Рік 1775 став останнім роком існування Запорозької Січі, скасованої маніфестом імператриці Катерини II. Про її ліквідацію та причини такого заходу написано чимало. Справді, Росія терпіла Запорожжя лише тому, що козаки надійно захищали її кордони, а під час воєнних дій становили природну кінноту та легку (далее…)
У II третині XVIII століття старшиною Славного Війська Запорозького Низового остаточно оволоділа торговельно-хуторянська ідеологія. Січ дедалі менше нагадувала орлине гніздо Сірка та Гордієнка. На той час вже завершився переділ соляних озер у Прогноях та інших угідь Низового Дніпра, тож постійні війни (далее…)
Кошовий отаман Іван Малашевич був одним з найзапекліших опонентів Костя Гордієнка. На відміну від останнього лицаря Запорожжя, він жив не мріями про визволення України та втілення у життя ідеальної Конституції Пилипа Орлика, а суто прагматичними міркуваннями, які полягали в тому, щоб якнайкраще знайти (далее…)
Кошовий гетьман Кость Гордієнко є чи не найколоритнішою фігурою мазепинського руху. Не належачи до особистих друзів гетьмана, він все ж підтримав його національно-визвольний виступ. Лише за Гордієнком стояла реальна сила — Запорозька Січ, яка 11 разів обирала його кошовим отаманом. Доля судила Костеві (далее…)
У II половині XVII століття в боротьбі з турками і татарами в степах Північного Причорномор’я виявляли героїзм не лише запорожці та козаки реєстрових і слобідських полків, але й гвардійці гетьманів України — сердюки. З лав сердюцьких полків, за задумом гетьмана Мазепи, мала вийти майбутня українська (далее…)
У II половині XVII століття боротьба запорожців проти татар і турків у Північному Причорномор’ї досягла апогею. На той час на чолі низових козаків стояв легендарний кошовий отаман Іван Сірко. Січове товариство 15 разів вручало йому булаву, за своє життя він провів 55 битв, не враховуючи дрібних сутичок, (далее…)
Турецько-татарський період є своєрідною «білою плямою» в історії краю. Невблаганний час зтер з лиця землі колись грізні османські фортеці та мусульманські кладовища. Створюваний, часом небезпідставно, протягом століть «образ ворога» дається взнаки і нині. Замало збереглося й писемних джерел про ті, безперечно, (далее…)
Мабуть, не знайдеться в Україні людини, яка не знала б пісні «Ой на горі та женці жнуть». Популярна вона також серед козаків Дону, Кубані та Терека.
Оспівані у пісні славнозвісні гетьмани Петро Сагайдачний та Михайло Дорошенко. Якщо ім’я першого з них є досить відомим, то діяльність другого слабо (далее…)
VII половині XVI століття Запорозька Січ стала міцним оплотом волі у пониззі Дніпра. Низова республіка жила своїм окремим, незалежним ні від короля, ні від сейму Речі Посполитої, життям. Тож не дивно, що туди масово посунули різного роду авантюристи, які іноді ставали на чолі цього християнського лицарського (далее…)
1569 року король Сигізмунд II здійснив свою заповітну мрію, об’єднавши королівство Польське з Великим Князівством Литовським. Новоутворена держава дістала назву Речі Посполитої. Втім, для українських підданих цей процес полегшення не приніс, адже у справі оборони від татарських набігів вони, як і раніше, (далее…)
У середині XVI століття козацтво вже являло собою поважну силу, з якою мусили рахуватися і кримський хан, і коменданти прикордонних турецьких фортець. На нього дедалі більше звертають увагу й старости Київського, Подільського та Брацлавського воєводств Великого Князівства Литовського. Серед них найбільш (далее…)
Скільки в тих краях битв відгриміло,
Скільки народу полягло — ні злічити, ні згадати.
Орли, яструби й круки — одні про те відали…
Генрик Сенкевич
Після розпаду Золотої Орди в степах Північного Причорномор’я на короткий час стало затишшя. Спочатку новоутворене Кримське ханство прагнуло лише спокою. (далее…)
У II половині XIV століття Золота Орда переживала період занепаду. Після вбивства у 1357 році хана Джані-Бека власним сином Берді-Беком у державі запанувала анархія, що супроводжувалася низкою політичних переворотів, названих у літописі «замятнею великою».
Саме в цей час на історичну арену виходить (далее…)
Усім відома картина Віктора Васнєцова «Три богатирі», втім, не кожен знає, що всі троє мають реальних історичних прототипів. Проте зустрітися разом вони не могли, оскільки жили у різні часи: Добриня — наприкінці X століття, Ілля Муромець — на початку ХІІ, Альоша Попович — у першій чверті XIII. Саме останньому (далее…)
Ізгоями на Русі називали людей, позбавлених своїх станових прав, а отже тих, хто перебував поза законом. «Руська Правда» визначала їхній правовий статус так: «Ізгоїв троє: попівський син грамоті не вивчиться, купець заборгує, смерд від верви відколеться, а є й четверте — а ще князь осиротіє». Такі люди (далее…)
На степових курганах височать загадкові «кам’яні баби», які стали своєрідним символом Нижньої Наддніпрянщини. Належать вони, всупереч численним легендам, що приписують їх скіфам, не менш загадковому народові — кипчакам, які у давньоруських літописах іменуються половцями, а у візантійських та західноєвропейських (далее…)
Мужній і волелюбний народ печенігів, який опанував Північне Причорномор’я наприкінці IX століття, вигнавши звідти угрів-мадярів, тривалий час залишався загадкою для європейців. Надто вже жорстокими і непривітними вважалися кочівники. До того ж, писемності вони не мали, а отже печенізький епос не дійшов (далее…)
На площі Героїв у Будапешті височить величний монумент «Тисячоліття Угорщини». Біля підніжжя колони, увінчаної скульптурою святого покровителя країни Архангела Габріеля, вісім статуй вершників — вождів, що привели угорські племена на Дунай. Чільне місце серед них займає скульптура Арпада. Саме завдяки (далее…)
Звернемося до тих далеких часів історії людської, коли подібно до нас одні були скупими на пусті балачки між собою, а інші, навпаки, балакучими понад міру, коли земля й вода були багаті не лише суттю своєю, але, як і нині, турботами людей та їхнім потом, коли правда боролася з брехнею, а справедливість (далее…)