До історії херсонського міського самоврядування. Херсонські міські голови. (1786 — 1920). (Чорна К.Д.)

Written by adminkordi. Posted in Наукові записки

Чорна К.Д. (м.Херсон)

Питання розвитку місцевого самоврядування, як важливої складової демократичного суспільства, в сучасній Україні набуло особливої актуальності. Зростає інтерес до історії самоуправління громад й особливостей громадського життя в минулому. Вивчення історії херсонського міського самоврядування розпочалося ще наприкінці XIX ст. До нашого часу важливими краєзнавчими джерелами залишаються історичний нарис міста Херсона, вміщений у виданні «Херсонский адрес-календарь на 1896 год» (Одеса, 1895), та робота відомого міського діяча Д.М. Горловського «Итоги двадцатипятилетия Херсонского городского самоуправления» (Херсон, 1896). Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років з’явилася низка публікацій з даної тематики науковців-істориків Херсона, Миколаєва та Одеси: Л.В. Баличевої, І.С. Гребцової, В. Константинової, Г.В. Цибуленка та Л.О. Цибуленко, О.В. Черемісіна, В.В. Щукіна й інших. У працях цих авторів досліджені окремі напрямки діяльності органів херсонського міського самоврядування, його становлення та реформування. Тема персоналій та діяльності херсонських міських голів не розглядалася як самостійна. Дане дослідження ставить за мету повернення історії міста людського виміру, висвітлення ролі міських очільників у системі самоврядування з кінця XVIII ст. (після 1785 року) до 1920 року. Від особи міського голови залежав стан міста, розвиток громади, довіра й готовність населення до співпраці з місцевою владою. Міські голови посідали особливе місце серед державних, політичних, громадських діячів краю. Факти їх біографій, відомості про посадову діяльність викладені на тлі історичних подій та в руслі законодавчих змін, що стосувалися міського самоврядування. (Перелік херсонських міських голів з коментарями поданий у хронологічному порядку. Поряд з прізвищами у дужках наведені інші варіанти прізвищ цих осіб, які зустрічаються у документах та публікаціях).

Херсон, заснований 18 червня 1778 р., за стратегічними планами російського уряду будувався, перш за все, як фортеця та адміралтейська верф майбутнього Чорноморського флоту. Але вже найбільш ранні державні документи щодо Херсона засвідчують його статус як міста. В імператорському указі Адміралтейській колегії від 25 липня 1778 р. відзначено: «Построение новозаводимого на Днепре при урочище Александровском Шанце города Херсона с надлежащими укреплениями, и в оном верфи и адмиралтейства, за благо и нужно Мы нашли препоручить Нашему генерал-цейхмейстеру Ганнибалу…» [28 Арк. 5].

Прибувши до місця призначення 15 жовтня 1778 р., І.А. Ганнібал 19 жовтня урочисто започаткував спорудження нового міста, про що склав рапорт генерал-губернатору князю Г.О. Потьомкіну: «По прибытии моем к Александр-Шанцам, на четвертый день город Херсон, сухопутное укрепление и два корабельных эллинга начал…» [27 Арк. 23]. На початку будівництва він звертався до Потьомкіна з пропозицією: «Не соизволите ли приказать заблаговременно отмежевать сему городу часть дополнительной земли как для выгод будущих жителей, так и на раздачу под селения казенных и вольных мастерских слобод. Положенных по штату сорок тысяч десятин городу будет здесь недостаточно. Чтоб сии места не могли б заняты быть, наименовать вместо Александр-Шанцы -городом Херсоном» [27 Арк. 23 зв.].

Земля під місто площею в 40 тисяч десятин попередньо була відмежована у 1780 р. Тож, 18 серпня 1782 р. відбулося друге межування, яке закріпило за Херсоном орні землі, покоси, річки й озера, землю під міську забудову, під хутори й заміські дачі [12 Арк. 2]. У Межовій книзі вперше був зазначений кількісний й соціальний склад населення Херсона, зокрема, тієї частини, що належала до міського стану: «В том городе Херсоне купцов: мужска — сто пятьдесят душ, женска — сто две души; мещан: мужска — шестьсот сорок восемь душ, женска — двести двадцать пять…» [12 Арк. 6]. На той час переважну більшість мешканців міста складали військові. За даними херсонського городничого Єгора Булгакова на грудень 1786 р. загальна чисельність херсонців складала 40 тисяч чоловік: 10 тисяч цивільних осіб й ЗО тисяч військовослужбовців армії та флоту [32 С. 45].

Незважаючи на стрімке зростання міста й розвиток економіки і суспільного життя, Херсон порівняно довгий час залишався без установ місцевого самоврядування. Причиною цього був особливий характер міста, поєднаного з фортецею: влада військового командування поширювалася тут й на цивільну частину. В ордері князя Г.О. Потьомкіна від 1 лютого 1784 р. повідомлялося: «В Херсоне имеет команду начальствующий корпусом войск, тамо расположенных, генерал-поручик и кавалер граф Дебальмен. В Адмиралтействе — вице-адмирал и кавалер Сухотин. Сверх того, город сей имеет обер-коменданта Соколова» [21 С. 355]. Практично, адміністративні функції в місті здійснювали обер-комендант фортеці та підпорядкований йому городничий.

7 вересня 1778 р. Херсон був призначений повітовим містом Херсонського повіту Новоросійської губернії (губернське місто -Кременчук); з 1784 р. — адміністративним центром Херсонського повіту Катеринославського намісництва (центр — м. Катеринослав, але фактично до 1789 р. центром залишався Кременчук). За законом, для потреб міського населення у Херсоні мав би бути відкритий повітовий, або городовий, магістрат, до повноважень якого належало вирішення деяких судових, фінансових та господарських справ. На здійснення свого права херсонська купецька громада 12 травня 1783 р. подала генерал-губернатору Г.О. Потьомкіну «Просительные пункты». Пунктом першим було клопотання «Об учреждении в Херсоне магистрата» [28 Ч. 2. Арк. 13 зв. — 15]. Проте, ще три роки магістрат й суди не були відкриті. З цього приводу відомий французький негоціант Антуан-Ігнас Антуан, який у 1782 р. заснував у Херсоні першу іноземну торговельну фірму, писав до французького посла у Петербурзі графа Л.-Ф. Сегюра 11 січня 1786 р: «Торговля Херсона терпит существенный ущерб от того, что негоцианты должны обращаться в Кременчугское управление для протеста векселей и контрактов продавцов. Большинство из них, не имея знакомых в этом городе, находящемся в 304 верстах от Херсона, вынуждены сами отправляться туда и бросать дела для того, чтобы выполнить там формальности и искать правосудия. Желательно, чтобы не было препятствий для учреждения в Херсоне судов гражданского и коммерческого. Этого желают все торговые дома в Херсоне» [36 С. 161— 162].

Громада Херсона вже очікувала на зміни, тому що 22 квітня 1785 р. імператриця Катерина II підписала загальне положення про міста — «Грамоту на права и выгоды городов Российской империи», що впорядковувала й змінювала систему міської влади. За цим положенням усе міське населення підрозділялося на 6 розрядів: «дійсних городових обивателів» — власників нерухомості (будинків й землі у межах міста); купців усіх гільдій; цехових ремісників; «іногородніх та іноземних гостей» — російських та іноземних купців й спеціалістів, які були приписані до міста для торгівлі й промислової діяльності, але не проживали в ньому; ще одна група об’єднувала виборних посадових осіб, людей вільних професій, банкірів, оптових торгівців; найчисленнішою групою були посадські, які у місті «промислом, ремеслом або роботою кормляться», тобто, не записані до цехів і гільдій, робітники й міська біднота. За «Грамотою містам» усі розряди міських обивателів об’єднувалися назвою «міщани».

