Деякі статистичні дані щодо жіночих сорочок кінця XIX — середини XX сторіччя середньої Наддніпрянщини (Морозова Н.Б.)
Морозова Н.Б. (м. Київ)
Дослідження проводилося на базі колекцій Національного музею архітектури і побуту в м. Києві. Для обробки даних було відібрано 192 інвентарних картки на жіночі сорочки Київської області та 208 інвентарних карток на жіночі сорочки Черкаської області в межах регіону Середньої Наддніпрянщини.
Аналіз інформації, яка міститься в інвентарних картках дозволяє зробити певні висновки щодо крою та декорування сорочок, використання тканини з конопель чи льону для їх пошиття, а також способу пошиття (вручну чи на швейній машинці), деякі картки містять місцеві назви швів та візерунків вишивки. Крім цього, зазначене в картках місце знаходження сорочок дозволило оцінити якість обстеження того чи іншого району Київської та Черкаської областей науковими працівниками Національного музею народної архітектури і побуту України.
Таблиця 1. Показники обстеження районів Київської області.
Район Спів-ня в Кіл-ть обстежених
Київської обл. Кіл-ть експонатів % населених пунктів
Баришівський 14 7,29 4
Білоцерківський 1 0,52 1
Богуславський 1 0,52 1
Бориспільський 18 9,38 9
Броварський 23 11,98 5
Васильківський 6 3,13 4
Володарський 0 0 0
Згурівський 3 1,56 2
Кагарлицький 0 0 0
Києво-Святошинський 47 (45 з міста Києва та навколишніх селищ) 24,48 7
Макарівський 3 1,56 3
Миронівський 1 0,52 1
Обухівський 11 5,73 6
Переяслав-Хмельницький 46 23,96 19
Рокитнянський 0 0 0
Сквирський 0 0 0
Ставищенський 0 0 0
Таращанський 1 0,52 1
Тетіївський 3 1,56 2
Фастівський 2 1.04 2
Яготинський 12 6,25 5
Всього 192 100% 72
Жіночі сорочки привезені з Баришівського, Білоцерківського, Богуславського, Броварського, Васильківського, Згурівського, Києво-Святошинського, Макарівського, Миронівського, Обухівського, Переяслав-Хмельницького, Таращанського, Тетіївського, Фастівського та Ялтинського районів Київської області. Не було привезено жодної народної сорочки з Володарського, Кагарлицького, Рокитнянського, Сквирського та Ставищенського районів. Взагалі більше досліджений саме схід та центральна частина Київської області. Необхідно зазначити, що у дослідженні не враховувалися дані інвентарних карток на жіночі сорочки, привезені з Бородянського, Вишгородського, Іванківського та Поліського районів Київської області, оскільки ці райони відносяться до регіону Полісся.
Першим по кількості привезених експонатів є Києво-Святошинський район Київської області, вони складають 24,48% колекції жіночих сорочок Київської області, але переважна їх більшість (45 експонатів з 47 жіночих сорочок) привезені з м. Києва та його околиць, і тому казати про ретельне обстеження всього району не можна. Найкраще обстежений Переяслав-Хмельницький район Київської області. І це не тільки тому, що звідти привезено чи не найбільшу кількість жіночих сорочок (23,96% колекції), а й тому, що сорочки ці привезені з різних куточків ЦЬОГО району (обстежено 19 населених пунктів).
Таблиця 2. Показники обстеження районів Черкаської області.
Район Черкаської обл. Кіл-ть експонатів Спів-ня в % Кіл-ть обстежених населених пунктів
Г ородищенський 7 3,37 2
Драбівський 24 11,54 6
Жашківський 0 0 0
Звенигородський 7 3,37 2
Золотоніський 12 5,77 4
Кам’янський 0 0 0
Канівський 7 3,37 4
Катеринопільський 0 0 0
Корсунь- Шевченківський 6 2,88 4
Лисянський 0 0 0
Маньківський 3 1,44 1
Монастирищенський 2 0,96 2
Смілянський 1 0,48 1
Тальнівський 7 3.37 4
Уманський 2 0,96 2
Христинівський 0 0 0
Черкаський 43 (33 з с.Яснозір’я) 20,67 6
Чигиринський 8 3,85 5
Чорнобаївський 78 37,5 15
Шполянський 1 0,48 1
Всього 208 100% 59
Що стосується Черкаської області, то тут жіночі сорочки привезені з Городищенського, Драбівського, Звенигородського, Золотоніського, Канівського, Корсунь-Шевченківського, Монастирищенського, Маньківського, Смілянського, Тальнівського, Уманського, Черкаського, Чигиринського, Чорнобаївського та Шполянського районів. Не було привезено жодної народної сорочки з Жашківського, Кам’янського, Катеринопільського, Лисянського та Христинівського районів. Можна сказати, що ліпше досліджений схід Черкаської області.
