Нарощуючи потужність до проектної (Початок)
В кінці серпня 1937 р., виступаючи з доповіддю на заводських партійних зборах, головний інженер С. В. Кибанов запропонував розпочати боротьбу за випуск одного мільйона банок консервів за добу.
Комуністи одностайно підтримали цю пропозицію, і уже наступного дня в усіх цехах, на сировинних пунктах і перевалочних базах були розставлені члени партії, які відповідали за роботу тих чи інших ділянок.
4 вересня 1937 р. колектив заводу встановив не тільки всесоюзний, а й світовий рекорд: випустив за добу 1087 тисяч банок консервів, переробив 865 тонн помідорів.
Через два дні й цей показник було перекрито.
На той час на заводі відбулася деяка реконструкція: він поповнився новим устаткуванням. Виросли кадри кваліфікованих спеціалістів. Став до ладу соковий цех. Робітники під керівництвом механіка заводу П. Водолагіна і цехового механіка заводу Г. Величка вели монтаж устаткування і своїми силами виготовляли необхідне, аж до варильних апаратів.
Винахідливість, ініціатива і майстерність робітників, інженерів і техніків дуже часто виручали підприємство в найкритичніші моменти.
Якось через відсутність електропроводів було припинено монтажні роботи. Електрик Єфросиній Мефодійович Бормота запропонував обгортати провід смужечками бязі, а потім вмочати його в розплавлений каучук. Робітники зібрали багато використаної гуми, аж до старих калош. Підготували відповідну масу, бязь і взялись за обробку провода. Після просушування він стакан добре ізольованим і був цілком придатним для обладнання силових ліній.
В консервному цеху, що об’єднував консервне і овочеве відділення, де виготовлялись овочезакусочні, сало-бобові і м’ясні консерви, натуральні й фруктові соки, встановлене устаткування було нестандартним, виготовленим заводськими умільцями, за винятком механізмів по сортуванню і очищенню бобів. Це — дві пароолійні печі, автоклави, транспортери для подачі сировини та ін. Усі трудомісткі процеси виконувались вручну. Працювати на такому устаткуванні було важко. Але варильниця Ганна Рахно, жарщиця Марія Сичова, регулювальник Юхим Чумак, обвалювальники Іван Махов, Олександр Скорохід, жиловщиці Клавдія Біла, Тетяна Ємельянова, Євдокія Ніжинцина, Наталія Філатова, укладальниця Наталія Єрмакова і стерилізатор Олександр Семенов, який згодом підготував цілу плеяду спеціалістів, а нині майстер школи ФЗН, відмінно справлялись з дорученою справою, систематично виконували свої завдання.
Томатний цех був непогано устаткований, забезпечувався він сировиною, яка доставлялася в основному водним шляхом. Вивантажували її з барж вручну, і в сезон доводилось залучати близько 250 вантажників. Несвоєчасне розвантаження, невчасне надання плавзасобів, або нестача вантажників позначались на роботі цеху.
До 1938 р. цехом керував Олексій Миколайович Кирилов, а потім його очолив Федір Адамович Бушер. Цех почав давати до 600 тисяч умовних банок консервів за добу.
Коли Анастас Іванович приїжджав у Херсон, він порадив наблизити підприємство до сировинної бази. Для цього в селі Туркули Снігірівського району Миколаївської області було побудовано допоміжний цех по виробництву приблизно 250 — 300 тисяч умовних банок консервів за рік.
Потрібні були досвідчені кадри. Кращі виробничники взяли шефство над учнями школи ФЗН, допомагали їм оволодівати професією, передавали свій досвід.
В 1938 р. на заводі стала до ладу перша лінія по виробництву томатного соку. Машини і механізми для цієї лінії купили за кордоном. Але вироблювана нею продукція спочатку не користувалась популярністю.
Значно пізніше на цей корисний, смачний і освіжаючий напій виник широкий попит.
До речі, спочатку сок розфасовувався в пляшки місткістю 0,25 літра.