Нове законодавство відновило органи станового міського самоуправління. Громада («градское общество»), отримала право юридичної особи, могла заводити власність, мати доходи з майна, збирати з міського населення спеціальні збори та інше. Первинним органом станового самоврядування у місті було міське зібрання, що складалося з усіх «городових обивателів». Право обирати й бути обраними мали лише ті містяни, які досягли 25 років й мали річний прибуток не менше 50 рублів асигнаціями. Міське зібрання обирало міського голову, а також бургомістрів й ратманів до магістрату, старост, суддів словесних судів, засідателів від міських станів до загальних й станових установ. Воно обирало також розпорядчий орган самоврядування — загальну міську думу, що складалася з міського голови й гласних від усіх шести розрядів населення міста. Збираючись раз на три роки, загальна міська дума обирала на вказаний термін виконавчий орган — шестиголосну думу, у якій кожна група населення мала по одному гласному. Очолював цей постійно діючий заклад міський голова.

У веденні міських органів перебували питання міського господарства, благоустрою, продовольча справа, розвиток торгівлі й промислів, охорона станових прав, нагляд за порядком на торгах і ринках. Діяльність міської думи знаходилася під наглядом губернатора: міське зібрання скликалося з його дозволу, він спостерігав за правильним використанням коштів міською громадою; дума звітувала перед ним й казенною палатою про доходи й видатки [15 С. 137 — 139]. На основі «Грамоти містам» у 1786 р. (за опосередкованими даними) в Херсоні було запроваджене місцеве самоврядування: відкрилися магістрат, міське управління, цивільний й комерційний суди. Всі ці установи розташовувалися у центрі Грецького передмістя, де вирувало ділове життя [33 С. 11].

Відомості про перших міських голів Херсона, які перебували на цій посаді наприкінці XVIII ст., вкрай обмежені. Це зумовлено різними причинами: фрагментарним характером й розпорошеністю історичної документальної бази, вузьким колом наративних джерел, неповнотою просопографічних досліджень, що віддають перевагу вивченню персоналій представників найвищих верств тогочасного суспільства, до яких міські посадовці, здебільшого, не належали.

Курлянський (Курленський) Іван — перший херсонський міський голова (1786- 1791 рр. ?). Херсонський купець, належав до тієї частини торговельної буржуазії, що відіграла значну роль у будівництві міста, фортеці, адміралтейства й Чорноморського флоту. Його ім’я згадується в документах 1780-х років у зв ‘язку з торгівлею в Бериславі й Херсоні. Так, в ордері князя Потьомкіна про сплату коштів постачальникам Херсонського адміралтейства від 20 січня 1785 р. вказано: «За бумагу, краски, золото, медь, олово, слюду, клей, воск, дрова, свечи, сало, смолу, кожу, листы железные, пеньку, холст, нитки, рога пороховые… херсонским купцам: Ивану Дофине — 11374 р., Ивану Пономареву и Ивану Курлянскому — 14896 р.» [21 С. 366]. Як міський голова, Іван Курлянський входив до складу Херсонського магістрату в 1787р. [19 С. 154].

Дофіне Іван — херсонський міський голова (1791 — 1794 рр. ?). В ордерах генерал-губернатора Г.О. Потьомкіна щодо будівництва фортеці й Чорноморського флоту в Херсоні, у 1780-х роках І. Дофіне виступає як херсонський купець, постачальник Адміралтейства. Був людиною, наближеною до Г.О. Потьомкіна: сучасники згадували, що він починав свою кар’єру як француз-кухар князя. Згодом став значним землевласником, мав заміські будинки на землях Херсона [17 С. 82, 84]. Заснування у 1789 р. міста Миколаєва й будівництво нової адміралтейської верфі на Інгулі також відбувалося за участі Дофіне. У 1794 р. на запрошення Й.М. де Рібаса він одним з перших взяв участь у розбудові Одеси, отримав землю під будівництво, вклав кошти у зведення в новому причорноморському місті храму Св. Катерини. Відомий також у зв’язку з історією перебування в Херсоні Джона Говарда. Видатний англійський гуманіст і громадський діяч восени 1789 р. оселився в будинку купця Дофіне (на нинішній вулиці Суворова), відвідував його заміську дачу. Помираючи, він заповів поховати себе на хуторі Дофіне. Іван Дофіне був одним з організаторів похорону Джона Говарда й пізніше встановив над його могилою пам’ятник з сонячнім годинником.

Фендриков Петро — херсонський міський голова (середина — друга половина 1790-х рр.). У 1787 році служив по виборах бургомістром Херсонського магістрату [19 С. 154]. Перебуваючи на посаді міського голови, у 1796 р., за сумлінне виконання своїх посадових обов’язків, був представлений до нагородження золотою медаллю на Володимирській стрічці. У витягу з доповіді князя П О. Зубова Катерині II зазначалося: «Фендриков с самого учреждения в Херсоне купеческого магистрата преходил в оном служение, а ныне в сем же самом городе справляет должность градского головы с таковой исправностью и усердием, каковых больше желать нельзя. Чрез него приведено скоровременно в исполнение установление в Херсоне полиции по образцу Устава управ благочиния на собственном содержании общества» [2 С. 217 — 218]. Однак невдовзі, у 1798 — 1800 рр., розглядалася справа про корупцію й розтрату в Херсоні міських коштів. За результатами справи на затвердження Сенату було запропоновано стягти суму збитків з міського голови й осіб, що були членами думи і магістрату за період з 1794 по 1800 рр., а також переобрати весь склад думи і магістрату й заборонити підсудним займати будь-які державні та громадські посади [18 С. 84 — 88]. Деякі розділи справи пізніше переглядалися, тому що були результатом швидкої й не завжди обґрунтованої розправи, характерної для часів Павла І.

Купці Петро Фендриков та Іван Сизарьов зробили найбільший грошовий внесок на побудову Успенського храму в Херсоні, освяченого 28 липня 1798 р.

Коротке правління імператора Павла І було відзначене спробами змінити характер міського самоврядування. Столичні міські думи у 1798 р. були ліквідовані; указом від 4 вересня 1800 р. в усіх губернських містах були створені ратгаузи, підпорядковані безпосередньо Сенату. Нові міські установи стали більш залежними від губернаторів. Але за наказом наступного імператора, Олександра І, ратгаузи були скасовані, натомість маніфестом від 2 квітня 1801 р. була урочисто підтверджена, як одна з «непорушних й недоторканих» постанов, «Грамота містам», дана Катериною II. На основі старого законодавства продовжилася й діяльність Херсонської міської думи.

Альбранд (Альбрандт, Альбрант) Лев (Луї, Луїс) Йосипович (1766? — 1830) — херсонський міський голова (1800-1820 рр.). Походив з родини заможних французьких буржуа. Вже у молоді роки заснував свою торговельну справу у Франції. Коли російський уряд маніфестом від 22 лютого 1784 р. запросив іноземців до торгівлі на пільгових умовах у Херсоні, Севастополі й Феодосії, Луї Альбранд того ж року на власному судні прибув з товаришами у Херсонський порт. Оселився в Херсоні в якості іноземного негоціанта; у 1812 р. отримав звання комерції радника. Співпрацював з багатьма іноземними й російськими торговими фірмами. Під час війни між Росією й наполеонівською Францією, на підтвердження своєї лояльності й відданості новій батьківщині, Лев Йосипович у 1812 р. вступив у російське підданство. Був місцевим землевласником: мав значні ділянки у Херсонському повіті й, за прикладом багатьох французів, які оселилися в Північному Причорномор’ї, у 1823 р. отримав землю під розвиток вівчарства. Користувався довірою й підтримкою херсонської громади, сім разів поспіль обирався на посаду міського голови. Передав під міські установи свій двоповерховий будинок у Херсоні. Нагороди: золота медаль «За усердие» на Аннінській стрічці (1810 р.), золота медаль «За усердие» на Андріївській стрічці (1817 р.), орден Св. Володимира 4 cm. (1818 р.). На 1819 р. перебував у чині колезького радника. Багаторічна громадська діяльність й нагороди дозволили йому отримати дворянство. Сини Л.Й. Альбранда — Іван, Лев, Петро-Карл, відзначилися на державній службі [ЗО С. 336 — 338].

