1961 рік, частина 1. Політ першої людини в космос. Інтерв’ю із В.С. Моїсеєнко

Written by adminkordi. Posted in 1961 год

Вітаю вас.

1961 рік. Цей рік особливий у біографії країни. Але й у історії людства. Вперше людина подолала земне тяжіння. Найзаповітнішою мрією хлопчаків того року було стати космонавтом. А найпопулярнішим ім’ям, як Ви здогадалися, було ім’я Юрія.

Юрій Гагарін, звичайний хлопець із Російської глибинки, став символом не лише технічного прогресу, а й переваг радянського способу життя. В Америці дуже болісно сприйняли політ Гагаріна. І президент США констатував: «Вихід у космос – пальму першості тут ми програли. Тепер ми маємо іншу мету – політ на Місяць». Ну, слід сказати, згодом американці досягли своєї мети. Але це було згодом. А поки що радянські люди вітали свого першого космонавта і раділи, що вони і в космічній галузі, як і в області балету, «попереду всієї планети».

Звичайні люди, херсонці, сприйняли цей політ майже диво. Я згадую, родичка повернулася із села і каже: «Я від села до райцентру їхала довше, ніж Гагарін летів довкола Землі». І то була правда. Знаєте, у деяких, особливо важливих випадках, випадках державного значення, з Москви до Херсона до нашої студії надсилали кіноплівку. Політ Гагаріна в космос був не просто подією місцевого значення, або навіть значення в масштабах Радянського Союзу, це була подія всесвітньої вагомості. Тому така плівка була надіслана і в нашу телестудію. Нині ж вона зберігається у державному архіві Херсонської області. І ми маємо можливість подивитися ці кадри, які знімало тоді центральне телебачення.

Зустріч Юрія Гагаріна нагадувала привітання перших радянських Соколів. Але політ у космос, безперечно, був подією світового масштабу. І коли Гагарін перебував в Індії, індуси раділи не менше, ніж москвичі. Найчастіше зараз показують документальні кадри, коли перший космонавт ішов килимовою доріжкою і в нього розв’язалися шнурки на туфлях. Але на Землі, як і в космосі, все обійшлося добре. Радянським людям імпонувало й те, що звичайний сільський хлопець був із глибинки Росії. Його посмішка підкоряла своєю щирістю весь світ. Захоплювалися першим космонавтом та лідери Партії та уряду. А найбільше Н.С.Хрущов, якому політ Гагаріна допоміг довести переваги нашого способу життя. Не бачимо ми на кадрах генерального конструктора Сергія Корольова. Тоді він був засекреченою особистістю. Хоча американцям добре були відомі наші таємниці. Радянські люди поважали Корольова після його смерті. Безперечно, кожен мітинг у Радянському Союзі був організованим, несанкціонованих не було. Не виняток і демонстрація у Херсоні, присвяченій польоту Юрія Гагаріна до космосу. Але почуття херсонців були щирими. Вони від душі раділи і захоплювалися першим космонавтом. Нарешті ми обігнали Америку, нехай не за рівнем життя, але в сучасній галузі науки і техніки. Слова пісні: » Мы рождені, чтоб сказку сделать » сповнювалися справжнім змістом. Для радісної атмосфери свята херсонцям, мабуть, не вистачало лише присутності першого космонавта, Юрія Гагаріна. Херсонці ще не знали, що й будуть свої космонавти-земляки. Але твердо вірили у це.

А зараз звернемося до газетної хроніки. У 61-му році піонери нашої області зобов’язалися виростити 50 тисяч кролів та 100 тисяч голів птиці. Зобов’язання вони виконали, хоча багато кролів і загинуло, ну дуже тендітна ця тварина. На черговій обласній нараді сесії обласної ради критикувалася облремрада за неякісний ремонт. Йшлося також про реконструкцію вулиці Перекопської. Дуже актуальна, злободенна тема, я сказав би. З матеріалів сільськогосподарської тематики слід зазначити американську тему. Ну, про колорадського жука, за це спасибі ми не говоримо Америці, американцям зі штату Колорадо. Про кукурудзу – тут подвійна думка, оскільки кукурудза, безумовно, дуже важлива сільськогосподарська культура, але М.С.Хрущов, як кажуть «переборщив у куті з медом», дуже багато було цієї кукурудзи, особливо на півночі. Але ось пшениця. Сіяли американське зерно. Не лише одеську напівкарликову. Тут йдеться про такий сорт, як Техас-601 та Техас-610. Купили 170 центнерів цієї пшениці.

