Нове видання до історії національних меншин в Україні
Олександр Коник
кандидат історичних наук, доцент Херсонського державного університету
Heмцы Херсонщини: Аннотированный перечень дел государственного архива Херсонской области (1919-1930) / Руководитель проекта А.В.Карпова. Сост.: А. Айсфельд, Л. Виноградова, Ю.Конык, А.Назарова, О. Шинкаренко; Государственный архив Херсонской области. Институт культуры и истории немцев Северо-Восточной Европы, Люнебург-Гёттинген. — Одесса: Астропринт, 2002. -168 с.
Рецензована книга є результатом співпраці українських архівістів з німецькими фахівцями Інституту культури й історії німців ГІівнічно-Східної Європи, Люнебург-Геттінген. Публікація здійснена за сприяння Уповноваженого Федерального уряду Німеччини з питань культури і ЗМ1 та Міністерства внутрішніх справ Нижньої Саксонії. Координатор проекту з німецького боку — Альфред Айсфельд (він же — один з авторів рецензованого видання).
Книга відкривається ґрунтовною передмовою Антоніни Карпової — керівника проекту з української сторони, директора Держархіву Херсонської області, та Олександра Шинкаренка — провідного фахівця архіву в галузі адміністративно-територіального розмежування, історичної картографії та інших проблем, тісно пов’язаних з колонізацією південноукраїнських степів.
Передмова стисло, проте чітко й ясно вводить читача в загальне коло порушуваних проблем. Автори висвітлюють основні етапи заселення Херсонщини іноземними колоністами, адміністративні перетворення в краї, управління іноземними колоніями, зміна ситуації у зв’язку з Першою світовою війною, революційними подіями на Херсонщині та встановленням радянської влади.
Значна увага приділена численним змінам в адміністративно-територіальному поділі УРСР у 20-х роках XX ст. та національній політиці радянського уряду цього періоду. Детальний розгляд територіального сюжету видається особливо доречним з огляду на підвищений інтерес до історичного минулого Південної України не тільки з боку науковців, але й краєзнавців, журналістів, письменників-аматорів. Це стосується не лише Херсона, а й історично тісно пов’язаних з ним міст Миколаєва, Одеси, Кіровограда, Запоріжжя, Дніпропетровська, Сімферополя та ін.
Рецензований Перелік складається з анотацій 313 справ з 25 фондів за період з лютого 1919 по жовтень 1930 pp. (автори анотацій, крім названих вище, — співробітники архіву Луїза Виноградова, Алла Назарова та Юлія Коник). Анотації розміщено в хронологічному порядку й пронумеровано. Заголовки відтворено за справами з виправленням грубих граматичних та інших помилок, але зі збереженням стилістики авторів документа, «духу часу». Справи характеризовані за складом і видами документів, з коротким викладом їхнього змісту і вказівкою на автора й адресата. Мови документів — українська, російська та німецька.
Анотований перелік має три додатки: 1) список німецьких колоній в межах сучасної Херсонської області, перейменованих після 1914 p.; 2) список населених пунктів Херсонського округу з переважаючим німецьким населенням на 1 січня 1928 p.; 3) список фондів, використаних для Переліку. Видання оснащене також іменним і етно-географічним покажчиками і списком скорочень.
Дослідникам треба мати на увазі, що обмежений обсяг видання спричинив необхідність певного відбору справ, і далеко не всі документи й фонди держархіву Херсонської області з даної проблематики відбито в Переліку. Укладачі намагалися навіть при малому обсязі Переліку дати всебічну інформацію про життя німецьких переселенців, у т. ч. таку, що не збігалася з офіційною точкою зору органів радянської влади і РКП(б). Слід відзначити намагання уникнути висвітлення виключно історії етнічних німців в Україні, не впадаючи водночас і в «містечковий» патріотизм.
Абсолютна більшість анотованих справ зберігається у фондах органів державного управління різних рівнів, у т. ч. сільрад, а також деяких громадських організацій на місцях. У передмові зазначається, що самостійні фонди з національного будівництва не створювалися ні на рівні округу, ні на районному рівні, тому відповідні справи відбиралися з фонду окружного виконкому. Документи окрвиконкому, як правило, відбивають офіційну політику з національного питання, проте в них достатньо й об’єктивної інформації.
