Т.Г.Шевченко як художник
Т.Г.Шевченко відомий широким колам як поет. Отже, мало хто знає його за доброго художника. Про Шевченка як художника надруковано небагато. Є гарна монографія Ол.Новицького (видання 1914 року), громадою імені Шевченка в 1911 році було видано два альбоми його малюнків (ці малюнки зараз виставлено в [Херсонській] державній Бібліотеці), в 1914 році в журналі «Русский Библіофил» було надруковано статтю К.Шероцького — «Шевченко-художник» та в київському журналі «Искусство» за 1914 рік було вміщено статтю «Шевченко как живописец и гравер» (цю статтю було видано й окремо).
Ось цим переліком й обмежується друкований матеріял про Т.Г. Все життя Т.Г. зв’язане з мистецтвом, з малярством, а після вороття з заслання — і з гравіруванням.
Шевченко був кріпак. З дитинства він відвідував богомазів-дячків і в них навчався першим засобам малярства.
Коли його господар виїхав до Варшави, то взяв Шевченка за служника, але він знав, що Шевченко має спроможности до малярства, й гадав зробити з нього свого придворного маляра.
В Варшаві він віддав Шевченка в навчання до майстерні відомого маляра Лампі (меншого), але там не довелося Шевченкові довго вчитися, тому що його поміщик переїхав до Петербургу. В Петербурзі він віддав Шевченка до цехового майстра Ширяїва, та й тут Шевченкові не пощастило, бо Ширяїв не навчав його малярству, а примушував фарбувати дахи, огорожі та iнше.
В часи перебування у Ширяїва Шевченко малярством займався самостійно, після праці, вночі.
Білими ночами він відвідував літній сад у Петербурзі, де малював класичних богів і героїв.
Одною з таких ночей Шевченко познайомився з художником Сошенко, який відiграв значну ролю в дальшому житті Тараса Григоровича.
За допомогою відомого художника Брю-лова і поета Жуковського Сошенкові вдалося визволити Шевченка з кріпацтва. З того часу Шевченка як вільну людину було прийнято до Академії, й відвідував він майстерню Брюлова, який оказав вплив на всю дальшу його творчість.
В мистецтві того часу був напрямок класицизму, й тільки портретне мистецтво серед нього було живим і правдивим. В цьому мистецтві Т.Г. значно поспів і вже в части відвідування Академії мав багато замовлень.
Після Академії Шевченко поїхав до Київа, де працював в комісії по розробці стародавніх актів і як рисувальщик зарисував цілу низку пам’ятників рідної старовини. В цих малюнках він ухилився від класицизму й звернувся до дійсного життя, але надзвичайна кольоритність цих малюнків нагадує про значний вплив Брюлова.
Року 1847-го Шевченка за участь в Кирило-Мифо-дієвському братстві було заарештовано, а потім вислано до Орської фортеці звичайним жовніром, з суворим заборонен-ням не тільки писати вірши, а й малювати.
Коли Микола І конфіскував доповідь Орлова про «баламутні й пашквільні вірши» Шевченка, він спитав:
— Які [вірші] й про що саме писав Шевченко?
Згадуючи про «Сон», йому відповіли, що Шевченко «змалював карикатуру з самого царя й цариці».
Після цього Микола, гадаючи, що Шевченко зробив цю карикатуру олівцем або фарбами, додав власною рукою:
— Заборонити писати й малювати.
Це трохи анекдотично, але воно дійсно було так.
Незалежно від царського заборонення, Шевченко й в засланні продовжував малювати й крадькома, й за дозволом своїх начальників. Він писав малюнки з життя жовнірів, киргизів, різні жанри й пейзажі. В цих малюнках немає вже того яскравого кольору, що був в речах київського періоду, бо в більшости вони писалися сепією (чорна фарба).
Після Ш. залишилося багато речей історичного характера і декілька релігійних.
В історичних малюнках Ш. показав, що героями історії можуть бути не тільки греки і римляни, як вчила Академія, а й представники свого народу, й що українська культура в минулому зробила багато значного.
Релігійні мотиви він розв’язував по-свойому. «Розп’яття» він розв’язав так, як не розв’язував ніхто з його попередників: на трьохкінцевому хресті розп’ято юного Христа; в ракурсі розп’яті злодії з оригінальною постановою хрестів. Марія стоїть ззаду Христа, щоб не збільшувати мук свого сина; почувається обурення природи й дуже драматичний настрій.
В своїх пейзажах, які він оживляє постаттями людей, верблюдів або птиць, уміщаючи їх сілуетами проти сонця, що яскраво освітлює весь малюнок, особливо в «Густинському монастирі», Шевченко дав малюнки, повні романтичного настрою й тужливої елегичності його рідної обставини.
В пейзажах Шевченко почувається вплив фламандських майстрів — Тенірса та инших.
В портретах, які в більшости відносяться до часів перебування в Академії, Ш. настільки опанував брюловську техніку, що [його роботи інколи] можливо було вважати за речи самого Брюлова.
З часів заслання Шевченко значно відстав в малярстві й, крім того, почув, що містецтво треба посунути до народу.
Гравірування, що дає можливість художній речі видавати в необмеженій кількості примірників, дуже сприяло його бажанням.
Ось тому він, повернувшись з заслання, зайнявся офортом (гравірування на металі).
Шевченко з’являється піонером офорту в Росії, тому й навчатися цьому мистецтву йому довелося самому. Він уважно вивчав офорти Рембрандта, й техніка його офортів дуже нагадує маніру цього майстра.
В Чернігівському музею є 27 офортів Шевченка, але це не повна збірка його речей, тому що Київський музей має зі збірки Тарновського такі аркуші, яких немає в Чернігіві.
Найкращі офорти Ш. — це його автопортрети, в яких він передав свій привітний погляд, живорадісність і гумор.
Слава Ш.- поета й революціонера зменшила його значіння як маляра, але не можна забувати, що Т.Г. опередив мистецтво свого часу й раніш за инших звернувся до реалізму. Він перший зі всіх включив в мистецтво українські мотиви.
Виставка репродукцій з малюнків III., що її влаштувала наша Бібліотека, наочно показала глядачам, яким був Ш. майстром в малярстві й в чому полягає його значіння як маляра.