Помилки природи чи обранi?
Асламов В.М.
(Херсон)
(Санкт-Петербурзька виставка воскових фігур у Херсоні)
Люди завжди цікавилися і цікавляться аномальними явищами, чимось незвичним. З початку XIX століття майже жоден цирк чи ярмарок не обходилися без людей з якимись відхиленнями у розвитку: гігантів, карликів, товстунів тощо.
У невмирущому романі Іллі Ільфа та Євгена Петрова «Золоте теля» великий комбінатор Остап Бендер промовляв: «Коли я був дуже молодий, дуже бідний… харчувався тим, що показував на Херсонському ярмарку товстого, грудастого ченця, видаючи його за жінку з бородою — справжній феномен природи…»
Херсонців не здивуєш і виставками воскових фігур. Неодноразово бачили вони вже воскових президентів, вождів та інших історичних діячів. Але остання така експозиція «Санкт-Петербурзького музею воскових фігур, що в 1999 році близько місяця працювала у Херсонському краєзнавчому музеї під інтригуючою назвою «Катастрофи людського тіла», викликала їх цікавість.
Можна сказати, що її успіх був обумовлений заздалегідь. До воску, як до матеріалу, людство зверталося ще на ранніх етапах розвитку цивілізації. Воскові фігурки знаходили у похованнях єгипетських фараонів, у стародавньому Римі з нього виготовляли посмертні маски знатних громадян. У Західній Європі, ще до XVII століття за звичаєм було виготовляти воскові фігури померлих королів, принців, інших непересічних осіб, розфарбовувати, вбирати у одяг небіжчика і протягом 40 діб надавати їм усі знаки пошани, як при житті. Потім ці фігури зберігалися у храмах, де були поховані померлі.
Повернувшись зі своєї першої закордонної подорожі російський цар Петро І привіз особисту воскову голову та сім бюстів учасників «Великого посольства». А відразу після його смерті, по обмірам тіла та посмертній масці, Бартоломео Растреллі зробив воскову фігуру царя, яка і зараз зберігається в Ермітажі. Ця фігура мала механізм, за допомогою якого могла рухатися — здійматися з крісла на повний зріст і робити рухи рукою. Використовуючи європейський досвід і знання російські майстри, з часом, почали виготовляти багато фігур-копій з воску для «кабінетів воскових персон», яких тільки у Петербурзі було декілька.
Але самим відомим у світі є, мабуть, музей воскових фігур мадам Тюссо у Лондоні, який завжди користувався величезною популярністю.
На теренах бувшого Радянського Союзу перші виставки воскових фігур з’явилися у Ленінграді, потім у Москві, Лівадії. Зараз воскові фігури вже створюються і в Україні в Ялті. Є така виставка і у Києві, де крім вже звичної «команди» політичних діячів, експонуються й фігури зірок шоу-бізнесу від Валерія Леонт’єва до улюбленця дівчаток-підлітків Леонардо ді Капріо. Але лідерство, безумовно, належить петербуржцям.
Наприкінці 80-х років група ентузіастів відродила це старовинне мистецтво і зараз склалася вже ціла «петербурзька школа воскового портрету». За час існування Санкт-Петербурзького музею воскових фігур було створено близько 300 воскових персонажів. Розпочав він з експозиції «Дім Романових», яку було відкрито у 1990 році у Петер-гофі, а зараз музей має вже 9 експозицій за різноманітною тематикою. Серед них: «Книга рекордів Гіннеса», історіко-політична «Тоталітаризм і демократія», з історії релігії — композиція за картиною Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» (Христос і 12 апостолів) та інші. Зараз, за словами менеджера О.А. Тишлера, готується нова експозиція за картиною Тиціана «Зняття з Хреста».
Для розваги є в музеї і фігури Дракули, Фредді Крюгера та Фантомаса… Але найбільш популярна з експозицій — «Катастрофи людського тіла», яка вже демонструвалася в Росії, Білорусі, а тепер і в Україні.
При музеї воскових фігур створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Воскові персони», яке володіє двома майстернями, одна з яких може випускати 20 фігур на місяць, друга — 8. Крім вражаючої продуктивності, що дозволяє робити одну нову експозицію на місяць, петербурзькі майстри розробили й унікальні технології виготовлення фігур. Їм вдалося добитися того, що фігури не псуються при температурі від — 400С до +400С (для прикладу, у славетному музеї мадам Тюссо їх зберігають при постійній температурі +200 С.