Документи німецьких сільрад 1919-1920 pp. мало чим відрізняються від дореволюційних «приговорів» сільських сходів; з роками колишні сільські й волосні писарі все більше засвоювали радянський канцелярит, формувалася нова бюрократія. Це простежується за документами. Змінювалася й тематика — від обліку майна і списків на мобілізацію до рішень про виселення колишніх поміщиків і «куркулів». Це — багатий матеріал для соціально-політичної історії, історії нової бюрократії, часто маргінально-люмпенізованої (всілякого роду анкети, списки, акти обстежень господарств членів і голів сільрад тощо).
За характером справ до цих матеріалів наближаються документи паралельних органів влади — ревкомів, комітетів незаможних селян, різних надзвичайних комісій. Чи не найбільшим предметом уваги цих органів був майновий стан співгромадян-односельців: бралося на облік рухоме й нерухоме, городи й сади, худоба й птиця, виноградна лоза, брички й коні, аж до фісгармоній з молитовних будинків. Паралельно з «самоуправлінням» КНС, майном колишніх колоністів, тепер радянських громадян, цікавилася і державна фіскальна служба. Сюжети з анотованих справ про різноманітні грошові й натуральні «розкладки», пізніше — податки, ілюструють послідовність у виконанні відомої вказівки про те, що соціалізм — це облік і контроль.
До сільрадівських і взагалі виконкомівських справ дотичні також справи про еміграцію, репатріацію, переселення, громадянство (клопотання про надання громадянства України і навпаки, про повернення громадянства «материнських» країн, списки іноземців та ін.). Географія іноземного громадянства і підданства жителів Херсонщини (дані 1922 р.) досить широка: Австрія, Польща, Болгарія, Туреччина, Німеччина, Румунія, Угорщина, Голландія, СІІІА, Португалія та ін.
Багато клопоту радянській владі завдавали пастори, релігійні організації загалом, а також емігрантські настрої, передусім серед менонітів. Мотиви переселення різноманітні — втеча від голоду, безземелля, релігійні переконання, родинні зв’язки — ніде не йдеться тільки про неприйняття радянської влади. Просто людям треба переїхати. У цьому — суть звернень до Одеси, Харкова, Москви, де містилися відповідні радянські й іноземні інституції. Як і особові справи, серед яких зустрічаються чи не фантастичні життєписи, як-от завідуючого фінансово-господарською частиною
Великоолександрівського райвиконкому Гергарда Гергардовича Ніккеля, німця, що народився в Індії, проживав в Бердянському повіті Таврійської губернії, а рідною мовою називав голландську.
Інший великий блок справ пов’язаний з національною політикою в «чистому вигляді»: мовою, освітою, культурою, національно-територіальним розмежуванням. На цей ггеріод припадають радянські кампанії з українізації, запровадження національних сільрад і районів, відповідно -національної мови в державних інститутах тощо. У Переліку анотовано досить багато справ цієї тематики: про німецьку школу, українізацію й перехід установ на національні мови, національно-територіальне розмежування, повернення старих назв (Зміївку знову назвати Шлаген, Кочубеївку — Тіге тощо), клопотання про створення національних товариств на зразок «Сільськогосподарської спілки нащадків голландських вихідців» та ін.
У Переліку представлена досить велика кількість справ із заголовком «списки». Попри зовнішню безхитрісність назв, вони висвітлюють цікаві процеси: списки іноземців і неписьменних, призовників і бажаючих виїхати, службовців, осіб, позбавлених виборчих прав, і таких, що підлягають примусовому виселенню.
Анотовано також найпоказовіші справи з землеустрою і землекористування, щодо ремесла, промисловості, торгівлі, кооперативних і кредитних організацій. Дещо менше, ніж де було б за радянських часів, представлене профспілкове будівництво і колективізація. Анотовано також справи, які важче систематизувати, менш масового характеру. Наприклад, про сприяння німецького населення робітничо-селянській інспекції, справи німецького Червоного Хреста, щоденники уповноваженого з національних питань, інформація про ставлення селян до німців тощо.
Загалом, укладачі «Анотованого переліку справ» досягли своєї мети: маємо компактне, зручне в користуванні, інформаційно насичене і репрезентативне видання, підготовлене на солідному науковому й професійному рівні.