Томатний цех почав все впевненіше займати провідне місце на заводі. Особливо відзначались його чудові виробничики вакуумники Федір Кравець, Лідія Броніцька, Федір Резников, Павло Федоров, слюсарі Сергій Соколов, Євген Климов, Олександр Фокін, Павло Умрихін, Катерина Білозерова, яка обслуговувала первинні лінії підігрівачів, та багато інших.
В жерстяно-банковому цеху було дві технологічні лінії. Загальна їх продуктивність становила 40 — 45 тисяч банок за зміну. Це не могло задовольнити потреби заводу. Та майже одночасно з розширенням жерстяно-банкового цеху велось спорудження Херсонського склотарного заводу. Він почав поставляти заводу тару, котра й забезпечувала потреби підприємства.
Добре працював колектив електриків, до якого входили в основному спеціалісти Всесоюзного електричного товариства. Вони вели монтаж трансформаторної підстанції, а після закінчення залишились постійно працювати на заводі. Серед них були Олександр Петрович Долбанін, який працює черговим електриком разом з колишніми випускниками заводської школи ФЗН того часу Григорієм Леонтійовичем Малаховим, Марією Іванівною Галаганенко і Сергієм Петровичем Бондаренком.
Дружний, згуртований колектив електриків відтоді й понині зберігає за собою заслужену славу.
— Пам’ятається, — розповідає ветеран підприємства Микола Васильович Короленко, — душею колективу електриків до війни був веселий і кмітливий Єфросиній Мефодійович Бормота. Його шанували, але ставились до нього просто як до баляндрасника, не більше. Та в 1938 р. весь колектив заводу дізнався про чудові риси його характеру — сміливість, рішучість, які він проявив під час бурану.
Ураган надломив одну з веж високовольтної лінії, що була під напругою. Щоб запобігти дальшому руйнуванню лінії, потрібно було закріпити її. І Єфросиній Мефодійович при сильному вітрі на поламаній вежі закріпив відтяжки. Це дало можливість не припиняти подачі електроенергії, запобігти аварії.
Не відставали від інших і трудівники котельні.
Якось в гарячу пору переробки овочів через несправність кип’ятильної системи сталась велика аварія, усі чотири котли вийшли з ладу, подача пари припинилась, цехи завмерли.
Дванадцять днів і ночей не залишали ні на годину підприємство трудівники котельні тт. С. Соколов, В. Петров, С. Букацель, Є. Губарєв, І. Мироненко та інші. Вони разом з спеціалістами, запрошеними з інших підприємств Херсона і Одеси, зафальцювали близько 6 тисяч кінців труб, виконавши роботу на відмінно.
В 1939 р. котельню було переведено на вугілля. І під час цього переходу робітники котельні славно попрацювали, не допустивши простоїв агрегатів.
Значною подією тих років для колективу підприємства було спорудження залізничної вітки завод — станція Херсон.
До цього продукцію на завод доводилось доставляти автомобільним і гужовим транспортом, а це створювало немало додаткових труднощів.
Стахановський рух, що розгорнувся на заводі в 1939 — 1940 рр., на повий щабель підняв продуктивність праці. Передові цехи кожного місяця рапортували про свої трудові успіхи. Всьому колективу заводу добре були відомі імена стахановців консервного цеху 3. К. Зосименко, М. Д. Кошуренко, М. І. Бухоник, (А. І. Фурсенко, А. Л. Зубович та багато інших. Продуктивність праці в цеху порівняно з тим же періодом минулого, 1938 р., підвищилась на З0 — 40 процентів.
Змагання ширилось не тільки між окремими робітниками, а й між цехами, відділеннями, змінами. В змаганні змін сокового і томатного цехів вийшла переможцем зміна сокового цеху інженера Є. Острицького, яка виробила 62 тисячі умовних банок соків замість 55 тисяч за планом. В томатному виробництві серед змін першість зайняла зміна інженера А. Бальбірера. Вона пiдготовила за сезон 266 тисяч банок томату замість 169 тисяч.