Створення кожної фігури — досить складний процес, у якому беруть участь більше десятка професіоналів. Це і історики і скульптори, костюмери, кравці, спеціалісти з кріплення волосся, перукарі, гримери та інші. Спочатку, за малюнками або фото, фігура виготовляється з глини та пластиліну; потім формовка манекену з гіпсу. З воску відливають голову і руки. Воскові частини фігури після відливки проробляються вручну — створюються складки шкіри, зморшки, нігті, вени тощо.
Монтується волосяний покрів, що є досить складною річчю, адже у звичайної людини до 40 тисяч волосинок. Для того, щоб досягти максимальної відповідності для очей використовуються офтальмологічні протези. Наостанок фігура покривається спеціальним гримом, щоб відтворити враження «тепла» людського тіла. Роботу закінчують костюмери, які «одягають» фігуру відповідно до епохи, у якій жила або живе ця людина.
Автори називають готові роботи «репліками», підкреслюючи цим, що це не точні копії, а авторські інтерпретації відомих образів.
При транспортуванні фігури «витримують» до З років, а при стаціонарному експонуванні можуть зберігатися до 200 років.
Історія цікавості людей до живих істот, що з’являлися на світ з якимись уродженими аномаліями також сягає у глиб віків. Вважають, що існує навіть наскельне зображення сіамських близнюків, зроблене багато тисячоліть тому жителями Австралійського континенту. При дворах європейських монархів було чимало людей у якості слуг і шутів з аномаліями розвитку. Пізніше, цікавість до анатомічних аномалій почали виявляти і вчені, у першу чергу медики та анатоми. З’явився спеціальний напрямок анатомії — тератологія (наука про потворність). Саме європейські анатоми почали збирати у своїх анатомічних колекціях зразки аномалій живих істот. ХVII-ХVIII століття це час інтенсивного розвитку анатомії. З’являються навіть, так звані «анатомічні театри», а амстердамський анатом Фредерік Рюйш, найбільш вдалі зі створених ним препаратів зібрав у своєрідний домашній музей під назвою «Кабінет» і два рази на тиждень за плату демонстрував його відвідувачам.
На того ж Петра І, котрий познайомився з цією колекцією під час своєї закордонної подорожі 1697-1698 років, вона справила таке враження, що через 20 років він таки придбав її у анатома Рюйша за фантастичну на той час суму 30 тисяч гульденів. Колекція Рюйша стала основою Кунсткамери — фактично першого російського музею. «Кунсткамера», достеменно, з німецької — «кімната мистецтв», а у вільному російському перекладі — «кабінет цікавинок».
До того ж у 1718 році Петро І навіть видав Указ, згідно з яким усі жителі Росії, повинні були надавати до кунсткамери відомості про різноманітні природні аномалії. За «людську особину» було обіцяно винагороду 15 карбованців, за «тваринну» — 10. За утаювання цар, з притаманною йому підступністю, погрожував штрафом, що у 10 разів перевищував винагороду; до того ж цей штраф віддавався тому, хто повідомив, себто — доніс.
Причинами «катастрофи тіла» можуть бути аномалії психіки чи свідомості, генетичні мутації та інше. Частина з них є спадковими, інша — ні.
18 воскових копій реально існувавших та існуючих людей з аномальним розвитком, які експонувалися на виставці у Херсоні, виконані з великою професійною майстерністю.
Можу це засвідчити, я бачив не одну таку виставку.
У напівтемряві двох залів музею висвітлена софітами галерея образів і доль. Розпочинає її цар Петро І, кунсткамера якого і надихнула авторів виставки.
У строкатій компанії персонажів виставки Джон Еккерт, якого американці, схильні давати різні гучні прізвиська, називали «Ек-півхлопця». Народився він у Балтіморі у 1911 році без нижньої частини тулуба. До речі, мав цілком нормального брата-близнюка. Незважаючи на свою фізичну ваду, Джон любив багаточасові прогулянки вздовж берега за допомогою рук, чудово плавав і пірнав. Захоплювався музикою — грав на саксофоні, кларнеті, фортепіано, диригував оркестром, знімався і у кіно . У 50-ї рокі він входив до «десятки» кращих саксофоністів США. Пізніше, закінчив економічний факультет університету, разом з братом відкрив торгівельний дім і занявся бізнесом. Мужність Джона високо оцінили американці, він став своєрідним національним героєм.
Також в Америці народилася Дженні Уікс, яка не мала нижньої частини тіла і рук. Дженні, яку називали ще «жінка-ваза», виступала у цирку.