Стан міста Херсона у першій чверті XIX ст., внаслідок скорочення чорноморської торгівлі й військового суднобудування, війни 1812 р. та спустошливих епідемій, був далеким від задовільного. Навіть призначення Херсона 15 травня 1803 р. губернським містом не вирішувало багатьох економічних й соціальних проблем. Міські доходи були незначними; їх основна частка використовувалася не на потреби міста, а на утримання адміністрації, поліцейських установ, тюрми, військових казарм. Бюджет міста вимагав постійного поповнення зборами з населення та державними дотаціями. Тому, з призначенням у 1823 р. на пост Новоросійського генерал-губернатора князя М.С. Воронцова, обговорювалось питання про надання міському громадському управлінню Херсона можливості отримувати нові доходи для утримання міських і казенних установ, а також для благоустрою міста. В результаті довгих клопотань імператор Микола І у 1833 р. затвердив проект «Положення про доходи й видатки губернського міста Херсона», яке дещо покращило стан херсонських фінансів. Але повна підпорядкованість господарської діяльності думи губернському правлінню й пов’язана з цим канцелярська рутина продовжували гальмувати розвиток міського суспільного життя [8 С. 28 — 30]. Принижений стан шестиголосної думи викликав байдужість херсонців до служби по виборах й ухиляння від неї. У 1824 р. купці 1-ї та 2-ї гільдій отримали право відмовлятися від служби в установах міського самоврядування. Але більшість обранців до Міської думи, не отримуючи ніякої платні за виборну діяльність, працювали з честі та відданості інтересам міста.

Попов Костянтин — херсонський міський голова (1830-ті рр.). За документами 1838 р. — голова Херсонської купецької верфі — важливого суднобудівного підприємства, що постановою уряду від 18 лютого 1834 р. було підпорядковане Херсонській міській думі в якості її окремого відділення, очолюваного міським головою [22 Арк. 42]. Як громадський діяч, був попечителем парафіяльного училища в Херсоні.

Панголо (Панголов, Панголь) Іван Якович — херсонський міський голова (вересень 1838 — поч. 1840-х рр.). Походив з родини грецьких купців, які стояли біля витоків чорноморської торгівлі Херсона, а після 1794 р. — й Одеси. За даними 1787р., його батько, херсонський 1-ї гільдії купець Яків Миколайович Панголо, разом з купцем 1-ї гільдії Зосимом Михайлопуло, здійснював торгівлю зерном та іншими товарами. Іван Панголо успадкував від батька значне нерухоме майно і торгівлю в Херсоні [14].

Тропін Іван Михейович — херсонський міський голова (перша половина XIX cm.). Походив з родини російських купців-старообрядців. Його батько, Михей Степанович Тропін, на початку XIX cm. переселився з Вологодської губернії до Херсона, де заснував свою торговельну справу, яку продовжили сини Іван та Афанасій. У1855 р. Іван Михейович Тропін числився херсонським 3-ї гільдії купцем. Родина Тропіних протягом століття була відома й шанована у Херсоні за постійну участь у громадському житті міста й масштабну благодійну діяльність. Син 1-М. Тропіна, Степан Іванович, неодноразово обирався гласним міської думи, 12 років очолював Херсонський міський громадський банк [8 С. 143].

Волохін Іван Кирилович (пом. у 1865 ?) — херсонський міський голова (друга половина 1840-х — поч. 1850-х рр.). Походив з купців слободи Радуль Чернігівської губернії, які здавна займалися торгівлею лісом, лісопромисловою справою, суднобудуванням. У 1827 р. І.К. Волохін, син купця Кирила Волохіна, числився купцем 3-ї гільдії міста Крилова (пізніше — Новогеоргіївськ) Херсонської губернії, а в 1840 р. -Новомосковськом 3-ї гільдії купцем. У1843 р. купив будинок у Херсоні на Грецькому передмісті, увійшов до складу херсонської купецької громади. З 1846 р. був херсонським купцем, членом й ратманом Херсонського городового магістрату. Під час Кримської війни займався масштабними поставками для російської армії. У 1857 р. подав прохання про зведення його у спадкові почесні громадяни й 17 березня того ж року’ отримав це звання. Протягом багатьох років Іван Кирилович був старостою Херсонського Успенського собору, до якого робив значні пожертви. Дружина та старші сини І.К. Волохіна — Олександр, Сергій, Іван і Василь — брали участь у його торгових й фінансових справах. За заповітом 1865 р. сини отримали по одному будинку в Херсоні, по одному морехідному судну й 1900 dec. землі в Херсонському повіті [29].

Вони стали відомими громадськими діячами:Олександр Іванович та Іван Іванович у 1870-х та 1890-х роках обиралися херсонськими міськими головами, а Сергій Іванович, який помер у 1911 р., був найстарішим гласним Херсонської міської думи, до якої обирався з 1871 р.

Галухін Данило Флорович — херсонський міський голова (середина XIX cm.). Спадковий почесний громадянин, походив з херсонського купецтва. Відомий своєю багатогранною благодійною діяльністю протягом 1830-х — 1860-х рр. Зокрема, ним були виділені значні кошти на завершення будівництва у 1836 р. херсонської Святодухівської церкви. У 1863 р. Д.Ф. Галухін «по своєму собственному усердию» подарував зі свого власного нерухомого майна на Потьомкінському (Масловому) острові 912 десятин землі кільком духовніш установам Херсона: Успенському собору, Привізній Святодухівській церкві, Перепелицинському притулку для немічних осіб духовного звання й Херсонському вікаріатському дому. Ця ділянка була придбана Галухініш у 1826 р. у дочки Г.О.Потьомкіна Єлизавети Григорівни Калагеоргій (Тьомкіної) [34 С. 126].

Гарут Єліазарій Йосипович — херсонський міський голова (середина XIX cm.). Представник херсонського купецтва. Як французький підданий, провадив морські торгові операції з Францією через Херсонський порт. Двоповерховий будинок Є.Й. Гарута знаходився у центрі Херсона, в південній частині Потьомкінського бульвару.

Єфанов Андрій Петрович — херсонський міський голова (1850-ті рр.). Представник херсонського купецтва. Головування Єфанова в міській думі припало на найтяжчі часи Крітської війни — 1854—1855 рр. Займався організацією постачання транспортних засобів для військ та лазаретів, ремонтом доріг, збором коштів на потреби армії й населення. У жовтні 1855 р. готував евакуацію до міста Олександрії Херсонської губернії службовців й документи Херсонської міської думи. (Розпорядження про евакуацію скасоване 9 жовтня 1855 р.) [23]. Син А.П. Єфанова, Олександр Андрійович Єфанов, обирався гласним Херсонської думи на п ’ять термінів протягом 1871 — 1897рр.

Паскаль (Пасхаль) Іполит Гаврилович — херсонський міський голова (початок 1860-х рр.). У середині століття був відомий як підприємець, що діяв за купецькими свідоцтвами. Шкіряний завод «Паскаль і компанія», відкритий в Херсоні у 1852 р., був найпотужнішим в цій галузі й давав 20 тисяч рублів сріблом щорічного прибутку. Сировину для підприємства постачали спеціалізовані вівчарські господарства Херсонського й Дніпровського повітів. На виборних посадах по громадському міському самоврядуванню діяв як досвідчений господарник, налагоджував економіку Херсона, постраждалу під час Кримської війни [31 С. 13 — 14]. Паскаль обирався депутатом Херсонської міської думи (на одну каденцію) й після Міської реформи 1870р.

Добровольський Костянтин — херсонський міський голова (початок другої половини XIX cm.). На посаді міського голови використовував значний досвід діяльності в органах місцевого самоврядування. Під час Кримської війни, у 1855 р., як гласний (депутат) Херсонської міської думи від міщан-християн, був організатором заходів на допомогу армії та населенню міста [23].

