Авантюрист із гетьманською булавою. Самійло Зборовський
VII половині XVI століття Запорозька Січ стала міцним оплотом волі у пониззі Дніпра. Низова республіка жила своїм окремим, незалежним ні від короля, ні від сейму Речі Посполитої, життям. Тож не дивно, що туди масово посунули різного роду авантюристи, які іноді ставали на чолі цього християнського лицарського ордену. Деякі з них залишили слід не лише в історії Запорожжя, але й в його топоніміці. Таким був, наприклад, польський шляхтич Самійло Зборовський.
ляхєтний рід Зборовських походив з-під Сандомира. Самійлів батько Мартин, краківський каштелян, відзначався надзвичайною хоробрістю й бунтарським духом, притаманним всьому шляхетському стану Речі Посполитої. Але його син був, до того ж, і вправним воїном. Самійло Зборовський відзначився у Лівонській війні з Московією, за що отримав чин ротмістра. Та підчас коронації Анрі де Валуа 1574 року він був ображений шляхтичем Яном Тенчинським біля брами Краківського замку. На допомогу Тенчинському прийшов перемиський каштелян Ваповський, але Зборовський вбив його.
Відчайдушному дуелянтові загрожувала смертна кара, тож він мусив шукати притулку і знайшов його в трансильванського воєводи Стефана Баторія, котрий невдовзі за допомогою Зборовських оволодів польським престолом. Та згодом з’ясувалося, що новий король не має сили скасувати винесений Зборовському вирок, тож Самійлу довелося втікати на Запорожжя. До того ж, козаки, з якими він познайомився під час Лівонської війни, запропонували йому гетьманську булаву та похід у південно-західні землі Московської держави. Збірним пунктом Зборовський визначив Путивль. Несподівано туди прибули посли від молдавського господаря Петру Шкьотула та кримського хана Мухаммед-Гірея. Обидва можновладці не знали справжніх намірів Зборовського і побоювалися, що він має на меті походи у їхні землі, а отже, бажали купити собі спокій. Господар запропонував Самійлові 500 коней, а хан — право на Молдову.
Навесні 1583 року Зборовський у супроводі загону шляхтичів, гайдуків та улюбленого кухаря рушив Дніпром униз. Біля Канева його зустріло запорозьке посольство й привітало промовою. Зборовський обдарував козаків і відпустив їх на Низ. Дійшовши до Псла, він звернувся до місцевого старости (представника державної влади, посада якого дорівнювала графу у Франції) з проханням про допомогу для походу на Московію, але отримав відмову і змінив свої наміри. Натомість, польський авантюрист вирішив скористатися пропозицією Мухаммед-Гірея і зайняти трон Молдови.
Зборовський зі своїми супутниками вирушив далі. На Самарі він зустрів ватагу козаків, які заготовляли для Січі м’ясо та рибу. Поблизу порога Ненаситця його підстерегла засідка запорожців. Низовики підозрювали, що Зборовський йде з метою упокорити їх, проте він розвіяв їхні сумніви щодо своїх планів. У супроводі 80 запорозьких лоцманів байдаки Зборовського попливли далі, але більшість шляхтичів з його загону, злякавшись грізного Ненаситця, розбіглася. Та сам авантюрист успішно подолав пороги і зупинився на острові Хортиця біля руїн замку Дмитра Вишневецького, а невдовзі прибув на Січ.
Головна твердиня низових козаків знаходилася на той час на острові Томаківка (нині — в межах міста Марганець на Дніпропетровщині, частково затоплений водами Каховського водосховища). Ось як пише про нього польський історик XVI століття Мартин Бєльський: «Є і третій такий острів на Дніпрі, котрий зветься Томаківкою, на якому переважно мешкають низові козаки, оскільки він є для них найкращим укріпленням». Тут могли б жити до двадцяти тисяч чоловік та чимало коней. До того ж, Томаківка мала велике й багате на рибу озеро.
