1960 рік, частина 1. Народження обласного телебачення. Інтерв’ю з Євгеном Івановичем Ляшенком
Говорять, коли людина часто розглядає старі фотографії, це є ознакою старіння. Однак, я думаю, що це природне бажання згадати молодість, своє минуле. Життя справді схоже на одну мить, і ось розглядаючи старі фотографії, згадуючи минуле, людина ніби розтягує цю мить у часі. І я глибоко переконаний, що обласне телебачення має розповідати саме про людей свого краю, історію саме наших Таврійських степів. А інакше й не повинно бути, інакше хто зніме, хто розповість про нас. І саме такі передачі мають найбільшу популярність серед телеглядачів.
Рік народження обласного телебачення – 1959. А вже наступного року почали знімати на кіноплівку, і саме ця кіноплівка з 1960 року зберігається у державному архіві Херсонської області. З цього року ми і починаємо наш телевізійний літопис. Безумовно, є й інші програми, які створювалися і зараз створюються на основі архівних документів, і можемо згадати серед найпопулярніших Леоніда Парфьонова та його «Намедні».
Звичайно, ми не маємо такої величезної кількості матеріалу, проте наша програма «XX століття. Херсонський хронограф» має своє особливе значення – ми розповідаємо про наших людей та наш край.
1960 рік. Про що тоді писали, про що говорили, що показували? Насамперед – трудові перемоги. Був другий рік семирічки, і ось уявляєте, були навіть такі почини – колективи виступали з ініціативою: «Семирічку за 2 роки!». На різних політінформаціях у містах та селах розповідалися та обговорювалися найважливіші документи партії.
Хроніка подій 1960 року.
Грудневий пленум намітив конкретні заходи щодо виконання запланованих з’їздом рішень, закликав комуністів та комсомольців, усіх трудящих розгорнути соціалістичні змагання за успішне втілення у життя величної програми подальшого розвитку сільського господарства, мобілізувати всі сили на дострокове виконання семирічки.
Бюро херсонського міськкому Компартії України та виконкому міськради депутатів розглянуло підсумки виконання соціалістичних змагань у третьому кварталі 1960 року. Переможцями соціалістичного змагання серед колективів промислових підприємств, організацій транспорту та зв’язку визнано колектив заводу «Карданних валів», директора Негінського. Серед підприємств металообробної, судноремонтної, нафтопереробної промисловості – нафтопереробний завод, директор Демидів.
Херсонський консервний комбінат, який 1960 року носив ім’я Сталіна, а потім іншого вождя – В.І.Леніна, був справжньою гордістю Херсона. Продукцію тут виготовляли, як зараз сказали, екологічно чисту. А потужності підприємства стали згодом найбільшими у Європі. Херсонці і дотепер згадують смачну дешеву кабачкову та баклажанну ікру, соки, халву.
Чимало сюжетів було присвячено розвитку птахівничої галузі. У матеріалах журналістів наголошувалося: «Птахівництво на Херсонщині дедалі більше розширюється. На фермах використовують передові методи утримання птиці, будуються широкогабаритні приміщення, покращується кормова база. Для пиття птахам монтують автоматичні напувалки, які забезпечують свіжою водою.»
А зараз Ви бачите свято, яке малюки відзначають, і яке зараз не святкується. 43-річчя Великого Жовтня. Але, Ви знаєте, на якому святі не були б діти, вони випромінюють радість. Це завжди весела вистава, зі щирими безпосередніми виконавцями. Перший дитячий садок у світі з’явився у 19-му столітті у Німеччині. І це, напевно, логічно з огляду на любов німців до порядку. Їм прищеплювалося це змалку. Система дитячих садків у Радянському Союзі у 60-ті роки дозволяла вирішувати багато соціальних проблем. Хоча, безперечно, далеко не всі. Суспільне виховання робило дітей більш комунікабельними, а виховання особливості відступало трохи на другий план. Напевно, по-різному згадують не дуже смачні супи та каші, але дуже смачні компоти та тістечка в дитячих садках 60-ків, яким зараз уже під 50. Але, певен, усім приємно згадати святкові ранки та своїх маленьких друзів.
