Відродження (Початок)
На другий день після визволення міста біля розбитих воріт заводу товпились люди. Це прийшли консервники, які переховувались в місті Цюрупинську та навколишніх селах Кіндійці, Дар’ївці, Антоновці, Голій Пристані і Білозерці. Через кілька днів почали з’їжджатися колишні робітники заводу з Миколаєва, Одеси, Запоріжжя.
Заводу тоді не було. Боляче було дивитись на зруйновані стіни корпусів, купи цегли і сміття, особливо тим, хто усе це будував своїми руками.
Гітлерівські варвари висадили в повітря приміщення котельні, овочевого і халвового цехів, зруйнували будівлі нижньотоматного і сокового. Спалили майже весь житловий фонд, демонтували і вивезли устаткування сокового., автоклавного і вакуумного цехів, а устаткування решти цехів підготували до відправки, але не встигли і в останні хвилини перед відступом попсували.
Підприємству завдано шкоди на 32 мільйони 449 тисяч карбованців.
— Треба братися за роботу, — говорили херсонські консервники, — якнайшвидше заліковувати рани, завдані війною.
Завод включили до списку підприємств, котрі необхідно було відбудувати в першу чергу — протягом 1944—1945 рр.
Спеціальним наказом Народного комісаріату харчової промисловості СРСР було визначено обсяг відбудовних робіт і встановлено строки введення заводу в дію — 1944 р.
В першу чергу треба було хоч би частково відбудувати котельню і до початку дозрівання томатів пустити дві лінії томатного цеху з пропускною спроможністю 300 тонн сировини за добу.
Велику увагу приділили і підготовці сировинної бази. Треба було допомогти майже 170 колгоспам і радгоспам виростити урожай овочів і вчасно доставити їх на завод.
Було над чим подумати. До того ж спеціалістів консервного виробництва не вистачало. На початку квітня на завод повернувся його довоєнний директор Л. І. Мар’янчик.
На четвертий день після визволення розгорнулись відбудовні роботи. Створювались штурмові відбудовно-ремонтні комсомольсько-молодіжні загони. Першими їх бійцями були ветерани заводу Дарія Гавриш, Олександра Бобик, Наталія Захарченко, Георгій Дудкін, Андрій Віленко та багато інших. Розбирали каміння, возили на тачках цеглу, засипали воронки, рівняли майданчики.
Багато ініціативи проявили бригадири теслярів Юхим Ніколаєнко, Іван Швець, слюсарі Яким Щур, Олександр Семенов, Леонід Татаров та ін. їхні імена завжди були на дошці Пошани, в списках ударників. Керував відбудовними роботами представник Головного управління консервної промисловості наркомату інженер Георгій Ритов.
В діло йшло все. Стару цеглу очищали від розчину, штабелювали, а потім використовували на муруванні стін, цехових перегородок, димових труб, котельного цеху. Цвяхи виймали з дерев’яних уламків, вирівнювали і здавали на склад. Використовували камінь, скло, арматурні прути…
Котельну і трубу, а також частину фабрикатного цеху було підбудовано за рахунок використання старих будівельних матеріалів.
З півлітрових скляних банок робили цехові перегородки, ними ж склили вікна.
Вантажного автотранспорту, тракторів, електрокарів не було. Нічим було вивозити гори сміття. Робітники запропонували прокласти вузькоколійку. З утилю склали кілька вагонеток, і справи пішли веселіше.
Бригада ентузіастів-мулярів Гната Христенка, не маючи досвіду в муруванні димових труб, все ж вирішила відбудувати 45-метрову трубу. В призначений день вона рапортувала про завершення роботи.
Коли виникла гостра потреба в штукатурах, дівчата з бригади різноробочих імені Зої Космодем’янської, очолювані Ольгою Горбатовою, вирішили освоїти штукатурну справу. Без відриву гід основної роботи вони закінчили курси технікуму, на «відмінно» склали залік і почали працювати штукатурами.
Кмітливість, майстерність і винахідливість виявили такелажники. Вони, не маючи ніякої підйомної техніки, поставили важку двадцятиметрову металічну трубу.
Трудовий героїзм проявляли усі. Працювали по 10—12 годин па добу, часом не доїдаючи, не зупинялися перед труднощами.
Вечорами над будовою лунали пісні. То «Идет война народная», «Виходила на берег Катюша», то «Бьется в тесной печурке огонь». Пісні того важкого і героїчного часу. Починали звичайно дівчата. До них підсідали солдати, які повернулися з фронту.
Час летів. З кожним днем все зримішими ставали результати праці колективу відбудовників. Невпізнанною ставала територія. Розчищено під’їзні шляхи до цехів. Почали виростати стіни корпусів. Монтажники, не чекаючи, поки над їхньою головою з’явиться дах, монтували устаткування.
І ось задиміла перша труба. Здавалось, що тут особливого? Випробовується тяга. Але самий цей факт став для колективу великою подією. Підприємство знову ожило.
12 квітня 1944 р. з конвейєра було знято першу банку повидла без цукру з фруктового тіста, що залишилось в дерев’яних чанах після відступу німців. Виробили 89 тонн продукції. Це було уже великим святом. Народ посунув до цеху. Хтось голосно вигукнув: «Слава консервникам! Дамо перші консерви фронту!» Стихійно виник мітинг. Директор заводу тов. Мар’янчик поздоровив на ньому колектив з першою перемогою. Розповів про найголовніші завдання.
Незабаром почали випускати морковний і кавуновий соки, а із збродженого фруктово-овочевого тіста гнали горілку. Продукцію відправляли на фронт.
Коли почали надходити фрукти, асортимент консервів розширився. На кінець 1944 р. завод випускав уже тридцять найменувань продукції. Підприємство поступово набирало темпів. Все ставало на свої місця.
Повернулись в заводську бібліотеку і 32 томи творів В. І. Леніна, які, ризикуючи життям, зберігала під час окупації сім’я Автюхових. Гіпсовий бюст Ілліча, врятований ними, став музейною цінністю і зараз знаходиться в експозиції «Вітчизняна війна на Херсонщині» в обласному краєзнавчому музеї.
Та війна ще точилася її закінчення чекали мільйони радянських трудівників, які робили все для найшвидшої перемоги над ворогом.
… Дзвінок на обідню перерву. Цехового агітатора Женю Варфоломєєву оточують робітники. Зав’язується невимушена розмова.
Потім Женя розгортає «Наддніпрянську правду», читає зведення Радінформбюро, замітку про те, що колектив томатного цеху заводу, широко розгорнувши переджовтневе соціалістичне змагання, на дванадцять днів раніше строку виконав місячне завдання.
Женя розповідає, куди йде продукція, яку випускає завод.
— Нещодавно, — нагадує вона,— ми відправили чергову партію консервів — 50 тисяч банок. У відповідь надійшов лист за підписом командуючого Третім Українським фронтом маршала Ф. І. Толбухіна.
Женя читає лист:
«Військова Рада 3-го Українського фронту від імені червоно-армійців, сержантів, офіцерів і генералів гаряче поздоровляє колектив Вашого заводу з успішним підняттям його з руїн…
Ми пишаємося, дорогі товариші, Вашими перемогами, Вашою самовідданою працею по відродженню й пуску заводу.
Відбудова заводу і випуск за короткий строк великої кількості консервної продукції — яскраве свідчення Вашої турботи про переможну Червону Армію і її героїчних воїнів, вираження палкого бажання допомогти країні швидше залікувати рани, завдані ворогом.