Мандрівки херсонськими підземеллями
Сергій Макаров
краєзнавець
Як відомо, будівництво міста Херсона почалося зі спорудження фортеці поблизу невеликого військового укріплення Олександр-Шанць, розташованого на високому правому березі Дніпра. З часом фортеця перестала існувати, втративши своє оборонне значення. Після неї залишилось кілька споруд і чимало нерозгаданих таємниць. Будівництво фортифікаційних об’єктів завжди передбачало наявність підземних ходів і сховищ, тож і Херсонська фортеця не була винятком. В «Докладе юридической комиссии по вопросам о правах города Херсона на крепостную территорию крепости Александр-Шанц»(1) (1914 р.) про так звані «мінні ходи» написано, що вони прокладені в частині кріпосного валу, з загальними внутрішніми зводами для спуску в кріпосний рів, довжина кожного ходу всередині 10 сажень (21 м), а ширина — одна сажень два фути (2,73 м).
Пізніше, у 1956 році, було виявлено ще один тип «мінних ходів». Тоді на території фортеці трапився обвал, в результаті якого відкрилася кругла кімната і підземні ходи, висотою і шириною до 1 м, що виходили з неї у різні сторони. Через кожні п’ять метрів хід виходив до наступної круглої кімнати (всього їх було виявлено 12), з якої у свою чергу ходи розходились урізнобіч.
Незабаром, у 1959 році, справжній магістральний підземний хід було виявлено під час будівництва каналізаційного колектора на значній відстані від колишньої фортеці, в районі перехрестя вулиці Радянської з вулицями Михайловича і Робочою. Він пролягав по узбіччю проїзної частини і губився у напрямку р. Кошової. Галерея висотою 2 м і шириною їм 10 см мала сфероподібну стелю, на якій приблизно через кожні 25 м проглядали віддушини — акуратно просвердлені отвори діаметром біля 20 см. У глинистому грунті хід добре зберігся, хоч не був нічим обкладений. Через кілька метрів він розгалужувався у різні боки. Старожили подейкували, що такими ходами з’єднувались усі підвали будівель старого міста.
Можна припустити, що підземні ходи мали різне походження, деякі пов’язані з конкретними історичними подіями і з часом обросли легендами, як це трапилось з підкопом під Херсонське губернське Казначейство з метою викрадення великої суми грошей, зробленим групою революціонерів-народників на чолі з Федором Юрковським у 1879 р.(2) Засновник Херсонського музею старожитностей, палкий ентузіаст-краєзнаведь Віктор Іванович Гошкевич, ще на початку минулого століття здійснював спроби вивчити херсонські підземелля, але міська влада забороняла дослідження з огляду на їх небезпечність.
Вихованці Білозерського дитячого будинку, що в довоєнні роки знаходився у колишньому Благовіщенському жіночому монастирі, розповідають, як вони не раз спускались у монастирські підвали і через обкладений камінням довгий підземний хід, висотою 2 м і шириною 4 м, проходили до самого центру Херсона — дзвінниці Старообрядницької церкви, знищеної пізніше.
У різні часи херсонцям, особливо допитливим хлопчакам, не раз довелось побувати у підземних рукотворних печерах.
У радянські часи Товариство охорони пам’яток не раз намагалося вивчити херсонські підземні ходи, створюючи з числа ентузіастів і співробітників краєзнавчого музею невеликі, але мобільні групи.
Перша така експедиція була організована у 1971 році зусиллями відповідального секретаря міського товариства охорони пам’яток історії і культури Михайла Івановича Волкова. Старшим групи був призначений відомий краєзнавець, викладач педагогічного інституту Олександр Шитко, до її складу ввійшли і автор цієї статті. Перед нами було поставлене завдання нанести на карту міста якомога більше підземних ходів і описати їх. Почалась копітка робота в архівах, бібліотеках і музеях, а також опитування жителів. Карти підземних ходів відшукати так і не вдалось, а херсонські газети у різні часи розповідали лише про численні обвали. Так, на початку 1960 р. по вул. Робочій біля Святодухівської церкви під землю провалилась вантажівка, у проваллі було видно розгалуження підземних ходів. В одну з ночей 1982 р. на вул.Белінського провалився одноповерховий будинок довжиною 17 м і шириною 10 м.