Остославський Іван Семенович (1811 — 1877) — херсонський міський голова (1860-ті рр.). Херсонський 2-ї гільдії купець, судновласник. Здійснював торговельні операції на Чорному й Середземному морях. Службу на виборних посадах в установах місцевого самоврядування розпочав з 1848 р. На початку 60-х рр. обирався старшим бургомістром Херсонського городового магістрату (магістрати скасовані у 1866 р.), міським головою. У 1866 р. за похвальну службу був удостоєний звання степенного громадянина [3]. У 1870р., як колишній міський голова, нагороджений золотою медаллю «За усердие» на Аннінській стрічці [4]. Від часу введення у 1865 р. в Херсонській губернії земства обирався гласним Херсонського повітового земського зібрання від міста Херсона. Іван Остославський, відомий громаді як людина чесна й справедлива, входив до складу присяжній: міського суду. Після Міської реформи 1870 р. двічі обирався гласним нової Херсонської думи — у 1871 та 1875 рр., а також членом міської управи. У 1874 р. був обраний першим директором створеного у Херсоні Міського громадського банку. І.С. Остославський відзначився благочинними справами. Це були регулярні внески до притулків і лікарень, надання коштів на розвиток освітньої справи. Він входив до скчаду членів-засновників Херсонського товариства піклування про хворих та поранених воїнів. Під час холерної епідемії 1872р. узяв на себе влаштування кухні та їдальні з дешевими обідами для малозабезпеченої частини населення Херсона. За визначну неслужбову діяльність І.С. Остославський 23 вересня 1876 р. був нагороджений золотою медаллю «Заусердие» на Андріївській стрічці [5].

Буржуазні реформи 60-х — 70-х років XIX ст. торкнулися й законодавства про міста. Необхідність вжити заходів для покращення міського господарства, занепад якого почав турбувати уряд, передбачала докорінний перегляд міського громадського устрою. 20 березня 1862 р. імператор Олександр II наказав міністру внутрішніх справ розпочати підготовку до переходу на нові основи функціонування міської влади. По всіх містах держави створювалися комісії за участю представників усіх розрядів міських обивателів для збирання даних по наданій Міністерством програмі. Результати робіт було покладено в основу проекту нового Положення про міське громадське управління й уставу про міське господарство, внесені у 1866 р. до Державної Ради [35 С. 325 — 326]. Реформа міського самоврядування розпочалася затвердженням 16 червня 1870 р. нового Городового (Міського) Положення.

За новим законодавством головним органом міського громадського управління визнавалася міська дума, що обиралася особами (фізичними і юридичними) з виборчим правом. Таке право за Положенням мали всі російські піддані чоловічої статі, що досягли 25-річного віку, мали у місті нерухоме майно або займалися промислами та не перебували під судом та слідством. Нарівні з приватними особами, за умови сплати міського податку, виборчим правом користувалися відомства, установи, спілки, товариства, монастирі й церкви. Усі виборці підрозділялися за майновим цензом на три розряди; від кожного розряду обиралося по 24 гласних, а повний склад думи комплектувався з 72 гласних. Кожний розряд складав окремі виборчі збори, що обирали третину загальної кількості гласних. Строк повноважень гласних становив 4 роки.

Міська дума, як розпорядчий орган, обирала зі свого складу виконавчий орган — міську управу у складі голови й членів управи. Міський голова очолював думу й управу, законно представляв населення міста у відносинах між урядовими установами й міським управлінням. Положення 16 червня 1870 р. значно розширило права міських дум, надавши їм можливість діяти самостійно в міському управлінні та господарстві. На губернаторів був покладений лише нагляд за законним виконанням постанов міської думи. Дума являла собою, за тогочасним законодавством, повного й законного представника всього міського населення і, як юридична особа, мала право здійснювати юридичні акти за майновими справами міської громади.

Нове Городове положення було запроваджене у Херсоні в 1871 р. Протягом січня — березня проводилися вибори гласних, список яких був затверджений губернатором 9 березня 1871 р. Перше засідання Херсонської міської думи відбулося 2 квітня 1871 р. у залі Міського громадського зібрання. Після урочистого молебню херсонський губернатор С.І. Старинкевич привітав гласних з початком їх повноважень й оголосив дію Городового положення 1870 р. у місті Херсоні відкритою. У своїй промові він перерахував усі недоліки міського господарства й побажав гласним думи успіхів у їх подоланні. Після цього під головуванням тогочасного очільника старої шестиголосної думи статського радника М.С. Троцкевича відбулося перше засідання міської думи, присвячене обранню посадових осіб. На перший 4-річний термін (1871-1875 рр.) були обрані: міським головою -М.С. Троцкевич, заступником міського голови — О.І. Волохін, а також члени управи, склад яких остаточно визначився 8 липня 1871 р. Були окреслені основні напрямки роботи для вирішення наболілих питань: розчистка Дніпровських гирл для відновлення морського суднового ходу до Херсонського порту, прокладання залізниці від Миколаєва до Херсона, влаштування водогону, відкриття кредитних установ, відкриття реального училища, розширення мережі початкових навчальних закладів, розвиток благоустрою міста та інші. Міське управління на чолі з головою М.С. Троцкевичем почало роботу 15 липня 1871 р.

Троцкевич Микола Степанович — херсонський міський голова (2 квітня 1871р. — травень 1872 р.). Статський радник, на час обрання — державний службовець з багаторічнім досвідом роботи. У середині 1850-х рр., під час Кримської війни, у чині титулярного радника обіймав посаду правителя канцелярії херсонського губернатора. У чині надвірного радника в 1857—1858 рр. виконував обов’язки члена Губернського приказу громадського піклування. Після запровадження у 1865 р. земства в Херсонській губернії, розпочав земську діяльність. У1869р. увійшов до першого складу з’їзду мирових суддів Херсонського повіту [11 С. 215]. Діяльність М.С. Троцкевича на посаді міського голови була, в основному, спрямована на впорядкування й поповнення міських фінансів. Через велику завантаженість на громадській роботі та хворобу, за рік після обрання міським головою, він відмовився від посади й вийшов у відставку. Головування в думі перейшло до його заступника — О.І. Волохіна.

Волохін Олександр Іванович (03. 09. 1828 — 1892 ?) — херсонський міський голова (перший термін — 12 лютого 1866 р. — 23 червня 1866 р.; другий термін — 15 червня 1872 р. —липень 1875 р.). Представник родини відомих херсонських купців, підприємців, землевласників, старший син херсонського міського голови середини XIX cm. Івана Кириловича Волохіна. Спадковий почесний громадянин, губернський секретар, почесний мировий суддя. Відомий земський діяч: з 1865 по 1889 р. обирався гласним Херсонського повітового та губернського земських зібрань. Протягом 1868—1874 рр. О. Волохін очолював Херсонську повітову земську управу [11 С. 232]. До Херсонської міської думи обирався на чотири терміни. Протягом 1872 — 1875 рр. діяльність міського громадського управління була надзвичайно активною. Міський голова розпочав клопотання перед урядом про розчистку Дніпровських гирл, про необхідність для міста залізниці, про відкриття реального училища. Для розвитку промисловості й торгівлі особливе значення мали кредитно-фінансові установи. За ініціативи О.І. Волохіна вперше за багато років дума запровадила стягнення платні за користування міською землею з підприємців та інших осіб. Такни чином були отримані кошти для створення основного капіталу й кредитних сум відкритого 1 січня 1874 р. Херсонського міського громадського банку [8 С. 138]. У 1874 р. було відкрито й першу в Херсоні кредитну установу — Херсонське Товариство взаємного кредиту, заснованого на принципі взаємодопомоги й громадської ініціативи. За клопотанням думи й міського голови у 1875 р. було відкрите Херсонське відділення Державного банку. У галузі освіти міська дума підтримувала вже існуючі заклади. З міських коштів надавалися субсидії жіночій гімназії й прогімназії, земським школам. Для учительської семінарії та земського сільськогосподарського училища, заснованого у 1874р., були безоплатно виділені значні ділянки міської землі. На державні, земські й міські кошти існувало відкрите у 1872 р. Херсонське трикласне морехідне училище. Місто фінансувало також Херсонську громадську бібліотеку, засновану у 1872 р. Як і всі представники родини Волохіних, Олександр Іванович приділяв значну увагу доброчинним справам: виділив 10 тисяч рублів на утримання лікарні в Тягинці; як староста Успенського кафедрального собору робив значні внески до храму. Його дружина підтримувала притулок для дівчаток-сиріт при Благовіщенському монастирі.