Про історію херсонського футболу ми незабаром обов’язково зробимо окрему передачу. А зараз дивіться фрагмент матчу на стадіоні «Спартак». Будівництво «Кристала» було лише у досить далеких планах. Цей футбол значно відрізняється від сучасного, по-справжньому професійного. А ось трибуни тішать око. Чи не комфортними сидіннями, а тисячами вболівальників, серед яких і жінки, і діти. Так, на футбольні матчі у 60-ті роки ходили сім’ями. Хоча, і тоді херсонські майстри шкіряного м’яча зірок з неба не вистачали, але грали вони, за словами одного з сучасних тренерів, у щирий футбол. І вболівальники були вдячні їм за це.
Кадри, які Ви зараз побачили та які Ви ще побачите у наступних наших передачах, зняла одна людина, Євгеній Іванович Ляшенко. Чому я так упевнено говорю, бо тоді, у 60-му році на телестудії просто не було іншого оператора.
Ведучий – Це правда?
Є.І.Ляшенко – Так, один я був.
Ведучий – Скільки років один?
Є.І.Ляшенко – Один я був років шість. А загалом я пропрацював 12,5 років на телебаченні.
Ведучий – Я знаю, що у Вас немає спеціальної освіти. Ви прийшли практично на операторську роботу від верстата.
Є.І.Ляшенко – Так, від токарного верстата, де я працював також багато років.
Ведучий – А як Вас помітили? Таке логічне питання, адже не кожного токаря запросять із заводу.
Є.І.Ляшенко – Так, я дуже захоплювався кінозйомкою, майже з дитинства. І зробив свою камеру власноруч та зняв фільм, люблю я дуже своє місто Херсон, де я народився, і нікуди не збираюся йти. Фільм зняв цією кінокамерою про місто. Мене помітили, забрали на телебачення, воно саме відкривалося. Тоді налагоджували апаратуру, перевіряли. Забрали мене сюди, я й лишився.
Ведучий – Я хочу сказати, що, безумовно, Євгеній Іванович Ляшенко – це оператор від бога. Загалом у нього руки – це самородки. І на піаніно грає, і як Ви чули, камери сам збирав, конструював. І я знаю, навіть запальнички Ви робили, котрі всі любили, розходилися миттєво. І навіть картини малював. Скажіть, будь ласка, тоді, у 60-му році знімали різні сюжети. Напевно, знімали, точніше, точно знімали перших осіб держави. Ну, напевно, першу, найзнаменитішу тоді особу в Радянському Союзі, якою був, безумовно, Микита Хрущов. Чи доводилося його знімати?
Є.І.Ляшенко – Ну, звісно. Коли він приїжджав до Скадовська робити зйомки. Там були 4 людини з кінохроніки, та й я один у Херсоні, більше нікого не було крім мене. І що цікаво, чому мені це запам’яталося про Хрущова. У Каховці у нас цей зрошувальний канал і до Скадовська табличка висить – рівно 100 км. І за 3-4 дні все дорожнє покриття змінили на нове, щоб проїхав Микита Сергійович.
Ведучий – Іноді це добре, коли вищі особи приїжджають до нас. Серед тем, які Ви знімали, були якісь улюблені, ведучі? І знімати треба було не тому, що казали, що треба знімати, а що хотілося знімати?
Є.І.Ляшенко — Я вже говорив, що про Херсон часто знімав. Люблю зйомки, та й люди були гарні на той час.
Ведучий — Ні, вони і зараз добрі. Але, насправді, ви побачите обличчя тих людей, добрі, щирі. Я знаю, що у нас буде рубрика у наступній передачі.
Є.І.Ляшенко – Про трудівників, просто про місто. Коли ми приїжджаємо до району, до колгоспів, там ми знімали Героїв Соцпраці, великих трудівників. Вони були любителями риболовлі. Ми виїжджали на рибалку.