Розслідування було доручене комісії, яка встановила обвал підземних ходів, що розходились у трьох різних напрямах. Через один з ходів члени комісії потрапили аж до відомого всім колодязя біля Катерининського собору, що на території колишньої фортеці, а по дорозі знайшли наган зразка 1937 р. з повним боєкомплектом. На той час, коли ми з колегами почали займатись цією справою, колодязь було засипано землею та камінням, але Товариство охорони пам’яток розробило проект його реставрації і ми сподівались перевірити розповіді старожилів про численні підземні ходи, які починались із цього колодязя, але продовжувати дослідження нам заборонили. Приводом стало те, що в складі групи не було мінера, як то передбачалось правилами проведення подібних досліджень. Тож експедиція свою роботу припинила, хоч зроблено вже було чимало. На карту міста нанесли кілька кілометрів підземель і всі відомі на той час місця обвалів.
Другу експедицію організував у 1983 році тодішній архітектор Комсомольського району міста Олександр Петрович Четвериков. Досвід його роботи свідчив, що там, де просідають і дають тріщини будинки, як правило, при дослідженні виявляються підземні ходи. З Олександром Петровичем працював і його колега Євген Нікулін, який запросив мене до їхньої групи. Цій експедиції більше поталанило. Одразу вдалося вийти на цілий вузол магістральних ходів з підвалу будинку на розі вулиць Бєлінського і Михайловича. Два входи до підземель були замуровані і довелося пробивати мури. Розчаруванням було те, що ми одразу натрапили на обвали. Але ж нашим відкриттям стали справжні магістральні ходи, обкладені камінням! З матеріалів попередньої експедиції і свідчень херсонців випливало, що підземними ходами поєднані чи не всі херсонські церкви у межах старого міста. Тож, долаючи обвали, ми закружляли навколо Святодухівської церкви, час від часу потрапляючи до підвалів старих будинків.
Один з ходів прямо поєднував церкву з будинком на вул. 21-го Січня, у якому знаходився гастроном. Пізніші будівельні роботи у цьому районі міста не раз супроводжувались обвалами або навіть втратами будівельних бурів довжиною 16 м, які провалювались у підземні пустоти.
Серед висновків нашої експедиції був і той, що основні підземні ходи пролягають по узбіччям доріг впродовж вулиць, а в районі Святодухівської церкви вони хаотично сплетені у своєрідний вузол. Враховуючи системність розташування підземних ходів, облаштування магістральних ліній камінням, наявність віддушин, можна припустити, що створювались вони цілеспрямовано, але який саме принцип був покладений у їх спорудження і чому не знаходиться жодного документального підтвердження їх існування, нам з’ясувати не вдалось. Можна припустити (до такого висновку прийшли всі член експедиції), що перші будівничі міста вибирали глину для спорудження будинків прямо у межах своїх ділянок, маючи на увазі пізніше використати ці пустоти для прокладення комунікацій. Для загального користування на глибині від 7 до 12 м були прокладені магістральні галереї, облаштовані і укріплені камінням. Але пізніше будівельники обмежились виритими у кожному дворі колодязями і спеціальними стічними канавами, відтак будівництво підземних ходів припинилось. Однак, херсонці схильні до більш романтичного пояснення існування підземок. У народі їх називають «турецькими», бо буцімто турки, маючи цю територію за прикордонну, будували підземелля з військовими цілями. Фахівці ж вважають, що дійсно турки, але лише полонені, таки доклали рук до спорудження підземних ходів під наглядом херсонських будівельників. Хочеться сподіватись, шо майбутні експедиції у міські підземелля піднімуть завісу таємничості над павутинням «турецьких» ходів старого Херсона.
ДЖЕРЕЛА
- Памятная книга Херсонской губернии на 1914 год. — Херсон, — С.51
- Державний архів Херсонської області, ф. 317, oп. 1, спр. 14