Перегорнута сторінка історії: Херсонський юридичний інститут (1973-2011) (Водотика С.Г., Савенок Л.А.)
Водотика С.Г., Савенок Л.А. (м.Херсон)
Приїхавши з відпочинку ввечері неділі 21 серпня 2011 р. автори статті, на той час науково-педагогічні працівники Херсонського юридичного інституту МВС України, у поштовій скрині знайшли два білих конверти. У них були стандартні листи-повідомлення, датовані 4 серпня 2011 р., наступного змісту: «Шановний… Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 727-р Херсонський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ ліквідовано». Підписав генерал-майор міліції М.П.Пихтін вже не в якості ректора, а як заступник голови ліквідаційної комісії. Отже, Херсонський юридичний інститут, який херсонці звично називали «школа міліції», став частиною історії міста.
Між тим за рік до цього, у травні 2010 р., Херсонський юридичний інститут відсвяткував своє 35-річчя. Ніби передчуваючи майбутнє до ювілею було підготовлене солідне видання «Херсонський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ. Історія і сучасність (1973-2008)» [1] з історії єдиного в нашому місті спеціалізованого юридичного вищого навчального закладу, що готував офіцерів міліції та цивільних спеціалістів з вищою освітою.
Поринемо в історію. 1 лютого 1973 р. Управління внутрішніх справ Херсонського облвиконкому за погодженням із обласною та міською владою розробило та внесло пропозицію про відкриття в Херсоні стаціонарного навчального закладу міліції. «Промотором» цієї справи виступив генерал-майор міліції Борис Максимович Персіанов, тодішній начальник Управління внутрішніх справи Херсонської області, а згодом, з жовтня 1982 р. по жовтень 1988 р., начальник навчального закладу. Борис Максимович пройшов типовий шлях керівника тих часів — кременчуцький підліток повоєнного періоду закінчив Херсонську морехідне училище і назавжди пов’язав свою долю з Херсоном. Далі протягом 1953-1969 рр. він пройшов шлях кар’єрної драбини від майстра суднобудівного заводу до керівника Суворовського району, а у лавах міліції у 1970-1981 рр. очолював управління міліції Херсонщини. Йому був притаманний комплекс професійних, управлінських і людських рис, який дозволив бачити за повсякденною «текучкою» перспективу. Борис Максимович став знаковою постаттю в історії «школи міліції». Показово, що й закінчив він свій життєвий шлях на робочому місці начальника навчального закладу.
31 травня 1973 р. тодішній міністр внутрішніх справ М.А.Щолоков підписав наказ № 0242 про створення Херсонської міжреспубліканської школи підготовки молодшого та середнього начальницького складу МВС СРСР. Урочисте відкриття школи відбулось 3 червня 1974 р.
Як навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ інститут неодноразово міняв назву:
1973 — 1983 рр. — Міжреспубліканська школа підготовки молодшого та середнього начальницького складу МВС СРСР;
1983 — 1991 рр. — Херсонська спеціальна середня школа міліції МВС СРСР;
1991 — 1992 рр. — Херсонська спеціальна середня школа міліції МВС України;
1992 — 1997 рр. — Херсонське училище міліції МВС України;
1997 — 2002 рр. — Херсонський факультет Запорізького юридичного інституту МВС України;
З 13 березня 2002 р. — Херсонський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ (з вересня 2005 р. -Херсонський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ).
За цей час навчальний заклад очолювали: полковник міліції Г.П. Шевченко (1973 — 1975 рр.), полковник міліції О.А. Долішній (1975 -1982 рр.), генерал-майор міліції Б.М. Персіанов (1982 — 1988 рр.), полковник міліції Л.І.Величко (1988 — 1992 рр.), генерал-майор міліції А.М.Потапенко (1992 — 1995 рр.), полковник міліції, кандидат педагогічних наук О.Ю. Пащенко (1995 — 2000 рр.), генерал-майор міліції, кандидат педагогічних наук М.М. Дідик (2000 — 2003 рр.), генерал-майор міліції, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Г.О. Пономаренко (2004 — 2007 рр.), генерал-майор міліції, кандидат юридичних наук М.П. Пихтін (2008 — 2011 рр.).
Херсонська школа міліції у 1973 — 1996 рр. продовжила освітні традиції Херсона, закладені на початку XIX ст. знаними діячами нашого краю — генерал-губернатором Новоросії А. де Рішельє і князем М.С. Воронцовим. Йдеться про підготовку за сучасною термінологією фахівців-бакалаврів чи точніше фахівців із середньою спеціальною освітою, завжди потрібних місту та краю — моряків, вчителів, медичних працівників, суднобудівників, агрономів тощо. Показово, що за переписом 1897 р. серед населення всіх міст Підросійської України з середньою спеціальною освітою доля херсонців була найвищою.