Ведучий – Якщо мова зайшла про рибалку, у мене є улюблений фільм, який Ви знімали, такий невеликий сюжет для, тоді говорили, телегазети, просто новини. Тоді раніше новини виходили тричі на тиждень. Телегазета раз-два на місяць. І Ви зараз уже бачите кінокадри, які зняв Євген Іванович Ляшенко, котрий мене просто вразив. Ви бачите, плівка чорно-біла, але таке відчуття, що ти бачиш у кольорі. Тому що якийсь настрій передається, це і робота рибалок, і краса природи і Дніпро, і захід сонця. Ви також рибалка?
Є.І.Ляшенко – Так. Часто виходив у море. Для себе. Крім того, що я знімав інших людей, передовиків сільського господарства, заводів, які захоплювалися рибалкою. Знімав та їздив. А як частування ці люди пропонували юшку і бойові сто грамів. Нормально було. Мені також подобається.
Ведучий – Гарні кадри. Я думаю, що тут навіть закадровий текст (на жаль, тексти не збереглися) навіть не обов’язково озвучувати, бо все сказано кінокадрами. Вже й вчені довели, що око сприймає приблизно 10% видимої інформації. Десь 30 – решта. Ви прийшли ще хлопцем на телебачення. Вам не було 30 років.
Є.І.Ляшенко – 29 було.
Ведучий – Сприймали телебачення завжди добре. Телебачення любили. Якщо Ви приходили на бавовняний комбінат, то довкола Вас було багато.
Є.І.Ляшенко – Так, звісно, бо кінозйомка – це не відеозйомка. Кінозйомка вимагала великого освітлення. «Юпітери» – такі великі ліхтарі на штативах, купа людей, і я з кінокамерою знімаю передовиків. Та й довкола чи не весь комбінат збирався.
Ведучий — Ну а комбінат був ясно який. 20000 людей і в основному жінки.
Є.І.Ляшенко – Ну це ж дуже цікаво було.
Ведучий – А дружина не ревнувала?
Є.І.Ляшенко – Ну, вона звикла вже до цього.
Ведучий — Робота є робота.
Є.І.Ляшенко – Так.
Ведучий — Ну, оскільки ми згадали про дружину, я згадаю інший епізод з Вашої біографії. Ще працюють Ваші колеги, які починали з Вами, то вони мені розповідали історію про борщ. Що то була за історія?
Є.І.Ляшенко — Ну, Ви знаєте про це теж, так? Незабутній момент. Була зйомка у нас до першої косовиці, теж здається у Скадовському районі. І треба було терміново в ефір дати передачу, зйомку. Я зняв, приїжджаємо додому, а каструля, в якій я виявляв плівку, спеціальний, равлик на 30 метрів плівки, з борщем. Я цей борщ вмить на вулицю вилив, сполоснув каструлю, вимив, проявник залив, виявив, і буквально через 3 години, плівка була вже в ефірі.
Ведучий – Знову логічне питання, як дружина відреагувала, що її роботу виплеснули надвір.
Є.І.Ляшенко – Ну, вона все розуміє.
Ведучий – Ось ці відрядження були досить частими.
Є.І.Ляшенко – Я вам зараз скажу? Що за 12,5 років роботи на телебаченні, я вдома був років зо три. А то все у відрядженні.
Ведучий – як капітан далекого плавання. І я знаю, що підрахували, коли Вам було 50 років на ювілеї, скільки сюжетів ви зняли на нашому телебаченні?
Є.І.Ляшенко – Мені подарували пам’ятну адресу, де легко було підрахувати, адже у нас відеотека була.
Ведучий – І зараз є відеотека.
Є.І.Ляшенко – Було 1054 сюжети. Середній нарис по 25-40 хвилин. Після 3 хв. До 3 хвилин – короткі сюжети, їх не перерахувати.
Ведучий — Так, це серйозно, солідно.
Є.І.Ляшенко — Ну так, багато часу я працював один. Щодня на зйомці.
Ведучий — Ну і питання таке, може не дуже приємне. Чому Ви пішли з телебачення? Згадаймо і цей чорний день в історії біографії херсонського телебачення.
Є.І.Ляшенко – Було таке. Я дружив із мореплавним училищем, коли ще Горбань був Микола Якович. Він запропонував мені поїхати до Болгарії. Я прийшов до свого директора, Присяжникова, і сказав йому. Він каже – у жодному разі, ти що? На 9 днів поїдеш без сюжетів, без матеріалу, відеоряд залишиться без матеріалу. Я не послухався, самовільно поїхав, бо хотілося вперше за кордоном побувати.