Найкраще обстежений Чорнобаївський район Черкаської області, бо звідти привезено найбільшу кількість жіночих сорочок, які складають 37,5% колекції жіночих сорочок Черкаської області, та сорочки ті привезені з різних селищ цього району, обстежено 15 населених пунктів. Другим по кількості привезених експонатів є Черкаський район, але переважна їх більшість (33 експонати з 43 жіночих сорочок) привезені з с. Яснозір’я, і тому казати про ретельне обстеження всього району не можна.
Виходячи з наведених вище даних не можна, на жаль, вести мову і про цілеспрямоване планомірне обстеження районів Київської та Черкаської областей.
Також необхідно відмітити, що далеко не всі інвентарні картки містять вичерпну детальну інформацію про ту річ, яку описують. На деяких картках лишились незаповненими окремі графи, відсутнє датування або розміри самої речі. В описі сорочки може бути відсутня вказівка на особливості крою; колір ниток, якими виконана вишивка. Не всі картки містять детальний опис візерунку вишивки із зазначенням техніки вишивки або застосованих декоративних швів.
Таблиця 3. Деякі особливості крою жіночих сорочок.
Особливості крою жіночої сорочки Жіночі сорочки Київської обл. Жіночі сорочки Черкаської обл.
Кіл-ть од. Спів-ня в % Кіл-ть од. Спів-ня в %
Додільна 135 70,31 104 50
До підтички/до підточки 17 8,86 63 30,29
Коротка 2 1,04 0 0
Не зазначено 38 19,79 41 19,71
Всього 192 100 208 100
Статистичний облік даних стосовно особливостей крою жіночих сорочок був проведений з метою визначення переважаючого типу крою сорочок та з’ясувати чи вплинуло це на появу коротких сорочок, які побутують переважно зараз. Певна кількість інвентарних карток не містить даних щодо особливостей крою сорочок. Для Київської та Черкаської областей відсоток даних, що відсутні приблизно однаковий (19,79% та відповідно 19,71%). Тому коректно буде порівнювати наявні дані щодо крою сорочок.
Якщо взяти до уваги твердження про те, що «символом соціального стану була також якість тканин, з яких пошитий одяг, а більшість населення користувалася тканинами та іншими матеріалами домашнього виробництва; покупні тканини здебільшого застосовувалися для головних уборів, окремих доповнень» [1, с. 137], то можемо дійти певних висновків. Переважну більшість колекціі (70,31% жіночих сорочок Київської обл. та 50% жіночих сорочок Черкаської обл.) складають саме додільні сорочки. При цьому деякі сорочки пошиті з фабричного полотна, яке на той час було дорожчим за домоткане. На відміну від них сорочки до підтички (до підточки) шилися з метою економії тонкої якісної тканини. «Станок шили з тонкого полотна, нижню ж частину сорочки — з грубого «десятчаного», оскільки вона закривалася поясним одягом» [2,с. 7]. Дані таблиці №3 можуть говорити про те, що матеріальні статки все ж таки були кращими у мешканок Київської області, бо додільних сорочок цієї області в колекції на 20% більше, ніж в Черкаській області. Наявність двох екземплярів коротких сорочок в Київській області на середину XX ст., а саме цим часом датуються ці сорочки, говорить скоріше про нові віяння моди, які згодом привели до загальної тенденції щодо скорочення довжини сорочки.
«До кінця XIX ст. улюбленою залишалася вишивка «білим по білому» («біллю»)… вона асоціювалася в народі з красою морозних візерунків» [3, с. 15] Зміни в оздобленні сорочок почалися з появою французьких фабрикантів — миловарів Брокарі, Ролле та інших, які ввозили в Україну великі партії парфумерно-косметичних товарів, на обгортковому папері яких були зображені натуралістичні барвисті троянди [2, с. 9]. Ці зображення на міліметровому папері легко перекладалися на полотняне переплетення доморобних тканин і могли бути вишиті швом «хрест», що було набагато легшим, ніж використовувати пряму чи косу гладь або інші лічильні шви, які застосовувалися при вишивці «білим по білому». Також «в кінці XIX ст. замість домотканих ниток починають використовувати фабричні, фарбовані у яскраві кольори аніліновими барвниками — заполоч (муліне)» [3, с. 15]. До того ж використання заполочі (кольорових ниток) робило вишивку більш яскравою, святковою. «У вишивці починають переважати контрастні поєднання червоного і чорного кольорів, які відтіняють вишивку «білим по білому» [3, с. 15]. Таким чином виробився «брокарівський» стиль, що було значним відступом від народних традицій і врешті решт призвело до повної втрати архаїчних технік і орнаментів [2, с. 9]. Зараз тільки музейні колекції ще зберігають зразки різноманітних технік вишивки, що побутували на Україні в кінці XIX на початку XX ст.
Аналіз даних інвентарних карток щодо кольору вишивки на жіночих сорочках Київської та Черкаської областей наведений у таблиці №4.
