Глава I. Нападение Германии на СССР
Внезапное нападение немецких армий на СССР ранним утром 22 июня 1941 года резко и навсегда изменило спокойно, безмятежно протекавшую до того жизнь советских людей. Началась Великая Отечественная война.
Спустя несколько часов, в полдень, по всесоюзному радио выступил нарком иностранных дел В.М.Молотов, сообщивший о вероломном нападении войск фашистской Германии на СССР. В тог же день главная газета страны «Правда» опубликовала «Указ Президиума Верховного Совета СССР об объявлении в отдельных местностях СССР военного положения в связи с началом Великой Отечественной войны». В нем перечислялись 23 союзные и автономные республики, области и областные центры (Москва и Ленинград), среди которых значилась и Украинская ССР.
По всей стране проходили многолюдные антивоенные митинги. 22 июня на заводе имени III Коминтерна, как и на других предприятиях Херсона, тоже состоялся митинг рабочих и служащих. Со словами горячего патриотического призыва защитить Отечество выступили секретарь партийной организации предприятия Николай Михайлович Солохин, известные ко-минтерновцы. С волнением говорил слесарь-стахановец А.В.Березовский о родном заводе, о необходимости идти в армию, стать на защиту страны.
На следующий день в городской военкомат были поданы сотни заявлений от жителей Херсона с просьбой призвать их в ряды Красной Армии. Первым из коминтерновцев добровольно отправился защищать Родину Н.М.Солохин, храбро сражавшийся на фронтах войны и павший смертью героя. 24 июня добровольцами в армию пошла группа рабочих завода, среди которых был водитель предприятия Петр Федорович Харченко (он пришел на завод в 1937 году, а в 1950-е годы трудился здесь начальником транспортного цеха). На фронт уходили котельщики, токари, станочники по дереву, причем целыми бригадами.
Большой материал об этом, а также трудовых достижениях завода в первые дни войны поместила областная партийная газета «Наддніпрянська правда». В статье говорилось о том, что коллектив корпусокотельного цеха обязался раньше срока завершить 6-месячный план и выполнил его: досрочно на один день были окончены работы по строительству бензовозов и в срок — ремонт на судне № 343, пароходах «Лассаль» и «Бесстрашный», продолжился ремонт на пароходе «Ф.Энгельс».
Авторство статьи, рассказывавшей о жизни завода в драматичные дни начала войны, которая представляет собой важнейший документ по истории предприятия, принадлежало начальнику корпусокотельного цеха И.Коникову. Вот что он писал в ней: «<…> Нова хвиля соціалістичного змагання і патріотичного піднесення розгорнулась з 22 червня, коли робітники цеху дізналися про розбійницький напад фашистських банд на країну соціалізму. Бригадир т. Добров, бригада якого виконувала завдання не нижче, ніж на 180%, виявив бажання добровільно іти в лави Червоної Армії. Таку ж патріотичну заяву зробив і молодий робітник Борис Волков. Робітник Тімберов заявив, що в дні, коли на нас напали фашистські варвари, він відмовляється від наданої йому відстрочки і просить достроково призвати його в Червону Армію.
У відповідь на розбійницький напад фашистів на нашу країну робітники котлокорпусного цеху підносять продуктивність своєї праці, прагнуть дати країні більше продукції. Зараз на поточний ремонт став криголам „Байкал”. Його достроково зобов’язалась відремонтувати бригада тов. Арканова. Все більше темпів з кожним днем набирає <робота на> ділянці майстра тов. Павленка. Там кипить робота, майстер дбає, щоб якнайкраще підготувати робочі місця. Зразки роботи показують робітники з бригади т. Ляпіна, які виконують в середньому норми на 150%.
Особливо добре працює бригада, якою керує т. Зеленюк П. Бригадники буквально не виходять з цеху, прагнучи достроково закінчити замовлення, вони виконують свої норми на 200%. По дві норми щодня дає також і бригада т. ГІіскунова, яка достроково завершує виконання свого завдання. Високої продуктивності добились бригади тт. Дубіковського та Кабакова. Набагато перевиконують свої завдання комсомольці-електрозварники тт. Дурнєв, Шалиганов, Бойченко, Янов, допризовники Коренков, Хавкун, Надточій, Горділей і ряд інших товаришів.