Запорожці радо прийняли Зборовського і наступного дня скликали Раду, на якій обрали його гетьманом. Найбільше зацікавив товариство запропонований польським авантюристом план походу на Молдову. Та задля цього треба було домовитися з кримським ханом про мир. Місцем переговорів визначили урочище Карай-тебен (нині — село Бережанка Верхньорогачицького району Херсонської області), де зазвичай відбувався розмін полоненими між запорожцями та татарами.
У призначений час Зборовський з’явився у Карай-тебені, де зустрівся з послами Мухаммед-Гірея. Козацькому гетьману вручили багаті подарунки й одягли в особливий халат, назвавши його ханським сином. Від запорожців же за право Зборовського на молдавське господарство вимагали небагато: дочекатися на Дніпрі повідомлення від султана і втриматися від нападів на татарські володіння.
Під час переговорів гетьман дізнався, що хан готується до спільного з турками походу у Персію. Авантюрна вдача козацького ватажка і тут дала себе знати: він вирішив запропонувати султанові свої послуги у цій війні. Домовившись з ханським мусталіком (повноважним представником) про місце зустрічі, Зборовський повернувся на Січ.
Проте на Раді з’ясувалося, що йти у Персію хоче лише незначна частина козацтва. Коли ж гетьман став погрожувати силою упокорити незгодних, його ледве не втопили у Дніпрі. Тоді Зборовський вклонився товариству і, покликавши до себе кошового отамана, сказав, що ні на кого зла не тримає, бажаючі можуть йти у похід, решта залишиться на Запорожжі за умови миру з татарами.
Щойно товариство заспокоїлося, як прибули посланці від Мухаммед-Гірея, які сповістили, що хан готовий прийняти послуги Зборовського у війні з Персією і гарантує йому цілковиту безпеку.
Гетьман наказав привести коня, але той виявився надто норовливим, тож почали шукати іншого. Тим часом до Зборовського підійшов його улюблений кухар і запропонував скуштувати щойно приготованої щуки. Поки гетьман їв, привели спокійнішого коня. Зборовський вже хотів сідати у сідло, але перед тим звернувся до татарських посланців з вимогою поклястися у його безпеці. Але ті відповіли, що заприсягнутися має ханський мусталік, який чекає по той бік Дніпра. Але раптом козаки підхопили свого ватажка на руки і понесли до берега. Сівши на човни, вони випливли на середину Дніпра і почали обстрілювати ханське посольство. З’ясувавши всю небезпеку, татари кинулися навтьоки, а запорожці, причаливши до берега, привели до гетьмана кількох християнських невільників, які втекли з татарського полону. Ті розповіли, ніби хан намагався взяти Зборовського в неволю, а його козаків посадити на палі. Лише так козакам пощастило відмовити гетьмана від походу в Персію.
Тим часом Самійло Зборовський отримав кілька листів від свого брата Криштофа. У них йшлося про те, що Стефан Баторій, забувши послуги їх роду при обранні на польський престол, наблизив до себе головних їхніх ворогів — Замойських. Криштоф усіляко ганьбив короля й закликав Самійла покинути Запорожжя та їхати до Польщі. Водночас, він сподівався на підтримку низових козаків, а відтак, вимагав примирення з турками і татарами.
Проте уникнути сутичок, принаймі прикордонних, було просто неможливо, хоч Зборовський, намагаючись стримати козаків, роздав старшині все своє наявне майно, коней, зброю, гроші та одяг. Але йому довелося відстоювати й інтереси козацтва. Справа в тому, що на той час Січ щойно розпочала добування солі у Прогноївських озерах (нині — в межах села Геройське Голопристанського району Херсонської області), турки ж постійно заважали цьому. Зборовський вирішив супроводжувати своїх промисловців з озброєним загоном на човнах на випадок турецького нападу. Коли ж ескадра, вислана очаківським пашею, атакувала козаків, він удаваним відступом заманив їх у вузьке місце. Турки не зважилися вступити у бій та відійшли. Відтоді ця місцевість отримала назву «Кут Зборовського» (нині — поблизу села Стара Збур’ївка Голопристанського району Херсонської області).