У 1875 р. закінчився строк повноважень першого складу міського управління. Новообрану Херсонську міську думу й управу очолив В.Г. Терещенко.

Терещенко (Йовець-Терещенко) Василь Григорович (? — 1893) — херсонський міський голова (липень 1875 р. — січень 1893 р.). З середини XIX cm. перебував на державній службі, у 1850-х рр. — колезький секретар, правитель справ Херсонської губернської продовольчої комісії. В 1857 р. у чині титулярного радника займав посаду правителя канцелярії губернатора. Завершив службу в чині дійсного статського радника. Відомий земський діяч: з 1880 р. на чотири терміни обирався гласним (депутатом) Херсонського повітового та губернського земських зібрань. До Херсонської міської думи обирався на чотири строки (16 років). Чотири рази поспіль обіймав посаду міського голови на періоди: 1875-1879рр. (заступник голови С.І. Секачов); 1879-1883 рр. (заступник Н.Г. Клязьмогорський); 1884-1887 рр. (заступник М.Є. Беккер); 1888—1893 рр. (заступник М. Є. Беккер). Одним з основних напрямків його діяльності від 1870-х до 1890-х років була організація й фінансове забезпечення днопоглиблювальних робіт у гирлі Дніпра й утворення фарватеру для морехідних суден з метою розвитку херсонської торгівлі й промисловості. При В.Г. Терещенку першочергового значення набула справа народної освіти. Він особисто складав й контролював виконання планів розширення у місті мережі початкових шкіл. За час його головування було відкрито кілька нових початкових шкіл, у 1876 р. відкрилося реальне училище. В.Г. Терещенко власним коштом створив декілька стітендій для малозабезпечених учнів гімназій. Визначною подією у культурному житті міста стало спорудження у 1889 р. нового Херсонського театру. У сфері благоустрою міста було здійснено облаштування ринків у відповідності з санітарно-гігієнічними нормами, йшов процес брукування вулиць гранітом, у 1885—1887 рр. було введено в дію міський водогін. До заслуг В.Г. Терещенка сучасники відносили й послідовне відстоювання ніш губернського статусу Херсона, коли у 1870-1880-х рр. з ’явилися плани перенесення губернських установ і губернського центру з Херсона до Одеси [33 С. 86].

11 червня 1892 року в Росії було затверджене нове Городове (Міське) положення, яке за своїм загальним характером й змістом виявилося кроком назад у порівнянні з Положенням 1870 р. Чисельність виборців до міських органів самоврядування скоротилася у декілька разів внаслідок значного підвищення виборчого (майнового) цензу. Виборчі права отримали тільки ті жителі міста, які мали нерухомого майна на суму від 1000 до 1500 рублів. Дрібні й середні платники податків були позбавлені виборчих прав. Нове Положення ліквідовувало поділ виборців на розряди: тепер вони складали одне виборче зібрання. Закон забороняв обирати гласними євреїв: відтепер їх призначало губернське у міських й земських справах присутствіє у кількості не більше 1/10 від загального числа гласних міської думи (так, на період 1893-1897 рр. було призначено 2 гласних-євреїв) [8 С. 78]. Але найбільші зміни відбулися у відношеннях міського громадського самоврядування з губернською адміністрацією. Положення 1892 р. обмежило самостійність дій міського управління й підпорядкувало їх контролю з боку губернатора, який отримав право наглядати не тільки за законністю рішень, але й визначати їх правильність. Нагляд за органами самоврядування здійснювало й губернське у міських й земських справах присутствіє на чолі з губернатором. Городове положення 1892 р. було впроваджене в Херсоні 11 травня 1893 р. Нову міську управу очолив І.І. Волохін.

Волохін Іван Іванович (25. 09. 1843 — 25. 12. 1905) — херсонський міський голова (11 травня 1893 р. — 1899 р.). Спадковий почесний громадянин, підприємець, меценат. Син міського голови середини XIX cm. І.К. Волохіна, молодший брат міського голови 1872-1875 рр. О.І. Волохіна. Відомий і шанований громадський діяч, він понад 30 років (з 1871 р.) перебував у стаді Херсонської міської думи. Паралельно з міськими справами, багато часу приділяв земській роботі: з 1874 р. був гласним Херсонського повітового земського зібрання, з 1883р- гласним Херсонського губернського земського зібрання. У повітовій земській управі працював протягом 1877-1892 рр. Брав участь у роботі багатьох комітетів і товариств.

Обрана на основі нового законодавства, міська управа 1893-1897 рр. на чолі з І.І. Волохіним працювала у напрямку подальшого благоустрою міста, розвитку його економіки й інфраструктури. Традиційно основна увага приділялася створенню глибоководного фарватеру на Дніпрі. У 1894 р. були відновлені днопоглиблювальні роботи з застосуванням нової техніки й технологій, що дало можливість до 1900 р. фактично завершити створення цієї важливої комунікації, вести будівництво навігаційних споруд та інших складових нового транспортного шляху. За роки головування І.І. Волохіна у місті розширилася площа бруківки, завершилося будівтщтво нових споруд Окружного суду, Херсонської громадської бібліотеки, у трьох залах якої було розміщено й першу експозицію Музею старожитностей Херсонського краю. Протягом 1893-1895 рр. постановою міської думи було збудовано й відкрито 5 початкових училищ. На 1896рік Херсонське міське управління налічувало вже 13 початковій шкіл. Міський голова особисто, властей коштом допомагав декільком навчальним закладам. Володииирській міській школі він заповів капітал, відсотки з якого йшли на допомогу бідним учням. Забалківське початкове училище, якому було присвоєне ім ’я І.І. Волохіна, перебувало під опікою дружини міського голови, О.А. Волохіної. У 1897 р. Іван Волохін очолив думу нового скликання й перебував на посаді міського голови до 1899 р., а на початку 1900-х рр. був гласним міської думи [29].

Протягом 1900 — 1901 рр. посада херсонського міського голови залишалася вакантною. Виконуючим обов’язки голови був член Херсонської міської управи, міський секретар, особистий почесний громадянин Дмитро Миколайович Горловський. У 1901 р. міським головою був обраний М. Є. Беккер.

Беккер Михайло Євгенович (30.11.1842 — 18.11.1909) -херсонський міський голова (15 липня 1901 р. — 24 червня 1909 р.). Відомий громадський та культурний діяч. Отримав військову освіту в Костянтинівському артилерійському училищі й до 1865 р. перебував на військовій службі в чині офіцера. Пізніше служив мировим посередником в Київській губернії, але вийшов у відставку на знак протесту проти політики влади. У 1872 р. оселився в Херсоні, де розпочалася його робота на ниві міського самоврядування. М. Є. Беккер тричі обирався до складу гласних міської думи, у 1884 р. вперше був обраний членом міської управи, став заступником міського голови й перебував на цій посаді два строки: 1884—1887 й 1888—1892 рр. При введенні у Херсоні 11 травня 1893 р. Городового положення 1892 р., яке зменшило склад думи й підпорядкувало міське самоуправління губернській адміністрації, М.Є. Беккер, як людина демократичних поглядів, вийшов зі складу думи. Але його розум, талант промовця, розуміння проблем міського господарства зумовили популярність серед електорату, й на виборах 1897р. М.Є. Беккер знов був обраний до міської думи, а з 1901 р. обіймав посаду міського голови. Перше десятиріччя XX cm. за насиченістю подіями виявилося в житті Херсона цілою епохою. У 1900 р. завершилися роботи зі створення в гирлі Дніпра глибоководного фарватеру, й 14 липня 1901 р. Херсон відновив свій статус морського порту. Після сорокарічних клопотань міської влади, у 1907р. Херсон був приєднаний до залізничної мережі країни. У 1908 р. споруджена й дала струм перша херсонська електростанція. Почав виконуватися проект впровадження у місті загальної обов’язкової безплатної початкової освіти. У виконанні всіх цих завдань велику роль відіграв М.Є. Беккер [25 Є. 7]. Особливе значення мала його діяльність для розвитку бібліотечної справи в Херсоні. Під час революції 1905-1907 рр., в умовах, коли Херсон перебував на воєнному стані, він безкомпромісно відстоював права міського самоврядування. У червні 1909 р., внаслідок тяжкої хвороби, М.Є. Беккер залишив посаду міського голови.

