Курс на механізацію
В першій післявоєнній п’ятирічці перед колективом заводу стояло головне завдання — досягти довоєнної проектної потужності. В наступні роки найважливішою проблемою стає підвищення продуктивності праці за рахунок впровадження машин, механізмів, автоматизації виробництва, ліквідації трудомістких процесів, а також механізації вантажно-розвантажувальних операцій. Уже на перших порах ці заходи дали змогу вивільнити і використати на інших дільницях до 500 робітників.
Майже десять років потрібно було консервникам, щоб досягти довоєнної продуктивності заводу. Потім на порядок денний стало питання про розширення проектних потужностей. Добитися цього можна було тільки вирішивши цілий ряд проблем, головною з яких була — розширення виробничих площ за рахунок позичок Держбанку. Вирішено було створити пункти первинної переробки томатів поблизу їх вирощування, що вигідно у виробничому і економічному відношеннях.
Там, де потрібно було їх створювати, як правило, не було ні води, ні електроенергії. Тому будівництво доводилось починати з встановлення джерел електроенергії і обладнання артезіанських свердловин. На це затрачалось багато сил і часу. Надалі пішли шляхом підключення до існуючих електромереж і водних джерел.
Створення пунктів первинної переробки відразу ж позначилось на економічних показниках. Поліпшилася якість сировини, скоротились транспортні витрати. Відпала потреба у великій кількості дерев’яних ящиків, бо з пунктів тепер надходили не помідори, а пульпа в автоцистернах. На кожній тонні переробленої сировини завод почав економити 1 карбованець 10 копійок.
Після цього першого етапу розширення виробничих площ, почалося спорудження на місцях уже не пунктів, а цехів по переробці овочів із закінченим циклом, тобто випуском готових консервів. Такі цехи було збудовано в Новотроїцьку, Скадовську, Дніпрянах, в радгоспах «Паризька комуна» і «Городній велетень».
Будівництво їх йшло, звичайно, не без труднощів. Не вистачало коштів, кваліфікованих робітників, спеціалістів. Та незважаючи на це, колектив заводу успішно розв’язав поставлене завдання.
На спорудженні й монтажі цехів відзначились бригади монтажників Олександра Олександровича Солодкова (нині майстра механічного цеху) і Володимира Федоровича Миронова, слюсарі томатного цеху, керовані Ісааком Пилиповичем Дембургом, бригада будівельників Георгія Степановича Дудкіна, водії Петро Іванович Дідан і Дмитро Харитонович Юхно.
Багато робітників та інженерно-технічних працівників за самовіддану працю на будівництві цехів були нагороджені Почесними грамотами Херсонського обкому КП України і виконкому обласної Ради депутатів трудящих.
За два роки в новоспоруджених цехах випустили понад 15 млн. банок консервів. Кошти, затрачені на них, повністю окупилися. Згодом Скадовський, Новотроїцький та інші цехи переросли в самостійні заводи.
Запозичуючи досвід консервного заводу, багато райхарчокомбінатів, колгоспів і радгоспів області теж почали створювати цехи з єдиним комплексом переробного і енергетичного устаткування. А для підготовки кадрів посилали робітників, майстрів, змінних хіміків і лаборантів на консервний завод, де вони набували практичних знань з технології виробництва консервів.
Багато з тих, хто в той час вчився на заводі, згодом очолили відповідальні дільниці на великих підприємствах.
Вимоги життя поставили перед колективом заводу нові завдання. Виникла потреба побудувати морозильний цех. Необхідність його спорудження була викликана рядом причин. Насамперед, заморожування — один з видів консервування. Отже, це давало змогу збільшити асортимент вироблюваної продукції, забезпечити північні райони країни продуктами півдня. Крім того, можна було зберігати півфабрикати або сировину для інших цехів, збільшуючи тим самим строки їх переробки.
Цех було збудовано. В ньому — камери для зберігання і заморожування сировини, машинне відділення і допоміжні приміщення.
Продуктивність холодильної установки — 750 кілокалорій за годину, площа камер — 415 квадратних метрів, а місткість одночасного зберігання — 250 тонн продуктів.
Перед заморожуванням необхідно було попередньо обробити овочі та фрукти. Для цього в цеху змонтували спеціальні лінії. В 1954 р. морозильний цех видав перші заморожені томати, баклажани і дині.
Наступного року було змонтовано лінію для оброблення кукурудзи, а згодом — зеленого горошку і спаржевої квасолі. Асортимент замороженої продукції розширився.
В зв’язку із збільшенням обсягу виробництва продукції необхідні були додаткові потужності електроенергії і пари. Існуюча електростанція уже не могла забезпечити навіть консервний завод, а вона постачала енергією ще й завод склотари, який теж розширювався.
Треба було шукати вихід з такого становища. І робітники заводу своїми силами змонтували ще один турбогенератор потужністю 1500 кіловат і встановили котел продуктивністю 20 тонн пари за годину. Після введення їх в дію обидва заводи було повністю забезпечено електроенергією.
Паралельно з цим велись роботи по переведенню котлів з твердого на рідке паливо. Реконструкцію завершили протягом року. В ній брав участь весь колектив паросилового цеху. Добре попрацювали ветерани котельні Ілля Федорович Дягіль, Іван Михайлович Язловецький, Михайло Клавдійович Полозовський та інші.
