Кадри вирішують все
В серпні 1932 р. розпочали монтаж основних технологічних цехів. В жовтні 1934 р. роботи було завершено. Але продуктивна віддача цехів була низькою: машини і механізми використовувались не на повну силу і не давали того, що могли дати. Основна причина — нестача кадрів. Робітники, які приходили на завод, як правило, не були знайомі з новою технікою, мали найелементарніше уявлення про технологію консервного виробництва. Для підвищення їх професійного рівня майже за рік до пуску першої черги заводу було організовано шестимісячні курси майстрів консервної промисловості. Курси готували вакуумників, закатників, стерилізаторів, лаборантів-контролерів та інших спеціалістів, однак швидко забезпечити завод кадрами не могли.
Наступного року при заводі організовується школа ФЗН. Підприємство поповнювалось кваліфікованими робітниками, такими, як вакуумники Дмитро Чернявський, Лідія Сидоренко, Людмила Гусь і Федір Кравець, лаборанти Женя Варфоломєєва та стерилізатор Олександр Семенов. Деякі з них працюють зараз майстрами виробничого навчання в школі ФЗН, котру вони закінчили майже сорок років тому; Галина Ігнатенко і Павло Умрихін, пенсіонери; хіміки комбінату Ганна Колесникова, Ганна Назарова, Алла Ігнатенко та ін.
Заводові, що набирався сил, потрібні були не тільки робітники, а й досвідчені адміністративно-технічні кадри, які могли б управляти складним виробництвом. Зараз це може здатися дивним, але тоді ніяк не могли підшукати директора підприємства.
За рішенням міського комітету партії для зміцнення заводу керівними кадрами, створення партійного прошарку сюди було направлено групу комуністів, які мали досвід господарської і організаторської роботи. Нині один з них — Михайло Прокопович Прудський пригадує:
— Після закінчення Херсонського машинобудівного технікуму я одержав призначення на завод імені Петровського. Прийняли мене на хорошу посаду — техніком підготовки виробництва. Вступив кандидатом в члени ВКП(б). Радів, що почав виходити в ряди радянської інтелігенції. Такий був тоді партійний клич. І раптом викликають в партком.
— Ти читав учорашню газету? — запитує секретар. — Там рішення бюро міськкому опубліковано.
Я згадав, що в газеті було надруковано рішення про мобілізацію комуністів заводів імені Петровського, імені Комінтерна та інших підприємств міста для роботи на Херсонському консервному заводі.
— Ну й що ж? Читав, — відповів я. — Про подання допомоги консервникам?
— Так.
— При чому тут я? Мене це не стосується.
— Консервникам потрібно допомогти, — трохи підвищивши голос, сказав секретар парткому.
— Консерви варити не вмію! — почав заперечувати я.
На цьому розмова скінчилась, і незабаром я став консервником.
Десятки, сотні людей, партійних і безпартійних, молодих і літніх, хто за власною ініціативою, а хто згідно з рішеннями партійних, комсомольських, профспілкових організацій, влилися в ті дні у заводську сім’ю.
На посаду директора прийшла людина з великим організаторським талантом, розумний і далекоглядний керівник Федір Миколайович Гуцул.
Як зараз пам’ятаю, Федір Миколайович перш ніж прийняти якесь важливе рішення, обов’язково радився з товаришами по роботі, намагався вислухати якомога більше думок. І, як правило, це допомагало йому знаходити найбільш правильні рішення тих чи інших питань.
Федір Миколайович досить швидко вивчив виробництво, познайомився з людьми і енергійно продовжував розширювати завод, налагоджувати роботу його цехів, освоювати випуск нової продукції. Його бачили в цехах і вдень, і вночі, і в дні, коли добре йшли справи, і коли щось не ладилось. Він переживав невдачі, докладав усіх зусиль, щоб швидше їх усунути, радів разом з усіма успіхам, знав потреби робітників.