Білими нитками (біллю) більше вишивали в Черкаській області. Але це й не дивно, бо наприклад, Тетяна Кара-Васильєва зазначає наступне: «В вишивках Київщини типовим є контрастне співставлення білого поля сорочки із звучним мажорним акордом червоного, або червоно-чорного малюнку» [3, с. 22]. Значний відсоток жіночих сорочок як Київської, так і Черкаської областей, гаптований саме червоними та чорними нитками, а також у поєднанні білих із червоними та чорними (див. дані таблиці 4). Сюди частково можна додати і ті екземпляри, де зазначено сірий колір ниток, оскільки барвники чорного кольору були не досить стійкими і на час знаходження сорочок могли просто вилиняти.
Зміни, які відбувалися у декоруванні сорочок найкраще можна простежити на експонатах, привезених з с. Яснозір’я Черкаського району Черкаської області або з с. Жовтневе Чорнобаївського району Черкаської області. Саме в цих селищах зібрана найбільша колекція сорочок, самі сорочки за часом створення охоплюють період з кінця XIX ст. — до середини XX ст. Так само цікавими є експонати, привезені з Києво-Святошинського та Переяслав-Хмельницького районів Київської області. Тут можна побачити і архаїчні види вишивки (вирізування, виколювання, настилування, лічильну гладь, мережки…), і добре відомий сучасникам «хрестик»; і сорочки, де відбувалося поєднання цих технік вишивки, ці експонати можна віднести до перехідного періоду — коли «хрестик» починає витісняти більш давні та трудомісткі техніки, але віддаючи данину традиціям, жінки ще застосовують ці техніки вишивки переважно на подолі жіночих сорочок.
Таблиця 4. Колір ниток, використаних для вишивки жіночих сорочок.
Колір ниток, Київська область Черкаська область
використаних для Кількість Співвідношення в Кількість Співвідношення в
вишивки експонатів % експонатів %
Білі (біль) 14 7,29 53 25,48
Білі та чорні 3 1,56 3 1,44
Білі та сірі 1 0,52 1 0,48
Білі та червоні 3 1,56 9 4,33
Білі, червоні, чорні 6 3,13 20 9,62
Білі, червоні, сірі 1 0,52 1 0,48
Червоні 5 2,6 0 0
Чорні 5 2,6 1 0.48
Сірі 0 0 4 1,92
Червоні та чорні 79 41,15 64 30,77
Червоні, чорні, сірі 0 0 7 3,37
Коричневі або світло-коричневі 9 4,69 3 1,44
Різнокольорова заполоч 20 10,42 27 12,98
Колір ниток не зазначено 46 23,96 15 7,21
всього 192 100% 208 100%
Найкраще дослідженими виявилися Переяслав-Хмельницький район Київської області та Чорнобаївський район Черкаської області. Звідти привезено чи не найбільшу кількість жіночих сорочок, а також досліджено понад десяток населених пунктів в кожному з цих районів. Аналіз даних щодо обстеження населених пунктів різних районів Київської та Черкаської областей показав, що про ретельне та цілеспрямоване обстеження районів цих областей, на жаль, не може йти мови. Переважну більшість колекціі (70,31% жіночих сорочок Київської обл. та 50% жіночих сорочок Черкаської обл.) складають додільні сорочки, а це в свою чергу може говорити про те, що матеріальні статки все ж таки були кращими у мешканок Київської області, ніж Черкаської.
Наявність двох екземплярів коротких сорочок в Київській області на середину XX ст. говорить скоріше про нові віяння моди, які згодом привели до загальної тенденції щодо скорочення довжини сорочки. Білими нитками (біллю) більше вишивали в Черкаській області. Але значний відсоток жіночих сорочок як Київської, так і Черкаської областей, гаптований саме червоними та чорними нитками, а також у поєднанні білих із червоними та чорними. З появою французьких фабрикантів — Брокарі, Ролле та інших, почав вироблятися «брокарівський» стиль, що було значним відступом від народних традицій і врешті решт призвело до повної втрати архаїчних технік і орнаментів. Зараз тільки музейні колекції ще зберігають зразки різноманітних технік вишивки, що побутували на Україні в кінці XIX на початку XX ст.
Список джерел та літератури
- Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. А.П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К., 1993.
- Корнієнко Г. Традиційний одяг Черкащини кінця XIX — початку XX ст. — Ч., 1993.
- Кара-Васильева Т. В., Заволокина А. А. Учитесь вышивать. — К., 1988.
- Матейко К. І. Український народний одяг — К.. 1977.
- Ніколаєва Т. Історія українського костюма. — К., 1996.
- Николаева Т. А. Украинская народная одежда Среднее Поднепровье — К., 1987.
- Орел Л. Скарбниця народної культури України. — К., 2009.
- Орел Л. Українська родина. — К., 2000.