Дальше збільшення виробництва пари відбувалося за рахунок екранування існуючих котлів «Ярроу». В цьому допомогли заводу співробітники Одеського політехнічного інституту, з яким завод дружить не один рік.
Для того щоб і далі нарощувати виробничі потужності заводу, треба було замінити старе технологічне устаткування новим, досконалішим і високопродуктивнішим.
В 1958 р. на лініях по виробництву м’ясних консервів встановили наповнювачі АДМ-4, або дозатори, котрі наповнювали банки порціями м’яса. Це значно підвищило культуру виробництва. Було вивільнено і переведено на інші роботи двадцять робітниць, які розфасовували м’ясо вручну. Поліпшилась і якість м’ясних та м’ясо-рослинних консервів. Крім того, приблизно на 12—14 процентів скоротились затрати на випуск продукції.
На лінії, що випускала зелений горошок, було встановлено чотири горохомолотарки і дві горохолущилки. Це дало можливість випустити за рік півтора мільйона банок.
Надалі завод нарощував випуск зеленого горошку, що користується великим попитом у населення. Було закуплено і встанолено ще 22 горохомолотарки і 5 механізованих ліній «Комплекс».
Щоб не засмічувати територію під час обмолоту горошку і раціональніше використовувати автотранспорт, молотарки працювали безпосередньо на полях, де вирощувався горошок, але по можливості ближче до тваринницьких ферм — основних споживачів поживних білкових кормів, якими є відходи обмолоту. Таких пунктів було створено 5. Вони являли собою комплекс, до якого входили горохомолотарки, подавальний транспортер першого і другого очищення і збірний бак з проточною водою.
Обмолочений горошок (зерно) транспортували на завод у автоцистернах з водою. На сировинному майданчику автоцистерни розвантажували у приймальні ванни, звідки горох надходив на виготовлення консервів. Тепер завод щороку випускає понад п’ять мільйонів банок цього продукту.
Монтували і освоювали устаткування для виробництва зеленого горошку бригади комуністів Михайла Омеляновича Чайковського та Леоніда Ананійовича Колесникова.
До 65 процентів виробничого плану заводу становить продукція з томатів. Тому особливу увагу було приділено при заміні застарілого устаткування механізації й автоматизації саме процесів томатного виробництва.
Спочатку змонтували чотири випарні станції. Потім в угорської фірми «Ланг» закупили чотири автоматичні лінії для випуску 30-процентної томатної пасти.
Для встановлення цих ліній будівельники під керівництвом Г. Петрова за 45 днів спорудили спеціальне приміщення із збірного залізобетону, а за існуючими нормами на цю роботу треба було затратити 3 місяці. Потім було змонтовано устаткування. Завдяки цьому в сезон 1958 р. продуктивність томатного цеху підвищилась на 600 тисяч банок продукції за добу.
До речі, монтаж устакування було проведено теж власними силами. Добре попрацювали колективи томатного, механічного, паросилового і ремонтно-будівельного цехів. Технічну документацію як на спорудження приміщення, так і на монтаж автоматичних ліній розробило конструкторське бюро заводу.
Підприємство нарощувало виробничі потужності переважно по випуску томатної продукції.
Для створення потокового методу виробництва томатної пасти необхідно було вирішити питання її стерилізації. На замовлення консервників Миколаївський суднобудівний завод виготовив сорок чотири безперервно діючих стерилізатори марки КСЖ-І продуктивністю по 20 банок за хвилину кожен. Після того, як їх встановили, технологічний процес став безперервним.
Дальша механізація випуску томатної пасти йшла шляхом вдосконалення транспортування готової продукції безпосередньо на заводі. Було виготовлено понад 2,5 кілометра колискових і стрічкових транспортерів. По них готова продукція з цеху йшла па склади.
На складах застосували так званий піддонний метод складування, створили парк електронавантажувачів з 52 машин. Таким чином, було механізовано весь комплекс транспортування сировини, тари і матеріалів.
Реконструкцію, переобладнання було проведено не тільки в основних цехах, а й у допоміжних службах. В жерстяно-банковому цеху стала до ладу лінія по виробництву бляшаної тари № 9 і № 12, пустили комплекс транспортних пристроїв, чим створили умови для безперебійної роботи цехів у період сезону. Тільки завдяки механізації транспортування готової продукції в склади вивільнилось понад 120 робітників і 20 автомашин.
Було змонтовано дві лінії по лакуванню й літографуванню жерсті, і завод почав випускати консерви в гарно оформленій тарі; налагоджено випуск перших в країні овочевих порошків.
З 1951 до 1960 р. було проведено багато інших заходів по дальшій механізації та автоматизації виробничих процесів, що дало змогу довести добовий випуск консервів в період масової переробки овочів до 2200-2400 тисяч банок. Багато робітників вивільнились від тяжкої й трудомісткої роботи і почали управляти технічними процесами з пульта управління.
Величезну роль в усій роботі по відбудові й реконструкції підприємства відіграла творча співдружність колективу заводу з одеськими політехнічним інститутом й технологічним інститутом ім. Ломоносова, проектними інститутами «Дніпрохарчпром» та «Харчопромавтоматика», Українським науково-дослідним інститутом консервної промисловості та іншими науковими закладами.
Вагомий вклад внесли в цю роботу технічна рада заводу, заводські винахідники та раціоналізатори.