А ось американець Перрі, що жив у кінці XIX століття. Він мав надзвичайні величезні очі, об’єм яких був у З рази більший, ніж у звичайної людини. Якщо у нас поле зору 180 градусів, то у нього було — 320. Він також став відомим актором. На глядачів велике враження справляло й те, що при боковому освітленні був видний увесь устрій його очей.
Нашою сучасницею є Кімберлі Андерсон — жінка з трьома грудями. Вона знімається в Голлівуді і багатьом запам’яталася по ролі у фантастичному кіно-бойовику з Арнольдом Шварценеггером «Згадати усе».
Китайський гігант Чанг Ю Сінг (височенний китаєць — це вже само по собі незвично) вперше виступив публічно у Лондоні, коли йому було 19 років, його габарити — зріст 2 м 44 см, вага 180 кг, викликали захват у публіки. Чанг виступав у роскішному багато оздобленому національному одязі, разом зі своєю дружиною, яка була нормального зросту. У 1878 році він брав участь у всесвітній виставці у Парижі. Вільно володів французькою, англійською, іспанською, німецькою і японською мовами. Жив на півдні Англії, де й помер у 1893 році, маючи 47 років.
На виставці можна побачити і найтовстішу людину планети, яка по цей день живе у США. Це єдиний син техаських нефтяних магнатів Бастер Сімкус. У 36 років він важив 970 кг, а через рік потовстішав до 1 тони 140 кг 800 г. Розтовстів він за своєю провиною, ставши жертвою «телеманії». Одного разу, у 5-річному віці, Бастер сів на канапу, увімкнув телевізор і більше на підлогу не сходив, дивився підряд усі канали і постійно їв. З часом у його денне меню почали входити: 8 -10 кг м’яса, 8 кур, шість 12-ти літрових відер соку і 4 відра пива. У 37 років Бастер вирішив одружитися і майже рік сидів на жорсткій дієті, яка дозволила йому скинути вагу до 97 кг, але після цього шкіра відвисла на ньому на 15-20 см, і коли він сидів — живіт досягав підлоги. Сімкус зробив собі шість пластичних операцій і шокував американців тим, що пошив з власної відрізаної шкіри плаща. Проте, він мабудь єдина у світі людина, яка заробляє, не сходячи з місця (о, ці практичні американці!) на рекламі 500-800 доларів щотижнево.
Можна побачити на виставці і двоголового мексиканця Паску-ала Пінона, другий зафіксований випадок появи людини з двома головами (про перший — відомо, що у 1790 році у Калькутті на базарі від укусу кобри загинув 6-річний хлопчик з двома головами). Устрій голови у Пінона був доволі своєрідним. Над основною головою, пов’язана з нею єдиним мозком, розміщувалася ще одна — маленька. Вона не функціонувала, лише кліпала очима і ворушила губами. Своєю другою головою Паскуал пишався і навіть пошив собі спеціального циліндра з вирізом, щоб її було видно, чим і заробляв собі на життя.
Далі можна подивитися на братів Токкі — сіамських близнюків. Джованні і Джакомо народилися у 1877 році у Сардінії. Мали два тулуби поєднаних, поблизу попереку, одну пару ніг і одну систему розмноження. Коли 19-річна Антонія Токкі народила таку дивну істоту, батько близнюків протягом року не міг вийти зі стресу. Брати були обстежені професорами Туринської медичної академії, які пророкували близнюкам недовге життя.
Але, всупереч прогнозам, Джованні і Джакомо не тільки прожили досить довго, але й мали протягом життя чудове здоров’я. Батьки почали їх публічно демонструвати, що приносило сталий прибуток і молодість свою брати провели подорожуючи сардинською провінцією. Згодом, німецький імпресаріо найняв їх до свого «театру цікавинок» «Паноптікум». Брати вміли писати — один лівою рукою, інший — правою, обидва досить вільно розмовляли французькою, німецькою мовами і рідною італійською. У 1892 році на запрошення Американської Академії наук Токкі приїхали до США.
Гучна реклама відкрила їм шлях до слави, і вони заробляли майже тисячу доларів на тиждень. Досягнувши матеріальних здобутків і втомившись від метушні шоу-бізнесу, в 1897 році брати повернулися до Італії, придбали віллу поблизу Венеції огороджену височенним парканом і віддалилися від світу.Про Токкі нічого не було чути до 1912 року, коли вони одружилися на двох сестрах, які зробили це, скоріше за все заради грошей, оскільки брати були імпотентами. Померли близнюки у віці 63 років у 1940 році. Дітей не мали. Випадками з життя братів Токкі були навіяні сюжети двох творів відомого літератора Марка Твена.
