвях, напилок і лист заліза добувались з великими труднощами. Окремі замовлення на лиття чавунних деталей і бляшані роботи виконувала херсонська артіль «Металіст», але й вона потребувала сировини.
Через відсутність транспорту, працівникам відділу постачання доводилось носити самим вантажі по 20 — ЗО, а інколи й по 40 кілограмів.
— Словом, — розповідає Кравцов, — на кожному кроці труднощі, труднощі і ще раз — труднощі.
Пам’ятаю, повернувся я з Донбасу, куди їздив за вугіллям. Тільки з’явився на заводі, як мене відразу ж викликав до себе головний інженер Сергій Васильович Кибанов.
— Знаю, — сказав він, — ви не відпочили з дороги, та що поробиш, трапилась біда. Потім відразу за все дамо відпочити. Жерстяно-банковий цех ось-ось зупиниться. Бензольної пасти залишилось на три-чотири дні. Негайно їдьте в Сімферополь на консервний завод «Серп і молот». Одержите там три тонни пасти і швиденько назад. Зрозуміло?
Він подав мені руку, підбадьорив і наказав начальнику постачання М. І. Тобаку забезпечити мене теплим одягом, виділити автомашину і негайно видати командировочні.
Промерзлі, виснажені, замазані (дорогою нам довелось ремонтувати машину і накачувати камеру), ми з водієм Петром Потаком вночі приїхали на завод «Серп і молот». Начальник охорони влаштував нас на ночівлю. Вранці директор заводу, прочитавши лист, який я йому вручив, сказав:
— Бензольну пасту я вам дам, але як ви її довезете? Адже вона при двох градусах нижче нуля втрачає свої якості. Хіба ви про це не знаєте? Як в Херсоні з погодою?
Я відповів, що коли ми виїжджали, було сімнадцять градусів нижче нуля.
— Отже, поки доїдете, паста зіпсується.
Подзвонили в «Кримконсервтрест», попросили поради. Звідти відповіли, що вони ні порадити, ні допомогти нічим не можуть.
Становище було майже безвихідним. Час наближався до полудня, коли до мене підійшов старик — бригадир вантажників і запитав:
— Хочете, я вам утеплю машину, і паста не зіпсується?
Я зрадів і вирішив ризикнути. Зайшли до директора. Бригадир повторив свій задум і попросив виписати мішковину, картон, цупкий обгортковий папір, цвяхи і шпагат.
Коли все було одержано, директор і головний інженер попередили мене, що вони не відповідають за збереження пасти і, якщо вона зіпсується, відповідатиму я.
Поки бригада утеплювала машину і бочки з пастою, я зв’язався телефоном з головним інженером нашого заводу Кибановим і розповів про все. Той сказав:
— Ризикуйте, разом будемо відповідати!
Під кінець дня ми виїхали з Сімферополя. Почало холодати. Я мимоволі нервував.
На заводі нас зустріли з хвилюванням і захоплено. Паста була ціла і неушкоджена, тільки одна бочка все ж трохи промерзла. Нам з водієм видали премію.