На початку XX ст. міське самоврядування з кожним роком набувало досвіду у вирішенні питань господарства та благоустрою, народної освіти, охорони здоров’я, культури. Наступник М.Є. Беккера на посаді міського голови, М.І. Блажков, належав до нового покоління місцевих діячів; йому була притаманна ділова енергія, добра обізнаність у міських справах, вміння використати на благо міста нові економічні явища та власний політичний вплив.

Блажков Микола Іванович (1860 — 1919) — херсонський міський голова (червень 1909 р. — березень 1917 р.). Відомий громадський діяч, політик, меценат. Походив з дворян Херсонського повіту. Середню освіту отримав у Херсонському та Севастопольському реальних училищах. У1883 р. закінчив сільськогосподарське відділення Інституту сільського господарства та лісівництва. Службу розпочав вихователем і викладачем Херсонського земського сільськогосподарського училища. У 1886 р. Херсонськими повітовими земськими зборами був обраний дільничним мировим суддею Херсонського округу, у 1889 р. — почесним мировим суддею та членом Херсонської повітової земської управи, пізніше був затверджений на посаді земського начальника Херсонського повіту. Успішно просувався по службі: від губернського секретаря у 1892 р. до дійсного статського радника на початку 1917 р. За посадову та громадську діяльність мав нагороди: бронзову медаль «За труды по первой Всеобщей переписи населения 1897 года», ордени: Св. Анни 3 ст. (1897), Св. Станіслава 2 ст. (1905), Св. Анни 2 ст. (1909), Св. Володимира 4 ст. (1913), медаль «За труды по мобилизации»(1914) та інші [10].

У 1905 р. М.І. Блажкова вперше обрали гласний Херсонської міської думи, й відтоді він перебував на різних посадах міського самоврядування: членом земельної комісії, заступником голови комісії з влаштування електричного освітлення в Херсоні та інших. Перший строк головування М.І. Блажкова у міській думі (1909-1912 рр.) співпав з періодом економічного підйому в Росії, який позитивно вплинув й на життя Херсона. Розвиток промисловості, розширення існуючих та поява нових підприємств, таких як завод сільськогосподарських машин і знарядь Гуревича та корабельня Вадона на Карантинному острові, збільшили надходження до місцевого бюджету. Особливого значення для Херсона набула масштабна експортна діяльність Херсонського порту: десятки мільйонів пудів зерна щорічно постачалися на ринки Європи. Місто отримувало від кожного пуда до 70 копійок міського збору. Експортні операції координував Херсонський біржовий комітет, старшим членом якого виступав міський голова. М.І. Блажков очолював за статутом раду Першого Херсонського товариства взаємного кредиту — важливої міської фінансової установи.

Росли надходження від оренди міської землі, податки на нерухомість. Це давало можливість збільшувати видатки на благоустрій міста та міське господарство (будівництво й утримання міських споруд, електричне освітлення центральних вулиць з 1909 р., брукування вулиць, зведення набережної за участю міського капіталу та інше). Міський бюджет повністю фінансував або надавав субсидії закладам освіти, медицини й санітарії, культурним установам. Так, у 1909 р. дума прийняла на себе піклування про матеріальні потреби Херсонського музею старожитностей, а в 1910 р. надала музею нове приміщення.

М.І. Блажков — перший херсонський міський голова, який став державнім й політичним діячем: у жовтні 1912 р. він був обраний депутатом IV Державної Думи від Херсонської губернії (по Херсонському повіту). У зв’язку з цим Херсонська міська дума ухвалила рішення про продовження перебування Блажкова на посаді міського голови до кінця строку його повноважень [24 С. 120]. Обраний головою на другий термін (1913-1917 рр.), Микола Іванович у петербурзьких владних структурах вирішував проблеми Херсона, виконуючи таким чином обов’язок міського голови бути посередником між урядовими установами та міським управлінням. У Державній Думі Блажков входив до фракції «Союз 17 октября». Як депутат-октябрист, з 1915 р. був членом «Прогресивного блоку». Працював у думських комісіях: фінансовій, торгівлі й промисловості, сільськогосподарській, шляхів сполучення. Після Лютневої революції 1917 р. входив до складу казначейства Тимчасового комітету Держдуми, створеного 28 лютого з представників різних партій [16]. Формально ще місяць (від 27 лютого до 27 березня 1917 р.) М.І. Блажков залишався херсонським міським головою. Внаслідок розпуску IV Державної Думи у вересні 1917 р., закінчилися депутатські повноваження М.І. Блажкова, і він повернувся до Херсона. У квітні 1919 р., в період «червоного терору», загинув у застінках Надзвичайної комісії (ЧК).

Перша світова війна на ранньому етапі ще не викликала докорінних змін у громадському самоврядуванні. Міські органи влади у 1914 р. продемонстрували самостійність, об’єднавшись у Всеросійський міський союз. Вони нарощували свій вплив на місцях, навіть коли у 1916 — на початку 1917 р. центральна влада перебувала у стані занепаду й руйнації.

Після Лютневої буржуазної революції, у березні 1917 р., Декларація Тимчасового уряду проголосила демократичні свободи, а також демократизацію місцевого самоврядування. Скасовані посади й установи царської влади на місцях були замінені губернськими, міськими та повітовими комісарами Тимчасового уряду. Спеціальним циркулярним розпорядженням уряду від 5 березня 1917 р. обов’язки цих комісарів тимчасово покладалися на голів губернських й повітових земських управ та міських голів, які хоча й були обрані ще за старої влади, але зберігали свою легітимність як виборні.

Яковенко Євген Іванович (1865 — 1943) — херсонський міський голова, (призначений 27 березня 1917 р. — 30 липня 1917 р). Відомий лікар, діяч земської медицини, науковець, громадський і політичний діяч. Народився на Полтавщині, у селі Шишаки. У 1880-х рр. навчався на природничому факультеті Петербурзького університету. За участь у студентському революційному русі був засуджений до заслання в Сибір на п’ять років. Після заслання здобував медичну освіту в Швейцарії й Німеччині. Повернувшись у Росію, розпочав лікарську практику. У 1899 р. був призначений санітарним лікарем Херсонського повітового земства. На цій посаді Є.І. Яковенко став відомим як талановитий організатор земської санітарної медицини й медичної статистики. У санітарно-протиепідемічній діяльності виступав за розвиток прикладної бактеріології й заснував у Херсоні першу російську санітарно-бактеріологічну станцію. Викладав у Херсонській земській фельдшерській школі. З 1905 р. очолював Херсонське товариство сприяння фізичному вихованню дітей. З 1907 р. — заступник голови Товариства херсонських лікарів. Як людина глибоких демократичних переконань, взяв участь у революційних подіях 1905 р., став членом утвореного Херсонського повітового комітету конституційно-демократичної партії (кадетів) [13 С. 511]. Обирався гласним Херсонського повітового земського зібрання. Був активним діячем міського самоврядування: гласним Херсонської міської думи протягом 1909-1919 рр.; у 1916-1917 рр. — членом Херсонської міської управи. Представник українського демократичного національного руху, член ради Херсонського товариства «Українська хата «. На виборах ЗО липня 1917 р. пройшов до Херсонської міської думи як кандидат від Українського блоку. За розпорядженням Центральної Ради у грудні 1917 р. очолив Херсонське губернське земство. В липні 1918 р. призначений товаришем (заступником) міністра народного здоров ’я та опікування Української держави [6].