Стахановській праці багато сприяє політмасова робота, яку широко розгорнуто в цеху. Комуністи тт. Горлов, Кабаков, комсомольці тт. Євдокимов і Коньков на ділянках проводять бесіди серед робітників, систематично інформують колектив про дії Червоної Армії на бойових фронтах. Зміцненням трудової дисципліни на виробництві, достроковим випуском з ремонту суден, успішним виконанням інших замовлень — ось чим б’є робітничий колектив котлокорпусного цеху суднозаводу по лютих ворогах трудящих — німецьких фашистах».
Перед своим неизбежным закрытием «Наддніпрянська правда» успела напечатать 17 июля еще одну корреспонденцию о заводе — «Комінтернівці ідуть в народне ополчення». В ней говорилось: «З величезним натхненням робітники і службовці, інженерно-технічні працівники заводу ім. Комінтерну обговорюють угоду між СРСР і Великобританією про спільні воєнні дії проти гітлерівської Німеччини. <…> При записі в народне ополчення в цехах створювались черги. Кожен бажає першим подати заяву про своє бажання зі зброєю в руках захищати свій завод, своє місто, надавати допомогу Червоній Армії в розгромі фашистських варварів і убивць. Першими записались понад 50 робітників. В своїх заявах вони пишуть, що мають уже певний досвід боротьби з німецькими інтервентами і іншими бандитами, які зазіхали на нашу рідну землю, і що вони битимуть ворога до повного його знищення. В народне ополчення записались понад 40 дівчат і жінок.
Щодня, згідно з наміченими планами, проводяться заняття по стройовій підготовці, вивченню матеріальної частини гвинтівки та її бойових властивостей. Окремі підрозділи проходять практичну стрільбу з гвинтівок. Санітарний взвод регулярно вивчає протиповітряну оборону і медично-санітарну службу. Всі трудящі заводу палають бажанням якнайскоріше оволодіти воєнними знаннями, щоб уміло і влучно разити фашистських катів».
З июля по радио выступил руководитель государства Иосиф Сталин, а спустя три дня в киевской газете «Комуніст» появилось обращение ЦК КП(б)У, Президиума Верховного Совета и Совета Народных Комиссаров УССР к трудящимся Украины с призывом к борьбе с захватчиками. В нем ставился вопрос выбора: «Жити у вільній Україні або впасти в рабство під ярмом Гітлера — так тепер стоїть питання перед українським народом». Обращение было проникнуто оптимизмом, выраженном в резкой, наверное, единственно тогда возможной форме: «<.. > Проклятий ворог віроломним нападом захопив частину нашої рідної України. Це не може налякати наш могутній войовничий народ. Німецьких псів-рицарів рубали мечі воїнів Данила Галицького, рубали їх і шаблі козаків Богдана Хмельницького, кайзерівські полчища знищив український народ під керівництвом Леніна в 1918 році. Завжди ми били німецького розбійника, а тепер ми навіки відрубаємо йому лани, залиті кров’ю багатьох народів <…>».
Коминтерновцы со всей ответственностью восприняли обращения лидера государства и руководителей республики. В то время высокими темпами шла коренная перестройка работы предприятия (это происходило в стране повсеместно) в связи с требованиями войны. Коллектив каждого цеха взял на себя повышенные обязательства по выпуску продукции, необходимой фронту. В спеццех № 7 перевели ряд рабочих и технических специалистов из других подразделений завода. Строительство заложенных и начатых постройкой еще в 1939-1940-м годах торпедных катеров тогда значительно ускорили. В короткий срок они были почти полностью готовы. Вскоре корпуса катеров отбуксировали в Севастополь, а оттуда — в район Керчи. Там их полностью оснастили соответствующими вооружениями и привели в боевую готовность.
По рассказам ветеранов завода, первые такие катера еще не имели торпедных аппаратов: торпеда сбрасывалась за корму со слиповой тележки, и в тот момент катеру приходилось отворачивать от предыдущего курса, открывая ей путь к цели. В воде начинал работать двигатель запущенного снаряда, и он двигался в заданном направлении. Такая конструкция была усовершенствована — на катерах стали устанавливать торпедные аппараты.