Проте життя невпинно підвищувало стандарти до фахового рівня юристів, в тому числі в міліцейських погонах. Вкрай загострилась ця проблема в середині 1990-х років, коли значно зросла злочинність в державі й потрібними стали фахівці більш високої кваліфікації. Тоді на базі середніх спеціальних закладів МВС України виникли вищі навчальні заклади в Одесі, Сімферополі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Івано-Франківську. Та й змінився контингент курсантів, які потребували більш тривалої та фундаментальної підготовки. Скажімо, з 1992 р. до складу курсантів стали зараховувати молодь після закінчення школи — раніше курсантами ставали лише демобілізовані з лав збройних сил. Вже 1995 р. таких осіб налічувалось 95% серед першокурсників. Невдовзі серед курсантів з’явились дівчата.
Постановою Кабінету Міністрів України № 526 від 29 травня 1997 р. на базі Херсонського училища міліції МВС України було створено Херсонський факультет Запорізького юридичного інституту МВС України. Почався принципово новий етап в історії навчального закладу. Наголосимо, що це був закономірний і цілком підготовлений перехід до нового статусу, який у буквальному сенсі може бути ілюстрацією до дії закону діалектики про перехід кількісних змін у якісні. Накопичений за 24 роки існування школи досвід навчально-виховної роботи, ґрунтовна матеріальна база, сформований кадровий потенціал дозволили практично «на ходу» здійснити цей перехід.
Природно, що певна частина колективу зустріла новації неоднозначно, оскільки новий статус вимагав суттєвих змін. І все ж працівники закладу здолали цю висоту. Запорукою цього стало декілька факторів. По-перше, чітка позиція керівництва — О.Ю. Пащенка, М.А. Слюсаря, Б.П. Кривцуна, А.П. Гукасяна, І.М. Нікішенка. По-друге, особистий приклад абсолютної більшості ветеранів школи міліції, передусім А.С. Морозова, О.І. Кириленка, Т.Ф. Слєпченко, М.М. Новікова і наявність серед них двох кандидатів наук — юридичних І.Л. Бородіна та філософських В.В. Задорожнього. По-третє, колектив поповнився досвідченими фахівцями-практиками, які виявили бажання займатись науково-педагогічною роботою — М.І. Шерман, В.В. Гевко. Г.В. Юркова. Нарешті, традиції і досвід вищої школи принесли в інститут науково-педагогічні працівники вузів міста — кандидати наук, доценти І.В. Безуглова, С.Г. Водотика, Л.А. Савенок. їх ряди невдовзі поповнили кандидати наук В.М. Демченко, І.І. Марунич, О.М. Нечипоренко, О.Б. Пришва, О.В. Шорохов та інші. Інакше кажучи, базою Херсонського юридичного інституту МВС України стало поєднання потенціалу «школи міліції» та вузів системи МВС України з досвідом і напрацюваннями інших вузів Херсона. Додамо, що значну практичну допомогу у становленні інституту надала тодішній Начальник Слідчого управління МВС України в Херсонській області Г.О. Пономаренко — у майбутньому ректор інституту, генерал-майор міліції, доктор юридичних наук, професор.
Далі розпочалась цілеспрямована робота по формуванню науково-педагогічного складу — основи функціонування вищого навчального закладу. Так, за 1998 — 2002 рр. в інституті була захищені одна докторська і чотири кандидатських дисертації, п’ять викладачів здобули вчене звання доцента. Станом на 1.01.2001 р. в інституті працювало 54 науково-педагогічних працівника на постійній основі, в тому числі три доктора наук, професора та 17 кандидатів наук, доцентів.
З 1998 р. розпочалось підготовка цивільних студентів. Про масштаби підготовки свідчать такі дані: 1999 р. набір на перший курс стаціонару становив 140 курсантів, в тому числі 24 дівчини, з 9 регіонів України -Херсонської (69%), Миколаївської (25%), Кіровоградської (12%) областей, Закарпаття, Криму, Одещини, м. Севастополя. Якщо додати ще 53 слухача відділення заочної форми навчання та 132 студентів (наполовину стаціонару і заочників), то ми будемо уявляти кількість підготовки юристів вищої кваліфікації. Скажімо, у 2000 р. в інституті навчалось на стаціонарі 707 осіб (520 курсантів і 179 студентів) та 199 осіб на заочному відділенні (119 слухачів-міліціонерів та 80 студентів). Безумовно, порівняно з провідними вузами Херсона це так багато. Проте, слід врахувати, по-перше, що це був вузькоспеціалізований інститут, і, по-друге, порівняно невеликі обсяги підготовки робили його затишнішим, дозволяли предмет ніше порівняно з великими вузами здійснювати навчальну й виховну роботу, як кажуть, дійти до серця кожного курсанта і студента.