Ведучий – Ви – людина із характером. Хоча тоді говорили про «Чорноморець», наприклад, я знаю, що у Вас теж є одеське коріння. Ви народилися в Одесі, мешкали в Одесі 25 років. «Чорноморець – не команда, Чорноморець – не птах, Болгарія – не закордон». Було таке. Але це все ж таки було закордон. Моя перша закордонна подорож була теж пов’язана з Болгарією. І Ви вирішили в самоволку піти?
Є.І.Ляшенко – Коли повернувся, мене викликав директор, лаяв, що я залишив студію без відеоряду, пиши заяву про звільнення. Я написав, що він підписав. Я пішов у бухгалтерію, тоді в нас були бухгалтерія і відділ кадрів в одній особі, почав оформлятися, він прибіг, і каже, ти що, збожеволів? Я пожартував.
Ведучий – Не жартуйте з Євгеном Івановичем.
Є.І.Ляшенко – Була Людмила Федорівна Чепеленко головним режисером, теж пішла, не знаю з якої причини.
Ведучий — У управління культури, на підвищення.
Є.І.Ляшенко – На посаду начальника управління культури, абсолютно правильно. І вона каже, у нас кіностудія є в Херсоні обласна, бери її, вона якраз вільна, людина кудись поїхала. Я пішов туди, оформився і на цьому закінчилася моя кар’єра на телебаченні. Така подія сталася. А потім три роки мене забирали назад. Я там уже працював як позаштатний фахівець. Посвідчення в мене було позаштатний кореспондент.
Ведучий – Ось кажуть, шевець без чобіт. Про Вас так не скажеш, бо я не знаю, як можна сконструювати цю камеру. Вам це вдалося, і я знаю, що у вас дуже пристойний, багатий, свій сімейний архів.
Є.І.Ляшенко – Є в мене багато кіноплівки. І кіноплівки, і зараз у мене є відеокамера вдома Panasonic. Я продовжую знімати онука та онуку, дуже багато матеріалів, я страшенно люблю це досі.
Ведучий – Я до цього й підбивав, що телебачення, як і кіно – це хвороба, чи пристрасть у житті. Я вдячний, думаю, і наші телеглядачі теж Євгену Івановичу Ляшенку за пильний погляд, золоті руки, за можливість побачити рідкісний зараз 1960 та інші роки, інші події, різні події та людей, які жили на той час, час цікавий, особливо для тих, хто пам’ятає ті часи. Дякую Вам, Євгене Івановичу, а ми продовжимо зараз нашу передачу.
Є.І.Ляшенко – Дякую і Вам також.
Відтворити кінодокументи 1960 непросто. Але уявіть собі, що легше, ніж показати Вам зараз плівку 1995 року. Справа в тому, що всі кінодокументи передавалися з 60-го року до державного архіву області. А от коли перейшли на початку 90-х на відеоплівку, ця відеоплівка використовувалася і 2, і 3, і 5 разів, а потім списувалася. З того часу історія пізнала великі втрати. Зараз на телебаченні створюється відеотека, відеотека 3-го тисячоліття. Однак ми трохи відволіклися від 1960 року. За новою темою ми попрямуємо до Державного архіву Херсонської області.
На цих стелажах у таких металевих коробках у Державному архіві Херсонської області зберігається понад 5 тисяч кінодокументів. Саме ці матеріали стали джерелом спільного з облдержтелерадіокомпанією проекту програми «Херсонський хронограф». Ці матеріали дадуть можливість херсонцям побачити та стати свідками подій історії нашого краю за останні 40 років.
Ми знаходимося в іншому сховищі Держархіву Херсонської області. Оскільки в 60-ті роки зйомки на кіноплівку здійснювалися без синхронного запису звуку, то більшість інформації про події, людей ми можемо дізнатися з документів на папері. Перед нами фонд Херсонського Обкому Компартії України, в якому і зафіксовано подію, яку Ви зараз побачите. Перед нами стенограма першого Херсонського обласного з’їзду жінок. Він відбувся 8 грудня 1960 року у приміщенні клубу металістів, що на вулиці Леніна. Нині це палац суднобудівників. Саме в цьому приміщенні відбувалися найвизначніші події нашого краю, оскільки будівлі театру тоді ще не існувало.