15 квітня 1917 р. Тимчасовим урядом була проголошена міська реформа, й 30 липня 1917 р. у Херсоні відбулися перші вибори до міської думи на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні. Перемогу здобув блок соціалістів, профспілок та Ради робітничих і солдатських депутатів. Думу очолив новообраний міський голова М.П. Сазонов.

Сазонов М.П. — херсонський міський голова (30 липня 1917 р. — 4 липня 1918 р.). Громадський діяч, лікар, представник партії соціалістів. До революційних подій 1917 р. обіймав посаду завідувача земської грязелікарні у Голій Пристані. На виборах ЗО липня 1917 р. пройшов до Херсонської міської думи за списком блоку соціалістів, профспілок, Ради робітничих і солдатських депутатів. [1C. 144]. 27 жовтня того ж року, разом з місцевими представниками влади Тимчасового уряду, підписав звернення «До громадян!» з засудженням більшовицького перевороту в Петрограді й закликом до херсонців не підтримувати протизаконні дії. В березні 1918 р., коли в Херсон увійшли війська української Центральної Ради й німецько-австрійські окупаційні військові формування, у місті спалахнуло повстання фронтовиків. В цих умовах Сазонов очолив комісію Міської думи з охорони міста, членами якої також були С.Д. Аносов, І.В. Балашов, Б.Ф. Бонч-Осмоловський, Г.М. Гордое, М.В. Крижановський, М.Т. Богдановський [1 С. 151]. Після зміни влади у місті, 4 липня 1918 р. М.П. Сазонов відмовився від посади міського голови.

Після Жовтневого перевороту 1917 р., в умовах війни, руйнування державної влади та повного занепаду господарського життя, Херсонська міська дума набула характеру політичного органу. У січні 1918 р. більшовики проголосили ліквідацію в Херсоні старого, «буржуазного» апарату влади, у тому числі й міської думи. Але вже у лютому відбулося засідання думи, яка продовжувала діяти і в березні навіть заявила про взяття влади у свої руки. Під час австро-німецької окупації й Гетьманату, після головування М.П. Сазонова, українізовану Херсонську міську думу в 1918 р. очолював Б.Ф. Бонч-Осмоловський.

Бонч-Осмоловський Борис Федорович (? — 1920) — херсонський міський голова (6 липня 1918 р. — вересень 1918 р., 1919 р. з перервами). Відомий херсонський лікар-хірург, завідувач хірургічного відділення лікарні Тропіних, голова Товариства херсонських лікарів, громадський і політичний діяч, гласний Херсонської міської думи, член Херсонського комітету партії конституційних демократів (кадетів). У 1918 р. — член Херсонського міського комітету громадського порядку і спокою. В умовах революційного безладу й громадянської війни дума намагалася вирішувати проблеми забезпечення мешканців міста продовольством та паливом, медичною допомогою. Б. . Бонч-Осмоловський помер, рятуючи хворих під час епідемії тифу, в лютому 1920 р. [20 С. 110].

Балашов Іван Васильович (1890 — 1933) — херсонський міський голова (літо 1917 р. — ?; 14 вересня 1918 р. — лютий-березень 1919 р. з перервами). Вчений-агроном, професор, педагог, публіцист, громадський діяч. У 1915 р. закінчив агрономічне відділення Київського політехнічного інституту й розпочав службу в Одеському повітовому земстві. Після Лютневої революції 1917 р., за прикладом багатьох земських діячів соціалістичних переконань, включився до активної громадсько-політичній діяльності. Вірогідно, у цей час Балашов був лівим есером, членом партії соціалістів-революціонерів. Навесні 1917 р. він пройшов кандидатом від Одеського повіту до Херсонського губернського земського зібрання, а згодом був обраний членом й товаришем (заступником) голови Губернської земської управи. У складі Управи перебував, з перервами, до вересня 1919 р. За результатами виборів до органів міського самоврядування ЗО липня 1917 р. увійшов до Херсонської міської думи від блоку соціалістичних партій як член РСДРП. Є дані про обрання І. В. Балашова головою думи 21 серпня 1917 р. [13 С. 511]. Представляв міську думу в Херсонському губернському земському зібранні. За єдиним списком РСДРП й Бунду йшов на вибори до Всеросійських Установчих зборів, призначені Тимчасовим урядом на 12 листопада 1917 р.

У березні 1918 р., коли Херсонська міська дума створила комісію по охороні міста на чолі з міським головою М.П. Сазоновим, одним з членів комісії став 1.В. Балашов. В період влади гетьмана П. Скоропадського, 14 вересня 1918 р., обійняв посаду міського голови Херсона. Проте, вже 8 жовтня херсонський губерніальний староста повідомив про розпуск думи у зв’язку з прийняттям Українським урядом нового закону про вибори. 7 листопада 1918 р. в обов’язки міського голови вступив С.В. Марченко. На початку лютого 1919 р., під час франко-грецької окупації, І.В. Балашов знов очолив міську думу. Після встановлення радянської влади повернувся до Одеси, де керував Губернськім земельним відділом. У 1920-х рр. — на науковій та викладацькій роботі в Одеському сільськогосподарському інституті. За звинуваченням у антирадянській діяльності розстріляний у серпні 1933 р. [13 С. 511].

Марченко Сава Васильович (? — 1919) — херсонський міський голова (7 листопада — 6 грудня 1918 р ). Статський радник, громадський діяч. До революції 1917 р. неодноразово обирався депутатом Херсонської міської думи й членом Херсонської міської управи. Багато років обіймав посаду директора Херсонського міського громадського банку. Співзасновник та попечитель херсонської приватної жіночої гімназії Валентини Іванівни Марченко [9 С. 48 — 53]. На посту міського голови С.В. Марченко перебував лише місяць, звільнившись, ймовірно, у зв ’язку з загрозливою ситуацією, що склалася в місті. Ще 7 листопада почався вивід з Херсона австрійських військ, у грудні готувалися покидати місто й німецькі війська. Українська Директорія закликала до повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Існувала реальна загроза повернення до влади в місті Херсонської ради робітничих і солдатській депутатів. 6 грудня 1918 р. С.В. Марченко відмовився від посади міського голови. Навесні 1919 р. він став жертвою масового більшовицького терору.

Після відмови С.В. Марченка від посади, виконуючим обов’язки міського голови того ж дня було призначено члена міської управи Георгія Миколайовича Гордова — колишнього херсонського мирового суддю, представника міського самоврядування. Його перебування на новій посаді обмежилося одним тижнем. Слідом за німецькими військовими формуваннями, 11 грудня з міста евакуювалася канцелярія губерніального старости, наступило безвладдя. Тому 12 грудня Херсонська міська дума виступила з заявою про те, що вона перебирає на себе владу в місті й позбавляє усіх повноважень призначену при гетьмані міську управу на чолі з Г.М. Гордовим. [1 С. 159]. (З хвилею російської білоеміграції (1919-1921 рр.) Г. Гордов покинув країну й деякий час жив у Туреччині).

24 січня 1919 р. Херсон був зайнятий союзними силами Антанти. Міська дума оголосила про відновлення своєї роботи й 3 лютого прийняла рішення визнавати у Херсоні владу Директорії. 11 лютого 1919 р. був отриманий циркуляр головнокомандуючого Збройними силами Півдня Росії генерала А.І. Денікіна про розпуск думи, та незважаючи на це, херсонське міське самоврядування продовжувало діяти [7].

10 березня 1919 р. до Херсона увійшли загони Червоної Армії, розпочався період більшовицької диктатури. Наказом виконкому Ради робітничих депутатів від 27 березня Херсонська дума й управа знов були розпущені. Відбувалися масові арешти й розправи над тими, хто виявляв спротив новій владі. Серед жертв були й відомі міські діячі. 13 серпня 1919 р. під ударами денікінських військ більшовики залишили Херсон.

