«СОЗ» в Херсоне

Written by adminkordi. Posted in Старый Херсон Сергея Сильванского

Первое выступление театра «СОЗ» в Херсоне, в помещении Гостеатра имени Луначарского, состоялось 15 октября 1929 года. То была премьера постановки Терентьева «Інкогніто», которая, по утверждению итальянского слависта Марцио Марцадури, представляла собой монтаж из «Ревизора» Николая Гоголя и пьесы «Приезжий из столицы» Григория Квитки-Основьяненко, написанной в 1827 году и весьма походившей по сюжету на это произведение Гоголя. Как отмечает итальянский исследователь, в сущности, «Інкогніто» было переделкой нашумевшей постановки «Ревизора», осуществленной Терентьевым в Ленинграде, а новое название было дано пьесе в честь актрисы Эмилии Инк — с намеком на ее фамилию.

Музыку к спектаклю написал Владимир Кашницкий. В местной газете было сказано, что открытие зимнего сезона 1929-1930 годов начнется «закрытой постановкой ЛКСМУ», которая будет показана «исключительно для молодежи», а потому «ячейки должны предварительно выделить своих представителей для покупки билетов в ОК ЛКСМУ». Таким образом, херсонская молодежь (и не только), направляясь в местный театр, ожидала увидеть какой-то очень советский, соцреалистический спектакль, поставленный заезжим театром «исключительно для молодежи». О том, что получилось в результате, было подробно рассказано в статье некоего Ан.Днипрового «Кличемо на певну дорогу», опубликованной в «Наддніпрянській правді» 20 октября 1929 года. Вот как автор охарактеризовал и сами авангардистские постановки Игоря Терентьева — «Інкогніто» и «Мина Мазайло» по одноименной пьесе украинского драматурга Миколи Кулиша, — и театр «СОЗ»:

<«…> Цьогорічний театральний сезон почався з вистав непоганого українського колективу «СОЗ» зі свіжим і новим для херсонського глядача репертуаром.

Громадські організації правильно зробили, організувавши масові відвідування театру «СОЗ» робітничим глядачем, комсомолом і трудящою молоддю.

Як ніколи, цього року широкі маси трудящих Херсона прикували свою увагу до театру.

Почувається бажання мас не тільки стати одвідувачами театру, але й його критиком і помічником; маси часто-густо прощають молодому театрові численні його помилки і прагнуть допомогти йому стати на ноги. Глядач робить свої замовлення, вимагає потрібної йому театральної продукції.

Які ж помилки театру нервують робітничого глядача, непокоять його за долю сезону і самого колективу?

Глядач приходить до театру, бачить непогану гру низки акторів, але вся вистава для нього незрозуміла, вона не бере його за живе, він бачить низку абсолютно незрозумілих.для нього сцен, зайвих, недоречних і незрозумілих циркачеських вибриків, непотрібних кривлянь, штучних, надуманих людей, яких він не бачить в житті. Глядач запитує.

Режисер Терентьєв каже під час обговорення вистав в театрі:

— Давайте я поясню вам, чому ми робимо ту чи іншу сцену саме так, як ви її бачите.

Але глядач всього не розпитає.

Для чого показувати собаку і говорити: «Се лев, а не собака»? Мистецтво — в простоті. Коли ви даєте просту сцену — це непогано. Але для чого заплутувати інше?

Для чого глядачеві, замість того, щоб скупчувати увагу на соціяльних питаннях, що їх розв’язує п’єса, концентрувати увагу на розгадках? Для чого актори перекидають стільці? Для чого серед дії в «Інкогніто» [на сцену] виходить якийсь професор і щось говорить (не кінчаючи) про музику? Для чого робиться багато подібних трюків?

Дайте в театрі живих людей! Хай вони зрозумілою дією ставлять перед глядачем і розв’язують пекучі соціяльні проблеми. Ось вимога нашого робітничого глядача театрові «СОЗ». Непогано вносити в театр динаміку, фізкультуру, навіть окремі циркові елементи.

Але це непогано, коли воно буває до речі, до місця, коли воно допомагає глядачеві зрозуміти п’єсу.

Але для чого чіпляти до трактора голоблі, коли вони не потрібні?

Для чого виносити циркачество? Щоби ним відволікалася увага від основного, перешкоджало розуміти п’єсу?

Для чого театрові, що хоче стати пролетарським, вдаватися до сексуальності? Це вже найгірше від буржуазного театру.