У другій половині XIX і на початку XX століття світ дивували творіння багатьох безруких художників. Тримаючи пензля зубами або стопами ніг вони створювали чудові картини.
Одну з таких художниць Еме Рапін з Женеви також можна побачити на виставці. Ще з дитинства вона розвивала спритність пальців ніг і досягла значних успіхів у живопису.
Італієць Лазар Баптиста Коллорадо, який жив у XVII столітті, відомий тим, що з грудної клітки у нього ріс брат-близнюк. Лазар був розумним і освідченим, брат — нерозвинутим і паразитував на його тілі. Розмовляти і їсти він не міг, лише кліпав очима, дихав, ворушив губами і видавав незрозумілі звуки. Незважаючи на те, Лазар його дуже любив і присвятив усе життя піклуванню про брата.
На думку вчених, така патологія виникала частіше за все внаслідок шлюбів поміж близькими родичами.
Американець Біл Дакс (якого називали «дволикий Янус») мав 2 обличчя й З ока (третє око бачило, але погано), до того ж заячу губу. Був відомим цирковим артистом-жонглером, акробатом, фокусником. Життя його закінчилося трагічно. Не витримавши неприязненого людського ставлення й хворобливої цікавості до себе у приватному житті, він покінчив життя самогубством у 46 років.
Людей, схожих на тварин, відомо досить багато. Можливо, це атавізм, хоча у 90-і роки XX століття декілька американських та англійських вчених навіть виступили з гіпотезою, що людина походить зовсім не від мавпи. За допомогою комп’ютерів вони дослідили структуру ДНК людини і мавпи і отримали дуже низьку вірогідність такого перетворення.
На виставці — воскова фігура росіянина Фоми Ігнатьєва — «людини-рака». Це спадкова патологія, котра полягає у тому, що пальці ніг або рук зростаються, нагадуючи клешню рака, звідси і назва. Фома Ігнатьєв працював цирковим артистом.
Також росіянин Федір Петров — «людина-вовк», через гормональний дисбаланс з голови до ніг був зарослий густим темним волоссям. Народився він на Північному Кавказі у 1870 році. Пізніше його привезли до Парижу. Ще підлітком Федір почав працювати у цирку. Під час гастролей оволодів 18 європейськими мовами. З часом, накопивши грошей, він перервав виступи, придбав велику бібліотеку, а у віці 26 років надрукував декілька робіт з порівняльної філології. Помер Федір Петров у 33 роки від пневмонії.
Енні — дівчинка зі свинячим п’ятачком замість носа, народи- лася в Ісландії у сім’ї пастора на початку XIX століття. Така патологія через генетичні зміни — єдина зафіксована в історії людства. Дівчинка нормально розвивалася, отримала добру освіту, любила читати, а потім одружилася і народила нормальних дітей.
«Жінка-мул» — Грейс Макданел почала публічно виступати, вигравши конкурс на «саму огидну жінку світу». Рекламні плакати анонсували Гі, як «найбридкіше створіння, що коли-небудь існувало». Коли вона піднімала вуаль — лунали вражені вигуки, а жінки інколи непритомніли. Але, незважаючи на зовнішній вигляд, Грейс користувалася чималим успіхом у чоловіків, декілька разів була у шлюбі і народила нормального сина, який був менеджером матусі аж до її смерті у 1958 році.
На виставці можна побачити ще «людину з рогом на лобі» Франсуа Труіллю та інших.
Ці люди, які пройшли надважкий шлях від «катастрофи тіла» до перемоги духу, є прикладом оптимізму в наш важкий час. Скільки душевних сил потрібно було їм, щоб, не зважаючи на випробування надіслані долею, стати особистостями, знайти своє місце в житті.
Це унікальне вміння людини недоліки перетворювати у позитивні якості, навіть оптимізмом не назвеш — це скоріше дар Божий!
Після відвідування експозиції, яка і шокує і вражає, схиляючись перед мужністю її персонажів, доходиш до висновку, що далеко не всі скрутні становища дійсно є великими проблемами.
Життя не таке вже й безнадійне! — якщо навіть тільки з такою думкою ви вийдете з залів, то можна вважати, що виставка свою місію виконала.