В 1932 р. після закінчення Одеського технологічного інституту консервної промисловості на завод прибули чотири молодих інженери: (Володимир Платонов, призначений на посаду начальника томатного цеху, його дружина, Віра Василівна, яка стала начальником овочевого цеху, Костянтин Мартінг, котрий очолив жерстяно-банкове виробництво, і Георгій Рибалкін — він став заступником начальника томатного цеху.
Ось і всі інженери, до того ж без життєвого і виробничого досвіду, бо прийшли на завод з студентської лави.
В наступні роки Одеський інститут продовжував направляти на завод своїх випускників. Серед них був і Сергій Кибанов, який зайняв посаду головного інженера.
Хороше поповнення одержало підприємство і з Московського інституту імені Плеханова. його випускники, які прийшли в томатний цех, — Н. Кирилов, Г. Ритов та А. Чеботарьов уже мали за плечима стаж практичної роботи.
Однак питання кадрів, як і раніше, було гострим. Тому часто були невдачі й прорахунки, тому виникали додаткові труднощі при монтажі та введенні в експлуатацію нового устаткування.
Коли в нижньотоматному цеху було завершено монтаж трьох ліній первинної обробки сировини і ліній вакуум-апаратів, виникли труднощі при їх пуску. Особливо багато довелось повозитися з вакуум-апаратами. Робітники, які не мали виробничого досвіду, не знали, як технічно правильно відрегулювати і підготувати апарати до роботи. Молоді інженери теж фактично проходили свою першу по-справжньому виробничу практику на заводі, вчились і росли, тому мало чим могли допомогти.
Під час пуску лінії були присутні італійські спеціалісти, що брали участь в монтажі. Хто-хто, а вони знали «секрети» фірми, котра поставляла заводу устаткування, але, не моргнувши й оком, стояли осторонь із розгубленим виглядом, ніби разом з усіма переживали невдачі, однак не вживали ніяких заходів.
Три доби старались робітники і все ж свого добились. Неполадки було ліквідовано. Одного дня, коли італійці ввійшли в цех, лінія працювала на повну потужність. Виробіток її доходив до 400 — 500 тисяч умовних банок томату-пасти.
Випуск першої партії пасти був для колективу заводу великою радістю і вилився в справжнє свято праці. Консервників тепло поздоровляли партійні організації, колективи сусідніх підприємств і установ.
Ця трудова перемога окрилила людей. Вони по праву тепер вважали себе справжніми спеціалістами своєї справи. (В наступні роки усі лінії вакуум-апаратів було введено до дії своїми силами, без запрошення іноземних спеціалістів.)
Певні труднощі виникли і під час пуску цеху консервованих томатів. Правда, особливої біди не було: не змогли відразу налагодити очищення помідорів від шкірочки, укладання їх в банки і заливання томатною пульпою. Та, незважаючи на нестачу кваліфікованих спеціалістів, колектив цеху справився зі своїм завданням.
Після стерилізації томатів було проведено дегустацію. Продукція одержала високу оцінку спеціалістів.
Одночасно з пуском цих двох цехів став до ладу і жерстянобанковий. В його налагодженні брали участь італійські інженери. Але нормальна робота цеху почалась тільки тоді, коли заводські робітники й інженери повністю освоїли виробництво.
Значно швидше було освоєно устаткування овочевого цеху. До моменту його пуску наші спеціалісти уже мали значний досвід.
Дещо гірші справи були з технологією деяких виробничих процесів. На заводі не було, наприклад, спеціаліста по виготовленню закусочних консервів. Довелось запросити досвідченого технолога з Одеського консервного заводу Ф. Бушера, який гаряче взявся за справу. Завдяки його активності в 1934 р. цех почав випускати продукцію високої якості. Виробіток досяг 35 — 45 тисяч умовних банок в день. Крім того, виросли досвідчені кадри молодих спеціалістів. Для прикладу можна назвати інженера П. А. Косенка, який за короткий строк освоїв виробництво і згодом очолив роботу овочевого цеху.
Одним словом, становлення первенця першої п’ятирічки — консервного заводу на Дніпрі — завершилося в цілому успішно. Тривав його подальший розвиток, набиралися сил цехи, зростали люди, підвищувалась якість продукції, ширився її асортимент.