Від Великої Великої Вітчизняної війни 61-й рік відділяло 16 років. І поля ще густо були засіяні бомбами та снарядами. Нашу хроніку хочу почати з такого відеосюжету. І мене, як тележурналіста, вразила, по-перше, робота саперів, безумовно, а по-друге, як близько допустили оператора Євгена Ляшенка до цих снарядів.

Відлуння минулої війни докотилося до наших днів. Неподалік ділянки будівництва Цюрупинського целюлозно-паперового комбінату вибухнула міна, залишена гітлерівцями. І до нелегкої роботи розшуку похованих боєприпасів включилися сапери. Складна у них робота. Помилятися не можна. Недарма кажуть, що сапер помиляється один раз у житті. Але бажання повністю очистити рідну землю від смерті, яку, тікаючи, сіяли світом фашистські виродки, веде їх уперед. Ось вони, міни, які пролежали в землі 20 років, які від найменшої необережності можуть вибухнути зараз. Воїни добре знають свою справу. За короткий термін вони знайшли та знешкодили понад 270 смертоносних снарядів.

Ми у конструкторському бюро комбайнового заводу. Провідний інженер, комуніст, Лев Миколайович Доманський займається складними розрахунками. Хочеться знову і знову переконається в ефективності нової машини, напівнавісного очисного пристрою. Цим стурбований і молодий інженер Удовіченко. Очищувач качанів – плід творчої праці херсонських комбайнобудівників та всесоюзного науково-дослідного інституту сільського господарства. Продуктивність машини – 5 тонн качанів на годину. Така кількість качанів можуть очистити вручну не менше 20-25 осіб.

Відбулися перегони на вулицях міста, присвячені 43-м роковинам Радянської Армії, виборам до місцевих рад народних депутатів та 8-м роковинам велосипедної секції добровільного спортивного товариства «Авангард». У програмі змагань шосейні перегони із груповим стартом на дистанції 15 км для жінок та 25 км для чоловіків. Усі 157 учасників, серед яких багато спортсменів з інших міст республіки, вишикувалися на площі Свободи. Стрімкий старт і вже по всій трасі гонки, що проходить по проспекту Ушакова та вулиці Перекопській, розгортається напружена боротьба. Першою серед жінок фінішує першорозрядниця із Голої Пристані Ольга Бородій. Радісно здобути перемогу у таких напружених змаганнях, де виступало багато сильних суперників. Переможцем у перегонах серед чоловіків на дистанції 25 км став працівник заводу імені Петровського майстер спорту Володимир Мелешко.

Весна у Херсоні. Невелика замальовка про рідне місто. Багато кіноплівок для таких кіносюжетів не виділяли. Адже були значніші події. З політичного та виробничого життя. Але, я думаю, зараз нам дивитися ці кадри цікавіше, ніж із верстатами, що працюють. Хоча і за виробничими сюжетами ми трохи скучили. Чекаючи оновленого Херсона у 3-му тисячолітті, ми вдивляємось у його весняне обличчя 1961 року.

Сьогодні в рубриці «До запитання» відповідь, нарешті. На першу програму одразу надійшло стільки дзвінків. Здебільшого це були дзвінки від викладачів 1-ї музичної школи. Дзвонили ті, хто займався у відомого педагога, зараз назвемо його прізвище, і навіть ті, хто з ним викладав у тій школі. Ми запросили до студії Валентину Сергіївну Моісеєнко. Вона скаже, хто був на цих кадрах. Ми спочатку покажемо кадри. Я одразу скажу, що це ювілейний вечір у музичній школі №1. 70 років Володимиру Андрійовичу Дублянському та 40 років його творчості. Практично всі довідалися про Валентину Сергіївну, сказали, там був Попович, потім цілували його так щиро, ректор школи. Давайте ми від хроніки перейдемо до студії, і я попрошу Валентину Сергіївну розповісти, хто був такий Володимир Андрійович Дублянський, про якого добре пам’ятають його учні, ті, хто був на той час.

В.С. – Він був викладачем музичної школи. Загалом він викладачем був ще до війни. Були музичні класи, музична профшкола. І там він викладав. Я маю фотографію 26-го року, де він серед своїх учнів. Багато його учнів були талановитими, які потім стали видними діячами музичного мистецтва.

