Сировинна проблема
Заводу не вистачало кадрів, матеріалів та інструментів. Крім того, не менш гостро стояло питання про сировинну базу. В 1933 р. завод нарощував потужності і розширював асортимент продукції. Він почав виробляти ікру з кабачків і баклажанів, фаршировані овочами томати і перець, томат-пасту, компоти, а також м’ясні консерви: горох з свининою і яловичиною, макарони з м’ясом та інші. Деякі види продукції уже набули широкого визнання і йшли на експорт, що викликало законну гордість херсонських консервників.
Овочі надходили тоді з Цюрупинського, Голопристанського, Каховського, Бериславського та інших районів. Доставляли їх гужовим транспортом і водним шляхом. На той час завод мав чотири буксири і десяток барж загальною вантажопідйомністю 300 — 350 тонн.
Для проведення заготівель плодів і овочів завод мав у господарствах своїх агрономів і заготовлювачів.
Колгоспам, котрі поставляли сировину, завод подавав велику допомогу — постачав їх безплатно насінням, а також склом для парників, моторами, насосами, технічними мастилами, парниковими рамами, лісоматеріалом, шпагатом тощо. Крім того, на заводі працювали постійні курси, систематично проводились семінари по підвищенню кваліфікації колгоспних бригадирів, ланкових. На курсах вивчався досвід передових господарств по вирощуванню високих врожаїв плодів і овочів.
В період збиральних робіт на допомогу колгоспам, які здавали заводу овочі, виїжджали кадрові робітники, комуністи, комсомольці і безпартійні. Вони були і представниками заводу, і заготовлювачами, і агітаторами, працювали в полі на збиранні і на перевалочних базах вантажниками.
Наприклад, агітатори І. Кравцов, Б. Клєткіна, Д. Буряк, Г. Колесникова та інші розповідали колгоспникам, що продукцію заводу чекають трудівники Півночі, Далекого Сходу, Сибіру та інших районів країни і закликали працювати по-ударному, не рахуватись з часом, не допускати втрат.
Слова агітаторів впливали. Майже всі колгоспники виходили в поле, добре працювали і по дорогах вдень і вночі йшли обози, а по Дніпру — баржі з овочами.
В кінці кожного робочого тижня представники заводу прямо в полі вручали кращим трудівникам грошові премії.
Крім цього, для зміцнення зв’язків з колгоспами і радгоспами дирекція заводу, партійна, профспілкова і комсомольська організації проводили зльоти ударників, приурочені до початку збиральної кампанії і до пуску заводу на переробку законтрактованої сировини. Перший такий зліт відбувся ЗО квітня 1933 р. Кожен колгосп прислав на зліт трьох-чотирьох делегатів.
Учасники зльоту прослухали доповідь «Промислове значення консервних заводів і чергові завдання колгоспів та радгоспів в забезпеченні їх сировиною», оглянули цехи заводу.
Кращих трудівників господарств преміювали. На зльоті було оголошено умови конкурсу між господарствами за перехідний приз заводу. Переможця визначали за такими даними: виконання календарного плану збирання й доставки сировини на перевалочні пункти, якість сировини, її кондиційна збереженість, виконання норм.
Дирекція заводу почала укладати з колгоспами і радгоспами договори на поставку сировини. Це зобов’язувало обидві сторони ретельніше і серйозніше готуватися до сезону, виконувати зобов’язання. В 1934 р. завод одержав від господарств уже 12 тисяч гоїш овочів — значно більше, ніж в 1933 р.
Поступово постачання заводу сировиною почало поліпшуватись. Допомагали в цьому підприємству партійні та радянські організації. Вони вели велику роботу в господарствах по розширенню площ під овочами, підвищенню врожайності.