Як наголошувалося в доповіді першого секретаря Обкому Компартії України, Петра Єлістратова, перший Херсонський з’їзд жінок зібрався в обстановці великого трудового та політичного піднесення радянських людей, викликаного грудневим Пленумом ЦК КПРС, який незабаром мав відбутися. 650 делегаток представляли усі райони Херсонщини. 40% із них були жінки від 30 до 40 років. Таврійський край завжди захоплювався своїми жінками. Імена делегаток з’їзду заслуженого лікаря України Марії Тітенко, поетеси Алевтини Дрозд, прядильниці Раїси Лоскутової, верстатниці Зінаїди Шпак і сьогодні пам’ятають херсонці. А ось як вітали делегатів з’їзду піонери.
Слухайте наше слово, делегати обласного з’їзду. Скільки сил та дзвінкого вміння у Ваших чуйних, люблячих руках. Піднімають сходи на землі весняною і вирощують дітлахів у дитсадках. Пишуть книги, лікують і пестять і штурвали тримають кораблів, сонячне щастя здобуваючи для своєї Батьківщини.
З відстані часу деякі речі виглядають наївно. Наприклад, першого секретаря обкому партії Петра Єлістратова запитали: чи може з’їзд звернутися до уряду щодо перегляду питання пенсії за старістю для жінок? Щоб давати пенсію, з 50-річного віку замість 55. Адже жінка несе подвійне навантаження – на роботі, а також будинки з виховання дітей. На що Петро Матвійович сказав, цитую: «Товариші, це питання, як відомо, багато разів порушувалося. І в майбутньому його обов’язково буде вирішено». Що ж, прийшли інші часи та інші проблеми. Але жінка за всіх часів залишається оберегом сімейного щастя.
На щастя, збереглася кіноплівка. На жаль, не лишилося текстових матеріалів. Не було тоді й звукової доріжки. Тому, переглядаючи матеріали 60-го року, було чимало людей, подій, про які ми не можемо Вам повністю розповісти. Не знаємо, що зображено або хто зображений на тому чи іншому кінокадрі. Тому, таке прохання, особливо людей старшого покоління, безумовно, наших старших товаришів, будьте зараз особливо уважні. Зараз ми покажемо відео-рубрику «До запитання». А у ній відеосюжет, який ми назвали «Привітання ювіляра». Можливо, Ви нам підкажете, кого вітають із ювілеєм, і напишете нам.
Тривав цей кіносюжет трохи більше 4 хвилин. З огляду на досить жорстку економію кіноплівки це чимало. Отже, подія неординарна. Кого вітають? Почесного гостя чи почесного громадянина Херсона? Ми не знаємо. Але ставлення, безумовно, шанобливе. Щирі привітання, поцілунки, як завжди у таких випадках піонери та море квітів. Зрозуміло, що людина, про яку розповідає кіноматеріал, високоосвічена, інтелігентна. У ті часи, та й у наші, навіть на особливі культурні заходи чоловіки дуже рідко одягають краватку-метелика. Хто ця неординарна людина? Історик, математик, літератор? Сподіваємося, в одній із наступних передач ми зможемо дати відповідь. Якщо Ви можете підказати нам ім’я героя, відтворити цю подію, будь ласка, допоможіть нам.
Якщо зірки запалюються, це комусь потрібно. Якщо на екранах з’являється нова програма, вона повинна мати свого адресата. Наш адресат, адресат нашої програми – це Ви, шановний телеглядач. Я сподіваюся, що зв’язок наш буде двостороннім. Ми чекаємо на листи від Вас за адресою Херсон, вул. Перекопська, 10, програма «20 століття. Херсонський хронограф». Або можна зробити ще простіше. Зателефонувати мені, ведучому цієї програми, за телефоном 22-97-49. Анатолію Марущаку. Я бажаю Вам всього найкращого і до нової зустрічі.