Наголосимо, що для підготовки кваліфікованих спеціалістів-правників інститут мав належну навчально-матеріальну базі: 5-по-верховий навчальний корпус, п’ять лекційних аудиторій на 125 місць кожна з мультимедійним обладнанням, 13 навчально-методичних спеціалізованих кабінетів для проведення практичних занять, три комп’ютерних класи, 30 звичайних аудиторій, 5-поверховий гуртожиток на 500 місць, кримінальний полігон, дві спортивну залу, спеціальні зали для атлетичної та спеціальної фізичної підготовки (йдеться про рукопашну самооборону), стадіон, стрілецький тир, актову залу. Навчальний процес забезпечували дві бібліотеки, науково-педагогічний склад був забезпечений кабінетами з персональними комп’ютерами, сканерами і принтерами, працюючим інтернетом.
Природно, все це було наслідком цілеспрямованої роботи всього колективу по зароблянню грошей, оскільки державного фінансування не вистачало. Йдеться про сільгоспроботи курсантів, працю викладачів на різноманітних курсах, організованих на базі закладу, — підвищення кваліфікації співробітників міліції, першопочаткової підготовки майбутніх міліціонерів, підготовчі курси для абітурієнтів та інші освітні послуги на комерційній основі.
Звичайно, що історія інституту писалась всім колективом. Проте роль лідерів багато в чому є визначальною, а у вищому навчальному закладі системи МВС України у багатьох відношеннях вирішальною. За період 1997 — 2011 рр. його послідовно очолювали О.Ю.Пащенко, М.М.Дідик, Г.О.Пономаренко, С.В.Діденко і М.П.Пихтін, причому кожний з них в історії інституту зіграв на ректорській посаді важливу роль.
Так, набуття статусу інституту навчальним закладом пов’язане з діяльністю начальника Херсонського училища міліції МВС України, полковника міліції, кандидата педагогічних наук, доцента Олександра Юхимовича Пащенка. Саме на його долю випала місія очолити процес перетворення середнього спеціального навчального закладу у вищий навчальний заклад системи МВС України. На середину 1990-х років настав слушний час для втілення в життя цієї ідеї, яка з’явилась ще у кінці 1980-х, і реалізації якої завадив розпад СРСР.^ О.Ю.Пащенко очолював навчальний заклад протягом 1995 — 2000 рр. Йому вистачило мужності, енергії, натхнення, волі, цілеспрямованості та багатьох інших рис особистої вдачі для керування вкрай складним процесом трансформації середньої школи міліції в юридичний інститут. Став у нагоді і значний попередній життєвий і професійний досвід Олександра Юхимовича, особливості його світосприйняття й української національної ментальності. Розпочавши службу в органах внутрішніх справ у 1969 р. він до 1995 р. пройшов шлях від слідчого до заступника начальника Управління внутрішніх справ МВС України у Херсонській області. Сам себе він вважав передусім херсонцем (неодноразово відмовлявся від пропозицій кар’єрного підвищення в інших областях держави), слідчим і оперативником — дбайливо зберігав фахову літературу, із захопленням ділився з курсантами і колегами спогадами — уроками з досвіду практичної роботи, не приховував від курсантів труднощі служби «на землі», з особливою турботою ставився до тих курсантів, які прийшли на студентську лаву з армії чи служби в міліції.
Наголосимо, що О.Ю.Пащенку першому з керівників довелося керувати науково-педагогічним колективом і налагоджувати навчально-виховний процес у відповідності до вимог вищої школи. Він був категоричним прибічником поступових змін і не сприймав «революційні прориви» у цій делікатній справі. Як показав наступний перебіг подій, цілком слушно у розбудові вузу О.Ю.Пащенко виділив два пріоритети — забезпечення закладу науково-педагогічними кадрами та розвиток наукових досліджень. Він подав у цьому особистий приклад, одним з перших захистивши кандидатську дисертацію.