Ведучий – Ким він захоплювався?

В.С. — Бігунова Шура була його улюбленицею. Зараз вона у Москві, працювала піаністкою у Великому театрі. Іванова, теж працювала у Москві, теж відома піаністка. Поліна Розинська – заслужена артистка Якутської РСР. У нас у школі зберігається 3 платівки із записом співаків, яким вона акомпанує. Вона була концертмейстером.

Ведучий – Серед талановитих на фотографії є ​​Іщенко, Леонід Заморока.

В.С. – Це пізніших поколінь. Іщенко був післявоєнного випуску. Він професор київської консерваторії.

Ведучий – Він сам композитором. Тут у нас на столі ми зараз покажемо нашим телеглядачам. Дублянський, причому цікавий правопис (з м’яким знаком після «н»). Це його твори для дітей.

В.С. – Так, він стояв біля джерел створення українського дитячого педагогічного репертуару. Його збірка «Цвіркун», «15 мініатюр», «12 маленьких п’єс «Вітер».

Ведучий — Прямо скажемо, Херсону пощастило. Може, не дуже пощастило, адже ми не всі знаємо з біографії Володимира Андрійовича, але є такі дані, що в роки війни він був у Нюрнберзі. У таборі військовополонених, чому йому не дозволили жити у рідному місті Києві. Йому довелося обирати інше місто для проживання.

В.С. – Дозволили жити у Херсоні.

Ведучий – Великий дозвіл. Тому ми дуже захоплюємося тим, що можемо називати його своїм земляком. А коріння його таке давнє, і серед його родичів, Ви мені розповідали, були навіть Чайковські.

В.С. – Так, його далекий родич був одружений із двоюрідною племінницею Чайковського Петра Ілліча.

Ведучий – Серед його друзів був відомий композитор Ревуцький. Також на фотографії видно.

В.С. – Вони разом навчалися у гімназії і до старості листувалися, підтримували дуже теплі, дуже щирі дружні стосунки.

Ведучий – Є фотографія його та дружини. Дружина викладала у нас німецьку та французьку мови.

В.С. — Так, вони розповідали, що були тут курси, і вона на курсах викладала і французьку, і німецьку. Вона високоосвічена жінка дуже цікава.

Ведучий – Ви їх добре знаєте, бо, як я розумію, як то кажуть, «були вхожі». І фотографія, де написано: «Вам, як педагогу, другові» є. Хоча, я розумію, що він мав таке широке серце, і друзів у нього було багато.

В.С. — Так, я була далеко не єдина. У мене під час навчання у музичному училищі не було інструментів. І вона, як чуйна за вдачею людина, запросив, щоб я вправлялася в нього вдома. Я приходила до них додому, а Наталія Вікторівна йшла на ринок. Закривала мене в будинку, і казала: «Валечка, якщо хтось стукатиме, не відкривайте. Грайте і не відкривайте».І ось я мала можливість щоранку години дві займатися у них вдома. Тоді як Наталя Вікторівна займалася господарством, ходила на ринок.

Ведучий – Я хочу, щоб наші телеглядачі подивилися ще одну фотографію. На жаль, Ви принесли лише одну, де Ви є, натуральна блондинка, цікава жінка.

В.С. — Ви знаєте, це саме той момент, коли ми навчалися з моєю подругою.

Ведучий – Вона брюнетка, Ви – блондинка. Так?

В.С. – Так. Ну як подружки, бувало так, що ми посваримося і помиримося. А якщо наші стосунки були не дуже дружні, він викликав нас двох до себе додому та влаштовував котлету світу. Наталя садила за стіл, і ми їли котлету.

Ведучий — У кого трубка світу, а у вас котлета світу.

В.С. – І за їжею цієї котлети ми примирялися та продовжували спілкування.

Ведучий – Ось цей шквал дзвінків недаремно виник. Його любили і досі люблять та пам’ятають.

В.С. – Звичайно. До нього всі тяглися. Його будинок був із завжди відчиненими дверима. А його дні народження, коли збиралися усі учні. 30 жовтня.

Ведучий – Я дуже вдячний усім, хто відгукнувся, хто зателефонував. Всій 1-й музичній школі. І Вам, Валентино Сергіївно за добрі слова про цю цікаву і велику, як я розумію, людину, бо вона була заслуженим учителем України серед учителів музики. Цю статтю ми знайшли у 61-му році, чомусь у 60-му ніхто нічого не писав. А у 62-му році ми знайшли статтю Вонкіна «Заслужений учитель». Так і називається. Дякую Вам.