Нарешті Зборовський зважився на похід у Молдову. Він вирішив йти спочатку Дніпровським, далі — Бузьким лиманом, потім — Бугом до Пробитого шляху. Рікою пустили лише човни з припасами та рибальськими снастями, а самі козаки — хто кінно, хто пішо — мали просуватися берегом.
Вийшовши у Дніпровський лиман, Зборовський вирядив кінноту до Пробитого шляху. Цей загін по дорозі захопив у полон 13 турків, сповістивши про це гетьмана, та рушив далі. Сам же Зборовський, зробивши запаси дичини та риби на островах в гирлі Дніпра, йшов лиманом, не передбачаючи жодної небезпеки. Але раптом на обрії з’явилося 9 турецьких галер та безліч човнів. Не наважуючись вступити у бій, козаки пристали до берега. Турки кинулися переслідувати їх, але одна з ворожих галер сіла на мілину. Зборовський вирішив взяти її на абордаж, проте турецький флот відкрив вогонь, і запорожці знов мусили відступити і закріпитися на березі лиману. Турки спробували атакувати козаків, зайшовши їм у тил. Спочатку запорожці хотіли рятуватися втечею, але Зборовський зупинив їх словами: «Чи ж вам так чинити, коли всі народи певні, що мужністю ніхто не зрівняється з вами?». Підбадьорені гетьманом, козаки відбили атаку, скинувши ворога у Дніпро.
Після цього Зборовський вирішив, дочекавшись ночі, обійти турецьку ескадру і пробитися до гирла Бугу. Але тут запорожці потрапили під перехресний вогонь і зазнали значних втрат. У Зборовського залишилося лише 8 човнів, на яких лежали поранені козаки і трохи продовольства. Із такими силами він дістався гирла Бугу (ймовірно, в межах сучасного Миколаєва). Але становище козаків виявилося надто скрутним: продовольство закінчилося, рибальські снасті пропали, а місцевість виявилася бідною на дичину. Проте в гирлі Бугу Зборовський зустрів свій кінний загін, і його сили зросли до 2 500 чоловік.
Залишивши піхоту в гирлі Бугу, гетьман вирішив йти з кіннотою вперед. У степу не виявилося жодного звіра, і козаки мусили харчуватися, головним чином, жолудями з дубів, які іноді траплялися на їхньому шляху. Тут Зборовський зустрів своє посольство, вислане ним раніше до Молдови. Козацькі посланці також перебували у жалюгідному стані, розжившись лише рибальськими снастями, які захопили в дорозі. З’ясувалося, що цей загін, не зустрівши молдован, потерпав від голоду, як і решта козацького війська.
Щойно запорожці встигли підживитися виловленою рибою, як розвідники принесли звістку, що неподалік з’явився загін молдавської кінноти. Зборовський наказав атакувати молдаван, щоб відняти в них харчі. Але загін зник так само несподівано, як і з’явився.
Гетьманові не залишалося нічого іншого, як повернутися до табору своїх головних сил у гирлі Бугу, облишивши свої честолюбні наміри щодо Молдови. Він застав козаків у дуже скрутному становищі: вони їли оленячі ратиці, роги, старі кістки диких тварин. Зборовський довів своє військо до Саврані та Брацлава, а сам повернувся на батьківщину.
Та й у Польщі фортуна не була сприятливою до козацького гетьмана. 13 травня 1584 року в селі Пекарі його схопив канцлер Ян Заморський і відпровадив до Кракова. Зборовського звинуватили у зв’язках з Габсбургами, яких він нібито хотів посадити на польський престол. За зраду шляхетського стану його засудили на смерть і, за наказом короля, стратили за брамою Краківського замку 26 травня 1584 року. Так закінчив своє сповнене пригод, схоже на авантюрний роман життя лицар-романтик, козацький гетьман Самійло Зборовський.