Наступний етап розвитку навчального закладу пов’язаний з іменем генерал-майора міліції, кандидата педагогічних наук М.М.Дідика, який очолював інститут протягом 2000 — 2003 рр. Він був призначений на посаду проректора-начальника Херсонського факультету Запорізького юридичного інституту наказом МВС України від 28.02.2000 р., пропрацювавши на цій посаді до 10.04.2002 р. З 10.04.2002 р. по 25.12.2003 р. Микола Михайлович обіймав посаду ректора Херсонського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ. Власне кажучи, саме ця зміна його посад засвідчила, що колишня школа міліції перетворилася (не лише фактично, а й юридично) у повноцінний вищий навчальний заклад системи МВС України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 304 від 13.02.2002 р.
З січня 2004 р. по березень 2007 р. інститутом керувала заслужений юрист України, полковник міліції, кандидат педагогічних наук, доцент (згодом генерал-майор міліції, доктор юридичних наук, професор) Ганна Олександрівна Пономаренко. З її приходом до інституту відбулося багато позитивних змін, своєрідним підсумковим вектором яких слід вважати комплексне завершення становлення інституту як вищого навчального закладу системи МВС України з підготовки фахівців для слідства і дізнання. Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 880 від 08.09.2005 р. «Про реорганізацію вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ» інститут востаннє змінив назву і продовжив свій шлях як Херсонський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ.
У цей час розгорнулась цілеспрямована робота щодо створення умов для подальшого поступу інституту на засадах Болонського процесу. Так, протягом трьох років число кафедр збільшилось з 12 до 16, повноцінну діяльність розпочав юридичний факультет для цивільної молоді, було успішно завершено процедуру акредитації. Вперше у своїй історії Херсонський юридичний інститут отримав належну нормативно-правову базу для стабільної роботи. Суттєво зміцнився кадровий потенціал закладу, передусім те кадрове ядро, на яке у своїй діяльності спиралась Г.О.Пономаренко.
Після Херсонського юридичного інституту Г.О.Пономаренко очолила Харківський національний університет внутрішніх справ, але продовжувала не просто «цікавитись» справами інституту, але й надавати конкретну допомогу не лише закладові в цілому, а й окремим його співробітникам, курсантам, студентам.
З березня 2007 р. до лютого 2008 р. інститут очолював полковник міліції, кандидат юридичних наук, доцент Сергій Володимирович Діденко. Зрозуміло, що невеличка приставка «в.о.» до посади будь-якого керівника (у нашому випадку — ректора) суттєво перешкоджає ритму діяльності будь-якого закладу, а тим більше міліцейського підрозділу. Проте, С.В.Діденку вдалося майже неможливе — він продовжив вже визначений курс інституту без суттєвих «рискань по курсу» (свого часу він закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут ім. адмірала С.О.Макарова і зберіг закоханість в море і кораблі). С.В.Діденко пропрацював у Херсонському юридичному інституті на посаді першого проректора до останнього дня його існування і, згідно морських законів, покинув «корабель» в числі останніх.
З лютого 2008 р. інститут очолив генерал-майор міліції, кандидат юридичних наук Микола Порфирович Пихтін. Нерідко у біографіях зустрічаються штампи на кшталт такого «походив з селянської родини», «пройшов всі щаблі службової драбини», «зберіг при цьому чуйність і людяність», причому такі пасажі застосовувались і застосовуються «за визначенням» майже до всіх помітних особистостей. Проте ці характеристики не девальвуються щодо генерала М.П.Пихтіна — він дійсно з селянської родини, дійсно пройшов шлях від рядового опера до начальника обласного управління, він дійсного зберіг людяність і чуйність, набутий нелегким життям і досвідом багаторічної роботи професіоналізм. Ініціативний і наполегливий, він не сприймав апатії, бездіяльності, показухи й імітацій. Як справжній опер генерал багато чого бачив доброго і не дуже в системі освіти, але відповідальний керівник брався за вирішення найскладніших справ, які обов’язково доводив до логічного завершення. Кредо М.П.Пихтіна лаконічне: «Я -військова людина, для мене — перш за все дисципліна, офіцерська честь, обов’язок». Причому дисципліну він розумів як комплексну рису діяльності, як антитезу непрофесіоналізму.
До речі, про дисципліну. Автори замітки попали в міліцейський вуз дещо несподівано практично сформованими науково-педагогічними працівниками, з чималим досвідом вузівської роботи. Природно, що було нелегко звикати і засвоювати нові вимоги, статутні відносини, фізичні та психологічні навантаження. Найбільш важко було виконувати звичні функціональні обов’язки викладача (лекційна, наукова робота тощо) зі службовими обов’язками офіцера міліції. Були проблеми, але
сьогодні можна стверджувати, що служба протягом 13 років у міліцейських погонах стала вагомою часткою нашого життя, значно вплинула на світобачення. Причому, ставлення до дисципліни суттєво в позитивному плані змінилось, виходячи з того, що самодисципліна є наріжним каменем соціальної відповідальності та адекватності змінам часу.