Були відновлені дорадянські установи. Херсонську думу очолив міський голова С.О. Львов.

Львов Сергій Олексійович (1874 — після 1920) — херсонський міський голова (жовтень 1919 р. — січень 1920 р.). Громадський і політичний діяч, відомий херсонський юрист. Фахову освіту отримав у Демидівському юридичному ліцеї в Ярославлі, по закінченні якого у 1902 р. поступив на службу до Херсонської губернської земської управи. У 1905 р. став членом партії кадетів, одним з організаторів Херсонського міського комітету партії. За активну політичну діяльність був звільнений зі служби в земстві, заарештований і засуджений до заслання. З 1906 по 1916 рік перебував на посаді присяжного повіреного Херсонського окружного суду [26 С. 44]. Під час Першої світової війни служив помічником начальника санітарного загону. У період Громадянської війни С.О. Львов займав антибільшовицьку позицію. Коли у серпні 1919 р. Херсон зайняли білогвардійські війська, він очолив Тимчасову колегію з міських справ у Херсоні, а 1 жовтня денікінською владою був призначений міським головою. Очолив товариство «За Росію», але й співробітничав з українськими національними колами в Херсоні. На грудень 1919 р. були призначені вибори до Херсонської міської думи, сформовані виборчі блоки: демократичний, на чолі з відомім земським діячем

В.С. Вагілевичем, та блок товариств «За Росію», «Святої Ольги», Союзу парафіяльних рад, очолюваний С. Львовіш. Зимою 1920 р. Червона Армія стрімко розвивала наступ проти військ Денікіна й наприкінці січня зайняла Херсон. С.О. Львов за контрреволюційну діяльність був засуджений у червні 1920 р. до розстрілу, але йому вдалося здійснити втечу. Справа проти нього була закрита у 1922 р. за терміном давності та амністією [13 С. 582].

За розпорядженням радянської влади, встановленої в Херсоні З лютого 1920 р., Херсонська міські дума й управа остаточно були ліквідовані.

Список джерел та літератури

1. Белий Д. День за днем: хроніка подій революції на Херсонщині (1917-1920 рр.) // «Константи». Альманах соціальних досліджень. — № 4 (11). 1999. — Херсон. -183 с.-С. 140-183.
2. Бойко А. В., Андреева С. С. Документи про нагородження медалями купців Південної України (кінець XVIII ст.). // Південна Україна XVIII — XIX ст. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. — Запоріжжя, 2000.
3. Газета «Херсонские губернские ведомости». — № 62. 1866 года.
4. Газета «Херсонские губернские ведомости». — № 63, 1870 года.
5. Газета «Херсонские губернские ведомости». — № 79, 1876 года.
6. Газета «Родной край». — 1918. — 8 серпня ( 26 липня ).
7. Газета «Родной край», — 1919.- 11 лютого (29 січня).
8. Горловский Д. Н. Итоги двадцатипятилетия Херсонского городского самоуправления. Краткий историко-экономический очерк города Херсона. -Херсон, 1896.- 183 с.
9. Горностаев Евгений. Улица Суворова. Суворовская. — Херсон: Издательство «Надднепряночка», 2007. — 224 с.
10. ДАХО. — Ф. 195. — On. 1. — Спр. 22. — Особова справа члена обліково-позикового комітету Херсонського відділення Державного банку з сільськогосподарського кредиту М. І. Блажкова. 1905-1915 рр.
11. Деятельность земства в Херсонском уезде за 50-летие. 1864-1913 гг. — Херсон, 1914.-241 с.
12. Державний архів Херсонської області (далі ДАХО). — Ф. 14. — On. 1. — Спр. 104. — Межування земельної дачі місту Херсону… 1782 р.
13. Діяльність земських установ на Херсонщині. 1865-1920: збірник документів. -Херсон: «Айлант», 2015. — 636 с.
14. Документ «Геометрический уменьшительный план Херсонской губернии города Херсона…». Поч. XIX ст. \ Фонди Херсонського обл. краєзнавчого музею. -ХОКМ- Арх-19.
15. Ерошкин Н. П. История государственных учреждений дореволюционной России. — Москва: Высшая школа, 1968. — 367 с.
16. Коник О. О. Херсонський міський голова, депутат IV Державної Думи Микола Блажков: витоки кар’єри. // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. — Випуск 12. — Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. — 260 с. — С. 78-87.
17. Коник Ю. О. До питання про приватні землеволодіння на міській землі міста Херсона в кінці XVIII ст. // Наукові записки. \ Херсонський краєзнавчий музей. -Херсон: Айлант, 2005. — 242 с. — С. 79-86.
18. Коник Ю. О. Похід за правдою ціною життя. Міщанин проти херсонської міської влади на рубежі XVIII-XIX століть. // «Константи». Альманах соціальних досліджень. — № 1(12), 2006. — Херсон. — 153 с. — С. 84-89.
19. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — 336 с.
20. Макієнко О. А. В. I. Кедровський про Херсон 1917 року. (Маловідоме джерело з історії революційних подій на Херсонщині.) // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. — Випуск 12. — Херсон: Видавництво ХДУ, 2003.-260 с.
21. Мурзакевич Н. Материалы для истории губернского города Херсона. Ордера Г. А. Потемкина-Таврического. // Записки Одесского Общества истории и древностей. Т. XI. — Одесса, 1879. — С. 324-377.
22. Определения Херсонской градской думы отделения Купеческой верфи. 1838 г. \ Фонди Херсонського обл. краєзнавчого музею. — ХОКМ-Арх-366.
23. Определения Херсонской градской думы. 1855 г. \ Фонди Херсонського обл. краєзнавчого музею. — ХОКМ-Арх-368.
24. Отчет Херсонской городской управы за 1912 год. — Херсон, 1914.
25. Памяти Михаила Евгениевича Беккера. (1842-1909 г.) Речь, произнесенная Л. Г. Осинским на Общем собрании членов Херсонской Общественной библиотеки 20 декабря 1909 г. — Херсон, 1910. — 19 с.
26. Памятная книжка Херсонской губернии на 1914 год. — Херсон, 1914.
27. РДВІА. — Там само. — Рапорта І. А. Ганнібала Новоросійському генерал-губернатору Г. О. Потьомкіну. Херсон. 26 жовтня — 20 листопада 1778 р.
28. Російський Державний військово-історичний архів (далі РДВІА). — Ф. 52. -Оп. 1/194. — Спр. 160. Частина 1. — Указ Катерини II про призначення генерал-цейхмейстера І. А. Ганнібала головним будівничим Херсона. 25 липня 1778 р.
29. Санкт- Петербургские «Сенатские объявления» как источник для составления родословных. // htpp: // baza.vgdru. com/11/ 57042/.
30. Строганова М. Н. История рода Скадовских в России (век XVIII — век XXI). Документы и воспоминания современников. — Москва: Изд-во Московского университета, 2001. — 370 с.
31. Труды Херсонского губернского статистического комитета. Книга 1. Часть 1. -Херсон, 1863. — 199 с.
32. Франсиско де Миранда. Путешествие по Российской империи. (1786-1787). -Москва: МАИК «Наука/Интерпериодика», 2001. — 363 с.
33. Херсонский адрес-календарь на 1896 год. С историческим очерком г. Херсона. -Одесса, 1895.
34. Церковно-исторический очерк основания в Херсоне викариата и его жизнедеятельность. 1853-1903.-Одесса, 1905,- 183 с.
35. Энциклопедический словарь. Изд. Ф. А. Брокгауз. И. А. Ефрон. Т. IX. — СПб-1893.
36. Юрченко П. Письма барона Антуаня графу Сегюру, о пользе учреждения морской торговли Марсели с Херсоном. Историко-статистический очерк торговли Херсона. // Записки Одесского Общества истории и древностей. Т. XIII. — Одесса, 1883.-С. 156-164; 165-179.