Для чого Міні Мазайлу, щоб показати свою упертість, треба так упиратися головою в стіну, щоб видно було не упор упертої голови в стіну, а зовсім іншу частину тіла?

Для чого?..

Та цих «для чого» в оформленні вистав дуже багато, і всього не перелічиш.

Іде глядач з театру і лає українську культуру, лає весь колектив. Лає, бо не знає, що з культурою і з колективом це робить лише режисер своїм оформленням.

Витрачати кошти на театр, що його не розуміють маси, для обслуговування масового глядача, витрачати для цього непогані акторські сили і час глядача — це розтрата на культурному фронті.

Краще зробив би колектив і для себе, і для мас, і для української пролетарської культури, краще обслуговував би маси, подаючи свою продукцію в зрозумілому масам оформленні.

Це не відкидає потрібної лабораторно-експериментальної роботи театру. Цим він може і повинен займатися поруч, вносячи нове, вдосконалене й зрозуміле в свої вистави.

Але не треба зловживати терпінням і нервами глядача, бо він берегтиме їх від театру.

А колектив, повернувши на такий шлях, міг би стати непоганим міжокруговим театром, що посів би рівне місце серед хороших театрів України. Не пошкодило б театрові переглянути і склад трупи, і розстановку в ній людей.

Може б, скажемо, десь в балеті акторка Інк, що виступає в недру-горядних ролях, і була б на місці, але її кривляння й голос, що його не чути вже в 4-му ряді, різко кидаються глядачеві, що поруч цієї акторки бачить у менших ролях сильніших акторів.

Гадаємо, що насамперед Созівський колектив сам мусить, урахувавши наші зауваження, обміркувати їх і стати на певний шлях. Коли внутрішніми силами це зробити не вдасться, не пошкодило б втручання зовні, щоби культурні цінності, які ми маємо, були б використані з найбільшою доцільністю для української пролетарської культури».

После такой гневной рецензии Терентьеву удалось показать в Херсоне только еще по одному разу свои спектакли «Інкогніто» и «Мина Мазайло». Большего власть вынести не смогла. Как результат, в «Наддніпрянській правді» уже 25 октября появилась грозная статья под названием «Колектив «СОЗ» потребує термінової допомоги», в которой заявлялось о том, что авангардистские постановки неприемлемы для рабочего зрителя. При этом особо подчеркивалось, что на их подготовку были потрачены «великі кошти». О Терентьеве же прямо говорилось, что «відповідальним керівником [театру «СОЗ». — С.С.] перебуває людина, що має взагалі далеке відношення до мистецтва». Атмосфера в театре характеризовалась как удушливая, и особо подчеркивалось, что все попытки актеров критиковать его руководство приводили только к запугиванию и навешиванию ярлыков. «Це стане ще більш зрозумілим, — прозрачно намекал на Терентьева автор статьи, — коли познайомитися з соціяльним походженням декого з керівників». Эта разгромная «рецензия» заканчивалась веским советом «кому надо» «обстежити й перевірити стан театру, освіживши керівництво і тим допомігши колективові стати на здорові ноги».

Спустя месяц после начала гастролей театра «СОЗ» в Херсоне из Киева приехала комиссия с целью, как было сказано в местной газете, «обслідувати коллектив театру». Она организовала 15 ноября закрытый просмотр авангардистских постановок Терентьева «Інкогніто» и «Мина Мазайло». В газетном объявлении об этом событии также сообщалось: «На перегляд запрошено представників партійних, радянських, професійних і громадських організацій Херсону, робкорів і робітників усіх підприємств». Выводы комиссии оказались неутешительными для Игоря Терентьева: его сместили с поста руководителя театра «СОЗ», и он был вынужден досрочно уехать из Херсона. Как пишет Марцио Марцадури, после провала с «СОЗом» режиссер-новатор отправился дальше на юг: по приглашению левого украинского режиссера М.Терещенко, руководившего Одесским драматическим театром имени Революции, Терентьев поставил в Одессе пьесу Александра Афиногенова «Чудак». Премьера состоялась 6 января 1930 года. Но то был последний большой спектакль Терентьева…

А в его отсутствие в Херсоне в самом срочном порядке был сменен репертуар театра «СОЗ», и местный зритель больше не увидел терентьевских постановок «Інкогніто» и «Мина Мазайло».