Що ж уявляв собою інститут на час свого 35-річчя?
У навчальному закладі налічувалось три факультети: факультет підготовки фахівців для підрозділів слідства (готував слідчих для підрозділів МВС України), де навчалось 520 курсантів; факультет заочного та дистанційного навчання працівників ОВС (109 слухачів); юридичний факультет, що здійснював підготовку фахівців за спеціальністю «правознавство» (господарсько-правова спеціалізація) на платних (госпрозрахункових) засадах (302 студенти на стаціонарі та 331 студент-заочник).
В інституті на постійній основі працював 91 науково-педагогічний співробітник, з них наукові ступені і вчені звання мали 56 осіб, або 61,5%. Серед науковців було 8 докторів наук (8,8%) з юридичних (4), історичних, педагогічних, філологічних і технічних наук; 49 кандидатів юридичних, педагогічних, філологічних, економічних, історичних, філософських, психологічних і політичних наук (в тому числі 20 кандидатів юридичних наук). Інакше кажучи, Херсонський юридичний інститут мав належний науково-педагогічний потенціал для підготовки фахівців-правників високого рівня. Серед них варті особистої згадки перші в історії нашого міста правознавці вищої кваліфікації — доктори юридичних наук, професори Ганна Олександрівна Пономаренко, Володимир Михайлович Бевзенко (обидва уродженці Херсонщини), Валентин Васильович Галунько і Іван Лук’янович Бородін. Науковці працювали на 16 кафедрах, більшість яких без перебільшення були унікальними для нашого міста: оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки, державно-правових дисциплін, спеціальної фізичної та вогневої підготовки, економіко-правових дисциплін, кримінального процесу, тактико-спеціальної підготовки, цивільного права та процесу, кримінального права та кримінології, криміналістики, адміністративного права та адміністративної діяльності, історії державності України та українознавства, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, економіки і фінансів, загально правових дисциплін, цивільного та екологічного права.
Херсонський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ разом з міліцією України і українським народом пройшов складний і славний шлях довжиною у 38 років. Сенс цього шляху полягав у поступовому утвердженні норм і стандартів правової, демократичної, соціальної держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Відповідно і міліція перетворювалась у демократичну структуру, метою якої є захист прав і свобод людини, а методи роботи у переважно соціально-сервісні. Природно, що при цьому Херсонський юридичний інститут творчо засвоював здобутки світової цивілізації з урахуванням вітчизняних соціально-правових та історичних реалій.
Підводячи підсумки слід наголосити, що головний резерв реального підвищення ефективності діяльності української міліції в цілому полягає у докорінній зміні філософії роботи з кадрами. Йдеться про комплексність і системність, органічне поєднання високоякісної юридичної та спеціальної підготовки, підвищення професійної майстерності, моральне виховання, прищеплення всім працівникам органів внутрішніх справ та правознавцям загостреного почуття справедливості та законності, що вдало здійснював Херсонський юридичний інститут.
Більше 10 тисяч вихованців Херсонського юридичного інституту працювали і працюють в усіх областях України і в першу чергу на Херсонщині, зарекомендували себе кваліфікованими та самовідданими правоохоронцями, адвокатами, нотаріусами — захисниками законних прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави. Багато з них обіймали й обіймають керівні посади у практичних підрозділах органів внутрішніх справ та інших правоохоронних структур, плідно працюють у науково-педагогічній сфері у провідних вищих навчальних закладах, зокрема після ліквідації вузу — у Херсонському державному університеті. Значна кількість випускників проявили справжню мужність і героїзм не лише в екстремальних ситуаціях при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, в зонах етнічних конфліктів у СРСР і Косово, але й у повсякденній непримиренній боротьбі зі злочинністю. Все це дозволяє впевнено заявити, що Херсонський юридичний інститут вписав славну сторінку в історію нашого краю.
Список джерел та літератури:
- Херсонський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ: Історія та сучасність (1973 — 2008). / Автор. Колектив: М.П.Пихтін — кер., В.В.Задорожній, В.М.Демченко, С.Г.Водотика, Л.А.Савенок, Г.В.Цибуленко, О.В.Шорохов. — Херсон: Видавець Чуєв С.М., 2008. — 356 с., 18 л. іл.