В.С. – І Вам дякую.

Здається, з матеріалами минулого все зрозуміло. Є газетні підшивки, кінохроніка, але Ви знаєте, наш пошук триває. Ми поговорили зараз із нашим гостем та з’ясували ще багато додаткової інформації. І будемо її використовувати надалі. Додаткову інформацію можемо отримати і з Державного архіву Херсонської області. Там також йде свій пошук, який допомагає нам створювати програму «20-те століття. Херсонський хронограф».

«Мистецтво належить народу» — саме під таким гаслом у березні 1961 року в Херсоні в обласному будинку народної творчості відкрилася виставка молодих художників-аматорів. На виставці було представлено різноманітні жанри – живопис, графіка, скульптура. Понад 200 робіт презентували молоді художники, працівники, селяни, викладачі. Однією з провідних тем на виставці була Шевченківська. Адже саме цими днями країна відзначала 100-ті роковини від дня смерті Кобзаря.

«Мистецтво належить народу», — це Ленінське гасло прикрашає виставку народних художників, яка відкрилася у будинку народної творчості. Вона викликала неабиякий інтерес глядачів. Експозиція складає приємне враження. У центрі її твори присвячені 100-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. Ось і найкращі роботи Шевченківського стенду – фрагмент «Скорбота народна», виконана працівником радгоспу імені Чкалова Репець. Привертають увагу своїм тонким колоритом різноманітні краєвиди обдарованого художника Поленкова (працівника «Планетарія»). Чіткістю малюнка відрізняється графіка, особливою лірикою виконані етюди. Не менш привабливі за тональністю та настроєм роботи викладача біології Чалого. Скульптура – ​​предмет особливої ​​уваги. «Робітниця» та композиція «На панщині пшеницю жала». Вони не позбавлені життєвої правдивості.

Наступний березневий телевізійний сюжет новин присвячений незвичайній події. Адже саме у ці Шевченківські дні на сцені Обласного Музично-драматичного театру було поставлено першу в Херсоні оперу Миколу Аркаса за твором Т.Г.Шевченка «Катерина». Основна заслуга в тому, що ця прем’єра викликала велику цікавість у херсонців, належить диригенту Михайлу Рауху. Його успіх по праву розділили виконавиці головних ролей – Франческа Красовська – мати та Віра Серікова – Катерина, чий чудовий голос зачарував херсонців.

За диригентським пультом Михайло Раух. На жаль, ми не чуємо звуків музики. А «Катерина» Аркаса на сцені Музично-драматичного театру справді була незвичайною подією. Перша опера. «У виставі відчувається узгодженість оркестру, чіткість, справжня музичність», — писали газети. З хвилюванням стежиш за долею простої сільської дівчини. Щира, життєрадісна, довірлива Катерина і не відчуває, що попереду чекає на горе. І сталося, пішов пан до Туреччини, а Катюшу покинув. Тяжко Катерині, ніде притулитися, виганяють із хати. Вся друга картина пронизана глибоким драматизмом завдяки правдивості почуттів виконавців. Батька – артиста Шевченка, матері – Красовської, Катерини – Сєрикової. Окремо варто відзначити і добрі вокальні дані. Так писали газети. А ще вони писали, що театр із честю зустрів Шевченківські дні. Правильне прочитання твору. Режисер Лісничко. Завдання було дуже складним. Але глядач схвалює творчі зухвалості цього колективу.

Юрій – ім’я дуже земне. З грецької вона перекладається як хлібороб, орач. Але небо зробило Юрія Гагаріна відомим. Воно ж, на жаль, і забрало його в нас. Але подвиг Юрія Гагаріна належить передусім землянам. Ми назавжди запам’ятаємо його щиру, відверту, знамениту Гагаринську посмішку. Юрій Гагарін відкрив шлях у космос та двом нашим землякам Жолобову та Атькову. Але це вже події пізнішого періоду.

Я нагадую, що Ви можете писати нам за адресою Херсон, Перекопська, 10, програма «20 століття. Херсонський хронограф». Ви можете зателефонувати за номером 22-97-49. Ми чекаємо на Ваші листи та дзвінки. Я прощаюсь з Вами до наступної зустрічі. Усього Вам найкращого.